/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Речове право, Детальна інформація

Тема: Речове право
Тип документу: Реферат
Предмет: Правознавство
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 958
Скачати "Реферат на тему Речове право"
Сторінки 1   2   3   4  
Інтердикти поділялися на два основні види:

1) інтердикти про утримання посідання(retinendae possessionis);

2) інтердикти про повернення насильно чи таємно втраченого посідання(recuperandae possessionis).

У свою чергу інтердикти про утримання наявного посідання поділялися на interdictum uti possedetis(утримання посідання нерухомими речами) і utrubi(утримання посідання рухомими речами).

Обидва ці інтердикти мали заборонний характер. У їх формулах містилась пряма заборона претора не застосовувати насильство – vim fieri veto. Вони мали „подвійний” характер: захист посідання міг одержати і той, хто звернувся до претора по допомогу, і той, проти кого інтердикт був спрямований.

До інтердиктів про повернення втраченого посідання належали:

1) undi vi. Інтердикт, що надавався юридичному володільцю нерухомістю, насильно позбавленого посідання. Цей інтердикт був наказом, зверненим тільки до однієї сторони – правопорушника, в якому приписувалося повернути потерпілому неправомірно захоплену річ.

2) de precario. Інтердикт, що надавався особі, яка передала річ іншій особі у безплатне і тимчасове користування. Якщо той, хто одержав річ прекарно, відмовлявся повернути її за першою вимогою власника, йому надавався інтердикт.

Право власності.

Поняття і зміст права власності.

Традиційно вважалося, що римський власник має такі правоможності: право володіння, право користування, право розпорядження, право одержувати прибутки, право захисту.

Jus possidendi(право посідання) – правоможність власника, яка полягає в тому, що власник має право фактично володіти своєю річчю.

Jus utendi(право користування) – полягає в тому, що власник має право вилучати з речі її корисні якості, одержувати доходи і прирощення від неї.

Jus abutendi(право розпорядження) – власник міг визначати юридичну та фактичну долю речі, тобто відчужувати її всіма дозволеними способами, заповідати, встановлювати сервітути на користь інших осіб, знищити її, викинути тощо.

Отже, право приватної власності можна визначити як найвищу владу особи над річчю, її виключне право володіти, користуватися і розпоряджатися річчю згідно зі своїми інтересами.



Спільна власність.

Відносини спільної власності підпорядковуються певним правилам.

Оскільки річ у цілому і в усіх своїх частках належить всім власникам разом, то звідси випливає вимога – розпорядження, володіння і користування річчю може здійснюватися тільки за згодою всіх співвласників. При цьому не має значення, кому і яка частка права належить. Усі співвласники рівні в своєму праві здійснювати право власності.

Кожний із співвласників має право вимагати розділу спільної власності в будь-який час. Інші співвласники не можуть йому в цьому відмовити, якщо тільки негайний розділ не зашкодить самій речі.

Набуття і втрата права приватної власності.

Право власності на певну річ може виникнути у конкретної особи по-різному: особа зробила річ самостійно, придбала шляхом купівлі-продажу, освоїла землю, яка до цього часу ніким не оброблялася і нікому не належала.

Факти, з настанням яких виникає право власності у конкретної особи, дістали назву способи набуття права власності, а юридичні факти, які є правовою основою виникнення права власності, - титули набуття.

Римське право з найдавніших часів всі способи набуття права власності поділяло на первісні й похідні.

Первісні способи набуття права власності полягають у тому, що право власності виникає вперше.

Похідні способи набуття права власності ґрунтуються на праві попереднього власника, виводяться з його права – звідси й назва.

До первісних способів набуття права власності належать:

Occupatio rei nullius(захоплення нічийних земель) – власником визнавався той, хто першим почав обробляти цю землю.

Thesaurus(скарб) – скарб також вважався нічиїм, оскільки не був відомий його власник, і переходив у власність того, хто його знаходив. Однак, якщо скарб було знайдено на землі іншого володільця, то половина належала власнику земельного наділу, а половина – тому, хто знайшов. Якщо скарб було знайдено з допомогою чаклунства, то він переходив у прибуток держави.

Specificatio(переробка речей) – якщо нову річ можна знову перетворити в матеріал, з якого її зроблено, то власником буде власник матеріалу, якщо ж ні – право власності на неї належатиме її творцеві – майстру.

Сторінки 1   2   3   4  
Коментарі до даного документу
Додати коментар