/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Конституція України – фундамент подальшої розбудови правової держави, Детальна інформація

Тема: Конституція України – фундамент подальшої розбудови правової держави
Тип документу: Курсова
Предмет: Правознавство
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 831
Скачати "Курсова на тему Конституція України – фундамент подальшої розбудови правової держави"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Вагомий доробок до історії українського конституціоналізму належить видатному українському громадському діячеві другої половини XIX ст. М.Драгоманову, який “…розробив конституційний проект перетворення Російської імперії на децентралізовану федеративну державу – «Проэктъ основаный устава украинскаго общества «Вольний союзъ» – «Вільна спілка» (1884 р.). Адміністративний устрій тут нагадує федеративні республіки США, Швейцарії…Однак Михайло Драгоманов реально оцінює можливості докорінних змін у тодішній Російській імперії і пропонує систему не місцевого самоврядування і певної централізації, виборності та призначення” [4;50].

Наступним кроком у формуванні історично-правових передумов Конституції України можна вважати проект, який “…було опубліковано у вересні 1905 р. в першому номері часопису Української народної партії “Самостійна Україна” під назвою “Основний закон “Самостійної України” спілки народу українського”. Цей проект передбачав повну самостійність України, територія якої мала складатися з дев’яти земель” [5;15].

Повалення російського царату 27 лютого (ст.ст.) 1917 року та проголошення Україною автономії поставило питання про конституцію нашої країни в порядок денний. Новостворений орган – Українська Центральна Рада з червня 1917року по січень 1918 року видала чотири Універсали. I, II та III Універсали виходили з ідеї автономії України у складі оновленої федеративної Росії, а IV Універсал, прийнятий 22 січня 1918 року, проголошував незалежність Української Народної Республіки. Рівно роком пізніше, 22 січня 1919 р,, було прийнято акт про злуку Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки в єдину УНР.

У 1918 році “…29 квітня, на засіданні Центральної Ради ухвалено проект Конституції Української Народної Республіки, зміну земельного закону (залишалося без вивласнення не 40, а 30 десятин) і обрано М.Грушевського на президента УНР” [7;485]. Конституція УНР не набула чинності через переворот гетьмана П. Скоропадського.

Гетьманат П.Скоропадського та Директорія на чолі з В.Винниченком також залишили в історії певні конституційно-правові документи. Проте зберегти державну незалежність України в умовах московсько-більшовицької агресії їм не вдалося.

Поразка українського народу в боротьбі за незалежність зумовила встановлення встановлення в Україні радянської влади, жорстко керованої московським більшовицьким проводом. На теренах Наддніпрянської України проголошувалася формально незалежна Українська Соціалістична Радянська Республіка, суверенітет якої з самого початку існував виключно на папері. Доказом цьому може бути текст “Союзного робітничо-селянського договору між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою й Українською Соціалістичною Радянською Республікою”, укладеного 28 грудня 1920 року, в якому передбачалося: “Об’єднані народні комісаріати обох республік входять до складу Раднаркому РСФРР і мають у Раді Народних Комісарів УСРР своїх уповноважених, затверджених і контрольованих Українськими ЦВК і з’їздом Рад…Керівництво й контроль об’єднаних комісаріатів здійснюється через Всеросійські з’їзди Рад депутатів робітничих, селян і чевоноармійців, а також І Всеросійський Центральний Комітет, в які УСРР відправляє своїх представників на підставі постанови Всеросійського з’їзду Рад” [2;211].

У грудні 1922 року VII Всеукраїнський з’їзд Рад схвалив ідею створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і входження до нього УСРР. На практиці нове багатонаціональне державне утворення стало відновленою Російською імперією на їнших політичних та економічних засадах, але з тою ж імперіалістичною сутністю.

Перебуваючи у складі СРСР Україна послідовно мала чотири конституції, прийняті в 1919, 1929, 1937 та 1978 роках. Вони являли собою скорше політичні, ніж юридичні документи. Формально наша країна була суверенною соціалістичною державою, але в дійсності перебувала під цілковитим контролем союзних органів.

Перший важливий крок до реальної незалежності Україна зробила 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет УРСР. “Виходячи з невід’ємного права української нації на самовизначення, Декларація проголошувалав верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки у межах її території, недоторканість і незмінність кордонів, право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством, самостійного створення банкової, цінової, фінансової, митної і податкової систем. Україна заявила про свої права на власні Збройні Сили, власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді” [6;124].

Декларацію про суверенітет можна розглядати як початок новітнього періоду конституційного процесу в Україні. В даному періоді можна виділити три етапи:

16 липня 1990 року – 26 жовтня 1993 року. На початку цього етапу була створена Конституційна комісія на чолі з тодішним головою Української держави Л.М.Кравчуком. Ця комісія розробила Концепцію нової Конституції, в якій було сформульовано загальнометодологічні принципи майбутньої Конституції. Водночас до чинної Конституції УРСР вносилися зміни й доповнення з метою приведення її у відповідність до положень Деларації про суверенітет та Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Проте конституційний процес був перерваний через загострення політичної ситуації та протистояння різних гілок влади, представники кожної з яких мали різні, ба навіть суперечливі, бачення майбутньої Конституції.

10 листопада 1994 року – 8 червня 1995 року. Під час цього етапу паралельно з розробкою проекту нової Конституції розв’язувалася проблема створення тимчасового конституційного порядку. Завершенням цього етапу слід вважати укладення Конституційного Договору між Президентом України І Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Цей Договір забезпечив умови для пришвидшення конституційного процесу.

8 червня 1995 року – 28 червня 1996 року. Даний етап мав суттєві особливості, що рідко зустрічаються у світовій практиці. Саме на цьому етапі відбулися наступні вирішальні щодо прийняття сучасної Конституції події:

24 листопада 1995 року Конституційна комісія створила на своєму засіданні нову Робочу групу з підготовки проекту Конституції;

Конституційна комісія схвалила проект, представлений Робочою групою, і передала його разом їз зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд Верховної Ради;

5 травня 1996 року Верховна Рада створила Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції;

Верховна Рада обговорила більшість статей Конституції і прийняла нову Конституцію переважною, кваліфікованою більшістю голосів;

28 червня 1996 року після завершального редагування тексту Конституції Верховна Рада остаточно прийняла Конституцію України, а 12 липня її урочисто підписали Президент України й Голова Верховної Ради України.

Конституція 1997 р. – Основний Закон сучасної Української держави

2.1.Загальні засади конституційного ладу України

Будь-яка конституція покликана встановити певні правила, за якими мають будуватися найважливіші суспільні відносини. Приписи конституції встановлюють соціально-політичне обличчя держави, фіксують вихідні принципи їх функціонування й розвитку. В сучасній Конституції України цьому присвячено передовсім I розділ.

Ст. 1 Конституції України проголошує: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава” [1;4].

Суверенітет – одна з найстаріших категорій конституційного права. За часів середньовіччя суверенами вважалися монархи. В ХVI ст. видатний мислитель Ж.Боден висунув концепцію народного суверенітету, за якою джерелом влади в будь-якій державі є народ. “Суверенітет і незалежність держави означають , що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами” [5;30].

Демократичний характер української держави означає, що вона має на меті створення сприятливихумов для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами.

Характеризуючи державу як соціальну, Конституція передбачає орієнтацію на здійснення широкомасштабної та ефективної політики, виявом чого є забезпечення прав людини, формування доступних для різних верств систем освіти, охорони з-доров’я і соціального захисту, підтримки малозабезпечених прошарків.

Ст. 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою. Це означає, що в її межах немає інших утворень з ознаками суверенітету і правами вступати у відносини з іншими державами або вийти зі складу України.

За сучасних умов в різних країнах існують дві форми правління. «Такими формами є:

а) монархія, в якій вища влада належить одній особі (імператору, королю, шаху і т.п.), котра цю владу дістає у спадщину, або, в рідких випадках, обирається довічно;

б) республіка, в якій вищу владу здійснює колегіальний орган (парламент, народні збори тощо), котра обирається громадянами даної держави на певний строк” [5; 33].

Ст. 5 Конституції України проголошує республіканську форму правління в Україні. В цій статті також зазначено: “Носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування” [1;4].

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Коментарі до даного документу
Додати коментар