Конституція України – фундамент подальшої розбудови правової держави, Детальна інформація

вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сфері праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України…” [1;53-54].

Іншими органами виконавчої влади є обласні, районні та міські (в Києві й Севастополі) державні адміністрації, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим.

Органами судової влади в Україні є Верховний Суд України, Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, спеціалізовані суди. “Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом” [1;60]. Останній формується на паритетних засадах Президентом, Верховною Радою та з’їздом суддів України, кожен з яких призначає по 6 суддів Конституційного Суду на 9 років.

Конституція України признає місцеве самоврядування правом територіальної громади – жителів села, об’єднання декількох сіл, селища, міста, а органами місцевого самоврядування – сільські, селищні, міські ради, до складу яких входять депутати, обрані жителями села, селища, міста на 4 роки.



3. Конституція України і перспективи подальшої розбудови правової держави

Прийняття в 1996 році нової Конституції України заклало підвалини для розбудови в нашій Батьківщині правової держави. Разом з тим цей документ сам по собі не означає, що таку державу громадяни України вже мають. Її формування – це тривалий багатоплановий процес, на початку якого ми тепер перебуваємо.

Розглядаючи Конституцію як основу розвитку законодавства нашої держави, В.Опришко виділяє три напрями такого розвитку: “Перший – це прийняття абсолютно нових законів, які випливають з Конституції. Другий зводиться до приведення чинного законодавства у відповідність з Основним Законом. Якщо вести мову про третій напрям, то він полягає у вдосконаленні норм самої Конституції” [9;14].

Правова держава передбачає, поміж іншим, реальне дотримання прав людини всіма державними органами й посадовими особами. На заваді порушенню цих прав стоїть насамперед суд. Отже, “створення в Україні умов для суду, який міг би на високому прфесійному рівні ефективно захищати і поновлювати права людини, є одним з головних завдань сьогодення” [10;7].

Як зазначав перший заступник Голови Верховного Суду України В.Стефанюк, “важливо, щоб суспільство усвідомило, що у правовій державі суд може ухвалити рішення на користь особи і проти держави…Віра в державу може сформуватися лише в тому разі, коли вона є демократичною і правовою, ставиться до громадян не як до об’єктів своїх дій, а поважає їх права і зміцнює правову стабільність, насамперед за допомогою передбачуваності своїх рішень” [10;7].

У правовій державі суд не лише вирішує спори про право, а й виступає своєрідним арбітром у процесі законотворчості. “…Суд має певні переваги перед законодавцем у оперативності приведення правопорядку у відповідність з вимогами життя. При застосуванні Конституції і законів суд може використовувати аналогію закону і аналогію права, тобто приймати рішення, керуючись не тільки буквою, а й духом закону, аксіомами та принципами права. Йдеться, передусім про екстремальні, виняткові ситуації, особливо у процесах, що забезпечують такий баланс двох інших гілок влади, який в остаточному підсумку гарантував би панування в супільстві права і справедливості” [10;7].

Процес подальшої розбудови правової держави означає, поміж іншим, відмову від усталених, але вже неприйнятних норм правовідносин, прийняття суспільством нових норм і процедур. Поняття “правова держава” набуває реального наповнення лише за умови досягнення волі кожним окремим її громадянином в межах цієї держави.

Йдеться, зокрема, про взаємну, “двоїсту” спрямованість процесу формування правової держави – не тільки держава набуває ознак правової, а й її громадяни усвідомлюють засадничі (юридичні й моральні) поняття такої держави.

Л.Шкорута зазначає: “Правовим можна визначити суспільство, члени якого свідомо й добровільно дійшли взаємної згоди щодо врівноваження волі (а значить – моральності) кожної особи та формалізувати таку згоду в певних "правилах гри" - правових нормах..." ”[11;14].

Поняття правової держави тісно пов’язано з іншою характеристикою сучасних високорозвинутих суспільств – демократією, адже “…побудова демократичного суспільства передбачає насамперед наявність чіткої правової бази, покликаної регламентувати всі сторони суспільного буття, а також забезпечення можливості вільного вибору (в межах і у відповідності до норм чинного законодавства) для всіх громадян держави” [11;14].

Разом з тим, прагнення до побудови правової держави не може означати відмови від можливості силового впливу на волю окремих осіб (примушування їх до виконання тих чи інших норм права), адже в протилежному випадку загроза для суспільства може з’явитися вже не з боку необмеженого всевладдя держави, а, навпаки, від свавілля певних громадян.

Отже, основними чинниками подальшої розбудови в Україні правової держави мають стати:

щодо суспільства – дотримання норм Конституції та законів усіма без винятку членами суспільства;

щодо права – наявність такої законодавчої та нормативної бази, яка здатна забезпечити правовий аспект демократичного суспільства;

щодо держави – спроможність владних структур виробляти закони, здатні гарантувати дотримання норм права всіма членами суспільства, а насамперед самими урядовцями.

Висновки

Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року, являє собою Основний Закон нашої держави, що створює підгрунтя для подальшого розвитку правотворчого процесу в нашій країні. Поява Конституції стала одним з етапів процесу державотворення, продовживши конституційні традиції, що мають витоки ще в конституції П.Орлика.

Конституція України містить 15 розділів, 161 статтю. Вона проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, в якій найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека, а носієм суверенітету і єдиним джерелом влади – народ. Конституція визнає принципи поділу влади і верховенства права.

Конституція України визнає рівноправ’я різних форм власності, зокрема, приватної. Захист суверенітету та безпеки України Конституція покладає на її Збройні Сили.

Розділ II Конституції присвячено правам, свободам і обов’язкам людини і громадянина. У даній курсовій роботі вони охарактеризовані по трьом категоріям:

особисті права і свободи;

політичні права і свободи;

економічні, соціальні і культурні права і свободи.