Соціальні та культурні зміни і соціальні процеси, Детальна інформація

2. Інновації можуть вносити нові культурні зразки, не представлені в існуючій культурі. Будь-яке суспільство намагається вносити нове, не відмовляючись від використання старих, перевірених культурних зразків. Коли ці старі зразки не годяться, суспільство може повільно, обережно розвивати нові зразки, увесь час оглядаючись на старе, звичне. Так, упроваджуючи нові будівельні матеріали, ми несвідомо намагаємося зробити їх подібними зі старими. Перші бетонні блоки робилися у виді обробленого чи неопрацьованого каменю, асфальту придавався вид брущатки чи дерев'яного тротуару. Багато урядів у знову виникаючих республіках приймали вид римського сенату чи грецької агори. Тільки по прошестю визначеного часу люди відриваються від старих, віджилих форм і цілком переходять до нового.

3. Деякі інновації можуть тільки заміщати і витісняти культурні зразки в існуючій культурі, а не просто приєднуватися до них, що значно сповільнює прийняття цих інновацій. Ми, наприклад, прекрасно сприймаємо англійський футбол чи американський джаз, що просто приєднався до нашої культури, нічого не заміщаючи. Однак сприйняти зміни зв'язані з рівністю підлог, демократією, сучасним цивілізованим бізнесом, значно складніше, тому що ці соціальні відносини повинні замістити й усунути старі, віджилі, але звичні нам зразки культури. У цих випадках соціологи говорять про витрати соціальних змін і намагаються їх визначити. Наприклад, добре відомо, що упровадження відносин приватної власності зв'язано із серйозними матеріальними і моральними витратами, зміни можуть дати віддачу тільки через якийсь час.

Соціальний ефект інновацій. Немає соціальних змін, що проходили б безвісти для існуючої культури. Навіть ті інновації, що просто приєднуються до культурних зразків, віднімають у членів суспільства якийсь час і відволікають їхній інтереси від інших елементів культури. Однак більшість інновацій створюють ефект набагато більш сильний, руйнуючи старі чи створюючи нові культурні зразки, нові види соціальних відносин. Багато технічних нововведень, як, наприклад, радіо, телебачення, автомобіль, породили цілі культури.

Вільям Огбер розрізняв три основні форми соціальних ефектів інновацій.

І. Дисперсія, чи множинні ефекти, одного винаходу чи відкриття. Цей вид ефекту найкраще можна проілюструвати на прикладі впровадження в наше життя автомобіля, що зіграв значну роль у становленні гігантської промисловості, скоротив час пересуванні, реорганізував ринкові відносини, уплинув на людські цінності, створив умови для будівництва доріг, наблизив до міст пригороди, змінив систему дозвілля і мав багато інших соціальних наслідків.

2. Наступні, чи похідні, ефекти одного винаходу чи відкриття. винахід Відкриття чи робить зміни, які у свою чергу викликають зміни, і т.д. Так, винахід автомобіля породило автомобільну промисловість, що змінила характер діяльності людей; це у свою чергу породив проблеми зайнятості, проведення дозвілля і т.д. Кожен ефект, зроблений винаходом автомобіля в різних областях соціального життя, викликає безліч наступних ефектів.

3. Конвергенція, чи з'єднання декількох впливів різних винаходів, може бути проілюстрована безліччю прикладів. Атомний реактор, ракета з рідинним двигуном, електронна система викликали появу зброї масового знищення. Автомобіль, конвеєр, суспільний поділ праці породили сучасне виробництво і т.д.

Тема соціальних ефектів інновацій здобуває в даний час особливу актуальність. Не має значення, чи створені інновації усередині даного суспільства, чи проникнула ззовні в результаті дифузії. Важливо, що сучасне суспільство, що є вкрай динамічним створенням, зобов'язано реагувати на інновації, приймати й освоювати їх у соціальній, культурній і іншій областях людської діяльності. Неприйняття інновацій негайно породжує застій соціального життя і соціальні ефекти з ознаками perpecії. Нединамічне, що закостеніло суспільство відстає від інших суспільств прагнучих до інновацій, і не може претендувати на благополуччя в соціальному житті.

2. СОЦІАЛЬНІ ПРОЦЕСИ



Соціальні зміни в суспільстві протікають у результаті цілеспрямованої діяльності людей, що складається з окремих соціальних дій і взаємодій. Як правило, розрізнені дії рідко можуть привести до значних соціальних і культурних змін. Навіть якщо одна людина зробила велике відкриття, безліч людей повинні використовувати його, впровадити у свою практику. Таким чином, значні соціальні зміни відбуваються в процесі спільних дій людей, що не розрізнені, a, навпаки, односпрямовані, взаємно сполучені. Причому це спряженість часто може бути несвідомим завдяки наявності в людей мотивів і орієнтацій.

Сукупність односпрямованих і повторюваних соціальних дій, які можна виділити з безлічі інших соціальних дій, називається соціальним процесом. Люди переміщаються з місця на місце, спільно навчаються, роблять продукти, розподіляють і споживають їх, беруть участь у політичній боротьбі, культурних перетвореннях і багатьох інших соціальних процесах.

З усього різноманіття соціальних процесів можна виділити деякі загальні риси, сукупність яких дозволила соціологам Р. Парку і Э. Берджесу створити класифікацію основних соціальних процесів. Це процеси кооперації, конкуренції, пристосування, конфлікту, асиміляції, амальгамизації. До них звичайно приєднують два інших соціальних процеси, що виявляються тільки в групах, - підтримка границь і систематичні зв'язки.

Слово кооперація походить із двох латинських слів: "до" - "разом" і "операри" - працювати. Кооперація може протікати в диадах (групах із двох індивідів), малих групах, а також у великих групах (в організаціях, соціальному чи шарі суспільстві).

Кооперація в примітивних суспільствах звичайно має традиційні форми і протікає без усвідомленого рішення трудитися спільно. На островах Полінезії жителі спільно ловлять рибу не тому, що вони так вирішили, а тому, що так робили їхні батьки. У суспільствах з більш развитою культурою, технікою і технологією створюються підприємства й організації для навмисної кооперації діяльності людей. В основі будь-якої кооперації лежать погоджені дії і досягнення загальних цілей. Для цього необхідні такі елементи поводження, як взаєморозуміння, погодженість дій, установлення правил співробітництва. Кооперація насамперед зв'язана з бажаннями людей співробітничати, і багато соціологів вважають це явище заснованим на безкорисливості. Однак проведені дослідження і просто досвід показують, що корисливі цілі в більшому ступені служать кооперації людей, чим їхньої симпатії й антипатії, чи небажання бажання. Таким чином, головний зміст кооперації складається насамперед в обопільній користі.

Кооперація в членів малих груп настільки звичайне явище, що історія життя більшості індивідів може бути визначена в основному як їхня спроба стати частиною таких груп, а також регулювати кооперативне групове життя. Навіть найбільше яскраво виражені індивідуалісти змушені погоджуватися з тим, що вони знаходять задоволення в сімейному житті, у групах проведення дозвілля й у групах на роботі. Необхідність у подібній кооперації так велика, що ми іноді забуваємо, що успішне стабільне існування групи і задоволеність її членів багато в чому залежать від здатності кожного до включення в кооперативні взаємозв'язки. Особистість, що не може легко і вільно кооперуватися з членами первинних і малих груп, імовірно, буде ізольована і, можливо, не пристосується до спільного життя. Кооперація в первинних групах важлива не тільки сама по собі, але і тим, що вона незримо зв'язана з кооперацією у вторинних групах. Дійсно, усі великі організації являють собою мережу малих первинних груп, у яких кооперація функціонує на основі включення індивідів у велике число особистісних взаємозв'язків.

Кооперація у вторинних групах виступає у виді багатьох людей, що працюють спільно у великомасштабних організаціях. Бажання людей співробітничати для досягнення загальних цілей виражається через урядові заклади, приватні фірми і релігійні організації, а також через групи з вузкоспеціалізованими інтересами. Така кооперація не тільки включає багатьох людей у даному суспільстві, але й обумовлює створення мережі організацій, кооперирующихся діяльність на рівні державних, регіональних, національних і міжнаціональних взаємозв'язків. Основні труднощі при організації такої великомасштабної кооперації викликає географічна довжина кооперативних зв'язків, досягнення угоди між окремими організаціями, запобігання конфліктів між групами, окремими індивідами і підгрупами, що вони складають.

Конкуренція - це боротьба між індивідами, чи групами суспільствами за оволодіння цінностями, запаси яких лімітовані і нерівним чином розподілені між індивідами чи групами (це можуть бути гроші, влада, статус, любов, вдячність і інші цінності). Вона може бути визначена як спроба досягнення винагороди шляхом відсторонення чи випередження суперників, що прагнуть до ідентичним цілям. Конкуренція заснована на тім факті, що люди ніколи не можуть задовольнити усі свої бажання. Тому конкурентні відносини процвітають і в умовах достатку, точно так само, як суперництво в справі заняття вищих, високооплачуваних робочих місць існує й в умовах повної зайнятості. Якщо розглядати взаємини статей, то і там практично у всіх суспільствах існує гостра конкуренція за увагу з боку визначених партнерів протилежної підлоги. Конкуренція може виявлятися на особистісному рівні (наприклад, коли два керівники борють за вплив в організації) чи носити безособовий характер (підприємець бореться за ринки збуту, не знаючи особисто своїх конкурентів). В останньому випадку конкуренти можуть не ідентифікувати своїх партнерів як суперників. Як особистісна, так і безособова конкуренція здійснюється звичайно відповідно до визначеного правилах, що фокусують увага на досягненні і випередженні суперників, а не на їхньому усуненні.

Хоча конкуренція і суперництво присущи всім суспільствам, гострота і форми їхнього прояву дуже різні. У суспільствах, де існують в основному запропоновані статуси, конкуренція, як правило, менш помітна; вона переміщається в малі групи, в організації, де люди прагнуть бути "першими серед рівних". Для особистості, що живе в такім суспільстві, конкурентні відносини починаються з дитинства (наприклад, у Англії чи Японії подальша кар'єра багато в чому залежить від школи, у якій дитина починає своє навчання). Крім того, у кожній групі чи суспільстві по-різному угадується співвідношення процесів співробітництва і конкуренції. У одних групах існують яскраво виражені процеси конкуренції, що набрякають на особистісному рівні (наприклад, бажання висунутися, воювати, більша матеріальна винагорода), в іншіх -особистісне суперництво може відходити на другий план, особистісні відносини носять в основному характер співробітництва, а конкуренція переноситься на взаємини з іншими групами.

Конкуренція - це один з методів розподілу недостатньої винагороди (тобто такої, що не вистачає для усіх). Звичайно, можливі й інші методи. Цінності можуть розподілятися по скількох підставах, наприклад по першочерговій необхідності, віку чи соціальному статусу. Можна розподіляти недостатні цінності через чи лотерею поділяти їх рівними частками між усіма членами групи. Але застосування кожного з цих методів породжує значні проблеми. Першочергова необхідність найчастіше оспарюється індивідами чи групами, тому що при введенні системи приoритетів багато хто вважають себе заслуговуючими найбільшої уваги. Однак конкуренція, хоча і може бути недостатньо раціональним механізмом розподілу винагороди, але "працює" і, крім того, знімає безліч соціальних проблем.

Іншим наслідком конкуренції можна вважати створення визначених систем установок у конкурентів. Коли особистості чи групи конкурують один з одним, у них розвиваються установки, зв'язані з дружелюбним і неприязним відношенням друг до друга. Експерименти, проведені в групах, показують, що якщо ситуація складається таким чином, що особистості чи групи кооперуються для переслідування загальних цілей, то підтримуються дружні відносини й установки. Але як тільки створюються умови, при яких виникають нерозділені цінності, що породжують конкуренцію, негайно виникають недружелюбні установки і невтішні стереотипи. Відомо, наприклад, що як тільки національні чи релігійні групи вступають у конкурентні відносини один з одним, з'являються національні і релігійні забобони, що у міру зростання конкуренції постійно підсилюються.

Плюсом конкуренції можна вважати те, що вона широко практикується як засіб, що стимулює кожну особистість до найбільших досягнень. Раніш вірили в те, що конкуренція завжди підсилює мотивацію й у такий спосіб підвищує продуктивність. останні ж роки дослідження конкуренції показали, що це не завжди справедливо. Так, зустрічається безліч випадків, коли усередині організації виникають різні підгрупи, що, конкуруючи між собою, не можуть позитивно впливати на ефективність діяльності організації. Крім того, конкуренція, що не дає шансів на просування якому-небудь індивіду, часто приводить до відмовлення від боротьби і зниженню його внеску в досягнення загальних цілей. Але, незважаючи на ці застереження, мабуть, що в даний час не придумано ще більш сильного стимулюючого засобу, чим конкуренція. Саме на стимулюючому значенні вільної конкуренції засновані всі досягнення сучасного капіталізму, незвичайно розвилися продуктивні сили, відкрилися можливості для значного підвищення рівня життя людей. Більш того, конкуренція привела до прогресу в науці, мистецтві, до значних змін у соціальних відносинах. Однак стимулювання шляхом конкуренції може бути обмежене принаймні в трьох відносинах.

По-перше, люди самі можуть зменшити конкуренцію. Якщо умови боротьби зв'язані з зайвими тривогами, ризиком і втратою почуття визначеності і безпеки, вони починають захищати себе від конкуренції. Бізнесмени розвивають монопольну систему цін, йдуть на таємні угоди і змови, щоб уникнути конкуренції; деякі галузі вимагають захисту їхніх цін з боку держави; науковці , незважаючи на свої здібності, вимагають загальної зайнятості, і т.д. Практично кожна соціальна група прагне убезпечити себе від твердих конкурентних умов. Таким чином, люди можуть відходити від конкуренції просто від того, що бояться втратити усе, що в них є. Найбільш яскравий приклад - відмовлення від конкурсів і змагань представників мистецтва, тому що співаки чи музиканти, займаючи в них невисокі місця, можуть утратити популярність.

По-друге, конкуренція представляється стимулюючим засобом тільки в деяких областях людської діяльності. Як тільки задача ускладнюється, якість роботи стає більш важливою, конкуренція приносить менше користі. При рішенні інтелектуальних задач не тільки зростає продуктивність груп, що працюють за принципом кооперації (а не конкуренції), але і робота робиться більш якісно, чим у тих випадках, коли члени групи конкурують між собою. Конкуренція між окремими групами при рішенні складних технічних і інтелектуальних задач дійсно стимулює діяльність, але усередині кожної групи найбільш стимулюючої є не вона, а кооперація.

По-третє, конкуренція має тенденцію перетворюватися в конфлікт (конфлікт докладніше буде розглядатися в наступній главі), Дійсно, згода на мирну боротьбу за визначені коштовні винагороди шляхом суперництва часто порушується. Конкурент, що програє в майстерності, інтелекті, здібностях, може піддатися спокусі заволодіти цінностями шляхом насильства, інтриг чи порушення існуючих законів конкуренції. Його дії можуть породити відповідну реакцію, і конкуренція перетворюється у конфлікт із непередбаченими результатами.

Пристосування - прийняття індивідом чи групою культурних норм, цінностей і еталонів дій нового середовища, коли норми і цінності, засвоєні в старому середовищі, не приводять до задоволення потреб, не створюють прийнятного поводження. Наприклад, емігранти в чужій країні намагаються пристосуватися до нової культури; школярі надходять в інститут і повинні пристосовуватися до нових вимог, до нового середовища. Іншими словами, пристосування - це формування типу поводження, придатного для життя в умовах зовнішнього середовища, що змінилися. У тому чи іншому ступені процеси пристосування протікають безупинно, оскільки безупинно міняються умови зовнішнього середовища. У залежності від оцінки індивідом змін зовнішнього середовища і значимості цих змін процеси пристосування можуть бути короткочасними чи тривалими.

Пристосування являє собою складний процес, у якому можна виділити ряд особливостей. Це підпорядкування, компроміс, терпимість.

Усяка зміна ситуації в середовищі, що оточує індивіда чи групу, змушує їх або підкоритися йому, або вступити з ним у конфлікт. Підпорядкування - обов'язкова умова процесу пристосування, тому що будь-який опір значно утрудняє входження індивіда в нову структуру, а конфлікт робить це входження чи пристосування неможливим. Підпорядкування новим нормам, звичаям чи правилам може бути усвідомленим чи неусвідомленим, але в житті будь-якого індивіда воно зустрічається більш часто, чим непокора і відкидання нових норм.

Компроміс - це форма пристосування, що означає, що індивід чи група погоджуються з умовами, що змінюються, і культурою шляхом часткового чи повного прийняття нових цілей і способів їхнього досягнення. Кожен індивід звичайно намагається дійти згоди, з огляду на власні сили і те, якими силами розпоряджається навколишнє середовище, що змінюється, у визначеній ситуації. Компроміс - це баланс, тимчасова угода; як тільки ситуація змінюється, приходиться шукати новий компроміс. У тих випадках, коли цілі і способи їхнього досягнення в індивіда чи групи не можуть задовольнити індивіда, компромісу досягти не вдається й індивід не пристосовується до нових умов навколишнього середовища.

Необхідною умовою для успішного протікання процесу пристосування є терпимість стосовно нової ситуації, новим зразкам культури і нових цінностей. Наприклад, з віком наше сприйняття культури, змін і нововведень міняється. Ми вже не можемо цілком прийняти молодіжну культуру, однак можемо і повинні відноситися до неї терпимо і шляхом такого пристосування мирно співіснувати з нашими дітьми й онуками. Те ж можна сказати про емігранта, що виїжджає в іншу країну, що просто зобов'язаний терпимо відноситися до зразків далекої йому культури, ставити себе на місце навколишніх його людей і намагатися зрозуміти їх. У противному випадку процес пристосування не буде успішним.