Українська державність у хх столітті, Детальна інформація

Таким чином, напередоднi демократичних змiн у Польщi та Українi (на рубежi 80-х — 90-х рокiв) польськi комунiсти сходили з полiтичної арени, залишаючи за собою солiдних баґаж антиукраїнських комплексiв i стереотипiв. Водночас пробивали собi дорогу «проукраїнськi» доктрини i концепцiї, виробленi дисидентами i польською iнтелектуальною елiтою в емiґрацiї.

§6. Становлення міждержавних відносин

Прихiд до влади в Польщi демократичних сил у 1989 р. і проголошення незалежностi України у 1991 р. черговий раз у ХХ ст. у докорiнний спосiб змiнили ситуацiю в українсько-польських вiдносинах. Перед польськими керiвниками, полiтичними партiями i рухами, в цiлому перед польським суспiльством постала проблема вироблення не просто нової позицiї у т.зв. «українському питаннi», а довготермiнової стратегiї щодо новопосталої сусiдньої держави.

Польща першою серед зарубiжних країн в груднi 1991 р. визнала незалежну українську державу. Але ще до цього, восени 1989 р. група польських парламентарiв брала участь у роботi Першого з’їзду Народного Руху України. На з’їздi вони рiшуче пiдтримали волелюбнi устремлiння нацiонал-демократичних сил України. Саме тодi були закладенi пiдвалини нової моделi польсько-українських вiдносин. Важливим продовженням польсько-українського дiалогу була зустрiч парламентарiв у травнi 1990 р. у Яблоннi пiд Варшавою, наслiдки якої у конструюваннi польської полiтики щодо України вiдчутнi й сьогоднi 22.

Декларацiя про засади та основнi напрями розвитку українсько-польських вiдносин, пiдписана 13 жовтня 1990 р., та Договiр про добросусiдство, дружнi вiдносини i спiвпрацю вiд 18 травня 1992 р. заклали фундамент рiвноправного стратегiчного партнерства мiж двома державами.

У сьогоднiшнiй Польщi iснують двi найвпливовiшi полiтичнi сили — «проєвропейська лiберальна i «антиєвропейська» консервативна. Обидвi ставляться до України загалом прихильно 23. У марґiнальних виданнях з’являються реваншистсько-ностальґiйнi публiкацiї «кресувякiв» або «шанувальникiв Львова» 24, де висуваються навiть територiальнi претензiї до України. Але цi виступи i публiкацiї не представляють нi офiцiйних кiл, нi впливових полiтичних сил, нi авторитетних ЗМI.

Панєвропеїзм є головним напрямом зовнiшньополiтичної дiяльностi польської держави i таких авторитетних полiтичних угруповань, як Унiя Демократична, Порозумiння Центр i Лiберально-Демократичний Конґрес. Конкретною i найближчою метою полякiв є набуття повного членства в Європейському Союзi i НАТО. У цьому питаннi немає розбiжностi у польських полiтичних кiл. Вони вважають, що сьогоднi лише НАТО є структурою, що ґарантує загальноєвропейську безпеку. Водночас, Варшава зацiкавлена у розвитку зв’язкiв на сходi континенту, у запобiганнi виникненню нових бар’єрiв в Європi. «Одним iз найважливiших завдань польської зовнiшньої полiтики, — зазначав перший посол Республiки Польща в Українi Єжи Козакевич, — є поширення i змiцнення рiзноманiтних двостороннiх iнструментiв у наших двостороннiх вiдносинах з Україною, якi полегшили б їй шлях до європейських iнституцiй» 25. Нагадаймо, що Польща надала Українi детальну програму дво- i багатосторонньої вiйськової спiвпрацi в рамках програми «Партнерство заради миру». Вона охоплює заходи в галузi освiти, пiдготовки спецiалiстiв, вiйськовi контакти на рiзних рiвнях, спiльнi польовi маневри i т.iн. Програма, на думку полякiв, є безумовним свiдченням їхньої зацiкавленостi у залученнi України до процесiв iнтеґрацiї на субреґiональному рiвнi 26.

Провiдною iдеєю польських консерваторiв є так звана iдея «мiжмор’я». Її автор — лiдер Конфедерацiї незалежної Польщi Лєшек Мочульський 27. Головний змiст iдеї в тому, що країни Схiдної Європи (так званого «мiжмор’я» — реґiон мiж Балтикою i Адрiатикою та Чорним морем) задля збереження власної самостiйностi i самобутностi мають максимально iнтеґруватися, щоб їх не поглинули постiндустрiальний Захiд або шовiнiстична Росiя. При цьому саме польсько-українськi вiдносини, на думку iдеолога «мiжмор’я», мають вирiшальне значення для реалiзацiї усiєї програми.

Концепцiя «мiжмор’я» знаходить вiдгук в українських полiтичних колах. Як вiдомо, кiлька рокiв тому Рух заiнiцiював створення «Чорноморсько-Балтiйського союзу», суголосного концепцiї «мiжмор’я», як, зокрема, i плану «Європа-бiс», запропонованого колишнім Президентом Польщi Лєхом Валєнсою.

*  *  *

Польськi зовнiшньополiтичнi концепцiї щодо України в ХХ ст. зазнали iстотних змiiн, еволюцiонуючи разом з бурхливою добою. Реалiї сучасної посткомуністичної доби детермiнують їхнiй якiсно новий змiст. Польсько-українськi взаємини, незважаючи на складну iсторичну спадщину, невiдворотно вступають у фазу конструктивного, прагматичного взаємовигiдного розвитку. Об’єктивнi нацiональнi iнтереси двох держав у стратегiчних питаннях збiгаються. Позбавленi деформуючих зовнiшнiх впливiв та шовiнiстичних збочень, вони вже найближчим часом можуть виявити свiй чималий потенцiал.

1 Tomaszewski J. Kresy Wschodnie w polskiej mysli politycznej XIX i XX w.//Miedzy Polska etniczna a historyczna. Polska mysl polityczna XIX i XX wieku.—T.6.—Warszawa, 1988.—S.101.

2 Цит. за: Wapinski R. Narodowa Demokracja. 1893-1939. Ze studiow nad dziejami mysli nacjonalistycznej.—Wroclaw, 1980.—S.42.

3 Див. текст договору: Енциклопедiя українознавства. Словникова частина.—Т.1.—Львiв, 1993.—С.210.

4 Цит. за: Tomaszewski J. Kresy wschodnie...—S.108.

5 Сливка Ю.Ю. Захiдна Україна в реакцiйнiй полiтицi польської та української буржуазiї (1920-1939).—Київ, 1985.—С.104-137.

 6 Див. дет.: Mikulicz S. Prometeizm w polityce II Rzeczypospolitej.—Warszawa, 1971.

 7Сливка Ю.Ю. Цит. праця.—С.142.

 8Там само.—С.143.

 9Tomaszewski J. Kresy wschodnie... —S.112, 111.

10 Radziejowski J. Komunistyczna Partia Zachodniej Ukrainy. 1919-1929. Wezlowe problemy ideologiczne.—Krakow, 1976.—S.53, 81-83.

11 Сучаснiсть. Zeszyt w jezyku polskim.—1985.—N 1-2.—S.147.

12 Dzieje Polski. Pod redakcja J.Topolskiego.—Warszawa, 1976.—S.786.

13 Torzecki R. Kontakty polsko-ukrainskie na tle problemu ukrainskiego w polityce polskiego rzadu emigracyjnego i podziemia (1939-1944).—Dzieje najnowsze.—1981.—N 1-2.—S.324-327.

14 Пеленський Ярослав. Україна в польськiй опозицiйнiй публiцистицi//Подляський Казiмєж. Бiлоруси–литовцi–українцi: нашi вороги — чи брати? — Мюнхен.—1986.—С.17.

15 Советский Союз — Народная Польша. 1944-1974. Документы и материалы.—М., 1974.—С.11.

16 Ibid.—S.19-20.

17 Ibid.—S.24.

18 Див. дет.: Akcja «Wisla». Dokumenty. Opracowal E.Misilo.—Warszawa.—1993; У жовтні 1944 року в листі польському еміґраційному уряду президент США Ф.Рузвельт фактично підтримав план виселення українців з Холмщини і Підляшшя // Час.—73.—1995.—10 листопада.

19 Tomaszewski J. Mniejszosti narodowe w Polsce XX wieku.—Warszawa, 1991.—S.49.