Українська державність у хх столітті, Детальна інформація

 2 К.Левицький. Iсторія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914-1918.—Львів, 1929.—С.11.

 3 Вісник СВУ.—1915.—Ч.15-16.—С.9.

4 Вісник СВУ.—1915.—Ч.9-10.— С.17.

 5 Al. Skoropys—Joltuchovskyj. Ezwдgungen bezuglich der Konstantinopel der Aktion und der Verlegung des Sitzes des Prasidiums des Bundes nach Konstantinopel. Wien, 20. Dezember 1914.—HHSt. A.P.A. 903 Kr. 8b. Ausfertigung.

 6 Ця мета була бажана у зв’язку з обіцянкою Туреччини, що повсталі російські кораблі могли б кинути якір у Константинополі і за сприятливих обставин перейти під турецький прапор. Див.: Telegramm in Ziffern an Markfraf Pallavicini in Konstantinopel, nr. 602.—Wien, am. 9. Oktober 1914.—HHSt. P.A. 902 Kr. 8b. Konzept.

 7 Детальніше див.: Privatschreiben des Grafen Hoyos an den Oberst Hranilovich, Armeeoberkommando. Wien, am 8. November 1914. Streng geheim.—HHSt. A.P.A. 902 Kr. 8 b. Konzept. Provisorischer Bericht... Wien, den 16. Desember 1914.—HHSt. A.P.A. 903 Kr. 8 b. Ausfertigung. Kabinett des Ministers. Privatschreiben des Grafen Hoyos an Oberst von Hranilovish. Wien, am 14. November 1914.—HHSt. A.P.A. 902 Kr. 8 b. Konzert. Streng geheim. Chiffre—Telegramm des K.u.K. Ministeriums des AuЯern an Markgraf Pallavicini in Konstantinopel, Nr. 744. Wien, 13. November 1914.—HHSt. A.P.A. 902 Liasse Kr. 8 b.

 8 Al. Skoropys-Joltuchovskyj. Erwagungen bezuglich der Konstantinopler. Aktion...—HHSt. A.P.A. 903 Kr. 8b. Ausfertigung.

 9 Українсько-Турецький Додатковий Договір до мирного договору, заключеного 9 лютого 1918 року в Берестю-Литовськiм між Українською Народною Республікою, з одної сторони, і Туреччиною, Німеччиною, Австро-Угорщиною і Болгарією, з другої сторони.—Мирний договір між Українською Народною Республікою, з одної, і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною, з другої сторони.—К., 1918, друкарня Р.К.Лубківськогою— С.14.

10 «Нова Рада».—№ 46.—31 (18) березня 1918.

11 ЦДАВО України.—ф. 3766. Оп. І. Спр. 111.—Арк. 5.

12 ЦЛАВO України.—ф. 3766. Оп. І. Спр. 114.—Арк. 22. «Нова Рада».—№164.—14 (1) вересня 1918.

13 Цей короткий період, зокрема, пов’язаний   з діяльністю нового українського посла в Туреччині Олександра Лотоцького. «Туреччина така ж натуральна союзниця України на півдні, як Польща—на заході,—вважав О.Лотоцький. Див.: О.Лотоцький. В Царгороді.—Варшава, 1939. Праці Українського Наукового Інституту.—Т.40.—С.15-24.

14 Черніков І. З глибин століть. Про миротворчу тенденцію у взаєминах України і Туреччини в контексті історії // Політика і час.— 1994.—№7.—С.82.

15 Повний текст договору див. у кн.: Документы внешней политики СССР.—Т.V.—М, 1961.—С.9-14.

16 Київському контрактовому, Харківському Хрешенському та Одеському.

17 Україна та Туреччина // Східний світ.—1929.—№1-2.—С.8-9.

18 Детальніше див.: Черников И. «...Решили укрепить между собой навсегда самые лучшие и сердечные отношения...» // Политика и время.—1992.—№4.—С.39; Подорож делегації членів ВУНАС до Туреччини // Східний світ.—1929.—№1-2.—С.375-385.

19 Голос України.—1992.—21 жовтня.

20 Milliyet.—1992—26 Haziran.

21 Eurasia Todey // Eurasian Studies.—1994. vol. I, № 3, Fall-p. 102.

22 Sayin Cumhurlar kanimizin Ukrayna Parlamentosunda (Verkhovna Rada-Yuksek Sivyet) yapacaklare konusma (Kiev, 31 Mayis, 1994 Sali. Saat 10.00)

23 Eurasia Todey // Eurasian Studies.   —1994. vol. I, № 3, Fall-p. 107.

24 Sayin Cumhurlar kanimizin Ukrayna Parlamentosunda (Verkhovna Rada-Yuksek Sivyet) yapacaklare konusma (Kiev, 31 Mayis, 1994 Sali. Saat 10.00)

25 Всеукраинские ведомости.—1996. — 29 мая.

УКРАЇНА В СТРАТЕГІЧНИХ ПЛАНАХ НІМЕЧЧИНИ

§1. Україна у німецькій східній стратегії на початку ХХ ст.

Геополітичні реалії початку ХХ ст. детермінували значну увагу Німеччини до українського питання. Цьому сприяли і безпосередня економічна зацікавленість, і зростання суперечностей у їхніх відносинах з Росією.

Німецька політика щодо Східної Європи, зокрема України, формувалася в трьох центрах, які істотно впливали на дії німецького уряду. Панґерманська ліґа і Партія батьківщини ставили за мету розбити Російську імперію і відсунути її кордони далеко на схід. Український рух брався ними до уваги як чинник, що послабить Росію. Iснування незалежної України розглядалося виключно в межах стратегії німецької експансії на Схід. У своїх планах панґерманісти передбачали німецьку колонізацію Галичини і Чорноморського узбережжя. Друга — журналістсько-академічна група, найвідомішим представником якої був Пауль Рорбах, автор відомої роботи «Неросійські народи Росії і ми», виступала за унезалежнення неросійських народів Російської імперії. Україна потенційно розглядалася головним форпостом у Східній Європі проти експансії Росії на Захід. Нарешті, третя група, очолювана проф. Отто Гершем, розвивала політичний напрям Бісмарка на утримання з Росією добросусідських відносин і виходила з того, що Росія залишиться неподільною державою 1.

Оточення кайзера і штаб-квартира збройних сил лавірували між поглядами панґерманської ліґи і групи О.Герша, а канцлер і міністерство закордонних справ схилялись до рекомендацій групи П.Рорбаха. Канцлер Бетман-Гольвеґ на початку світової війни брав до уваги можливість організації та підтримки революційних національних рухів у царській імперії. У меморандумі до німецького посла у Відні він згадував про наміри Німеччини викликати повстання в Україні, створити з України, Конґресової Польщі, Прибалтики і Кавказу буферні держави.

Характерно, що відразу після укладання Берестейського договору німецький посол у Києві фон Мумм просив відрядити до України відомого прихильника «української ідеї» П.Рорбаха. Такий крок вважався кориснішим за безпосередній тиск на український уряд через посольство або військові кола. Розрахунок був у тому, щоб П.Рорбах опосередковано вплинув на орієнтацію українських політиків, оскільки, як зазначав фон Мумм, Центральна Рада «своїми комуністичними експериментами поглиблює хаотичний стан на шкоду нашим інтересам» 2.