Розміщення сільського господарства. Економіка виробництва льону-довгунця, Детальна інформація

Раціональне розміщення сільського господарства забезпечує виробництво необхідних суспільству продуктів харчування і сільськогосподарської сировини в потрібних розмірах при мінімальних затратах праці і коштів на виробництво продукції та доведення її до споживача. Воно здійснюється з урахуванням вимог економічних законів. Ігнорування їх дії призводить до негативних наслідків, насамперед до зниження економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Науково обґрунтоване розміщення сільського господарства забезпечує збільшення виходу сільськогосподарської продукції з гектара земельної площі при найменших затратах уречевленої і живої праці на виробництво одиниці продукції. Раціональне розміщення сільського господарства має сприяти вдосконаленню територіальної структури і пропорційності розвитку агропромислового комплексу. При формуванні основних пропорцій у розвитку АПК вирішальне значення має характер розміщення сільського господарства як центральної ланки комплексу.

Розвиток сільського господарства кожного з регіонів країни передбачає правильне поєднання галузей, які мають загальнонародне значення, і тих, що забезпечують місцеві потреби в сільськогосподарській продукції.

Сільське господарство розвивається на основі різних форм власності і видів господарювання – колгоспи (нині – Товариства з обмеженою відповідальністю), держгоспи, міжгосподарські підприємства, агро комбінати, агрофірми, орендні колективи і орендарі, фермерські господарства і їх кооперативи, особисті (приватні) підсобні господарства. Для кожного з них мають бути створені однакові економічні умови щодо підвищення ефективності господарювання, розвитку самостійності та ініціативи.

Рівень господарювання і характер економічної відокремленості цих господарств визначають специфічні особливості їх взаємовідносин з державою і певні відмінності у способах використання механізму дії економічних законів.

На відміну від інших галузей матеріального виробництва земля є головним і незамінним засобом виробництва. При правильному використанні в процесі сільськогосподарського виробництва властивості зелі не тільки зберігаються, а й постійно поліпшуються. Ця особливість земля як засобу виробництва є основою раціональних систем землеробства.

Економічний процес відтворення в сільському господарстві тісно пов’язаний і незмінно переплітається з природним процесом, оскільки розвиток в відтворення рослин і тварин відбуваються за біологічними законами. Для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва потрібно враховувати дію не лише економічних законів, а й законів природи, зокрема біологічні особливості відтворення рослин і тварин у різних зонах країни. Ця особливість сільського господарства зумовлює специфіку технології виробництва сільськогосподарської продукції.

Значна різниця між періодом виробництва і робочим періодом сільськогосподарського виробництва спричинює його сезонний характер. Період виробництва визначається часом перебування продукту у виробництві, а робочий період – лише часом, протягом якого продукт піддається дії праці. Отже, період виробництва включає час безпосередньої дії праці людини, а також час, коли він здійснюється на основі росту і розвитку живих організмів і не потребує трудових затрат.

Сезонний характер сільськогосподарського виробництва зумовлює нерівномірність використання робочої сили, машин і знарядь, одержання продукції та надходження коштів від її реалізації.

Сільськогосподарське виробництво просторово розосереджене, що спричинює великі обсяги внутрішньогосподарських перевезень вантажів (зерна, кормів, добрив, пального тощо), а також витрат енергетичних ресурсів і засобів виробництва.

На відміну від промисловості частина одержаної продукції використовується в подальшому виробничому процесі як засіб виробництва. Це насіння, корми, молодняк тварин та інша продукція, частка якої становить понад 20% валової продукції сільського господарства. Тому збільшення обсягів сільськогосподарської продукції залежить не лише від ефективності промислових засобів виробництва, а й від продуктивності засобів, відтворених у галузі. Оскільки сільськогосподарська продукція не може бути повністю товарною, господарствам необхідно мати спеціалізовані приміщення і сховища для зберігання виробничих запасів.

Природні умови є надзвичайно важливим фактором виробництва, великою мірою зумовлюють кінцеві результати і рівень його ефективності. Продукція створюється в процесі виробництва в результаті природного функціонування живих організмів – рослин і тварин. Нестандартність предметів праці ускладнює процес виробництва і ставить особливі вимоги до формування системи машин.

Отже, специфіка сільськогосподарського виробництва має об’єктивний характер. У зв’язку з цим зберігаються відмінності між промисловою і сільськогосподарською працею, а індустріальний розвиток сільського господарства ніколи не матиме всіх тих рис, які властиві промисловості.

Особливості сільського господарства як галузі народного господарства визначають структуру виробництва, рівень забезпеченості й використання техніки, склад робочої сили, характер поділу праці та форми її організації, зумовлюють нерівномірність надходження коштів від реалізації продукції тощо.

Розміщення сільськогосподарського виробництва залежить від багатьох факторів, які поділяють на дві великі групи – природні та економічні.

1) Природні умови. Серед природних факторів на розміщення сільського господарства впливають якість ґрунтів, рельєф місцевості, клімат, склад і структура сільськогосподарських угідь.

Природні умови безпосередньо впливають на розміщення посівів сільськогосподарських культур і галузей тваринництва по зонах країни. Тому розміщення сільського господарства здійснюється з урахуванням природних умов і біологічних особливостей рослин і тварин. Сприятливі природні фактори за інших однакових умов забезпечують підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин. Продуктивність праці у сільському господарстві тісно пов’язана з природними умовами і, залежно від продуктивності останніх, одна й та сама кількість праці може бути представлені більшою або меншою кількістю вироблених продуктів.

Розміщення виробництва кожного виду сільськогосподарської продукції в найбільш сприятливих природних умовах забезпечує господарствам економію праці і коштів, сприяє підвищенню ефективності сільського господарства. Збільшення виробництва продукції на основі інтенсифікації сільського господарства не повинно супроводжуватися нераціональним використанням земельних угідь і погіршенням навколишнього середовища.

2) Розміщення міст і промислових центрів. Урахування цього фактора вимагає наближення виробництва мало транспортабельних продуктів сільського господарства і таких, які швидко псуються, до місць їх споживання. При цьому запобігають непродуктивним затратам праці, пов’язаним із втратами сільськогосподарської продукції і нераціональними витратами на її перевезення. Навколо міст і промислових центрів формуються насамперед зони виробництва молока, дієтичних яєць, парниково-тепличних і ранніх овочів, картоплі. Виробництво мало транспортабельної продукції розміщується навколо великих міст у різних природнокліматичних зонах і забезпечує високий рівень економічної ефективності сільського господарства.

3) Рівномірне розміщення переробної промисловості і сільськогосподарського виробництва по території країни для зменшення нераціональних перевезень сільськогосподарської сировини і готових продуктів. Сільське господарство і переробна промисловість як основні складові агропромислового комплексу покликані спільно забезпечувати потреби населення в харчових та інших продуктах. Тому раціональне розміщення промисловості в Україні оцінюється з точки зону близькості сировини і найменших її втрат у процесі виробництва аж до одержання готового продукту.

До джерел сільськогосподарської сировини наближають заводи цукрові, крохмале-патокові, овочеконсервні, виноробні, з первинної обробки льону-довгунця і конопель, підприємства м’ясомолочної промисловості, а також елеватори для обробки і зберігання зерна, овоче- та фруктосховища, холодильники та ін. Наближення переробних підприємств агропромислового комплексу до джерел сільськогосподарської сировини запобігає значним втратам готової продукції, сприяє інтенсивному розвитку відповідних галузей сільського господарства та їх раціональному розміщенню.

4) Рівень розвитку зернового виробництва у країні. Виробництво зерна – це основа розвитку всього сільського господарства. Наявність достатньої кількості зерна і зростання обсягів його виробництва дають змогу збільшити виробництво винограду, технічних, плодових та інших цінних культур у найбільш сприятливих за природними умовами регіонах України за рахунок скорочення посівів зернових культур.

5) Розвиток засобів транспорту. Розміщення сільськогосподарського виробництва здійснюється з урахуванням транспортних витрат, які нині досить значні. Транспорт є важливою умовою реалізації сільськогосподарської продукції і з поглибленням суспільного поділу праці його роль зростатиме. Тому при розміщенні галузей сільського господарства враховуються також витрати на доставку продукції до місця її споживання.

6) Рівень забезпеченості трудовими ресурсами і їх використання. Раціональне розміщення сільськогосподарського виробництва передбачає врахування рівня забезпеченості областей і окремих господарств трудовими ресурсами та організацію найбільш повного їх використання. При цьому беруться до уваги наявність і густота сільськогосподарського населення, особливо при розміщенні трудомістких галузей і культур. Найбільш інтенсивні галузі, які вимагають значних затрат праці з розрахунку на 1га земельної площі, розміщуються в зонах з більшою густотою населення.

7) Міжнародний поділ праці. Україна постійно проводить взаємовигідні торгові операції з багатьма країнами світу. Деякі види сільськогосподарської продукції економічно вигідно ввозити з інших країн, де їх виробництво більш ефективне.

8) Зміцнення економічної незалежності країни. Раціональне розміщення сільського господарства повинно забезпечити належний розвиток і зміцнення економіки України, щоб самостійно задовольняти потреби держави у найголовніших видах сільськогосподарської сировини.

На розміщення сільського господарства значно впливає також економічна політика держави, особливо розміри капітальних вкладень в ту чи іншу галузь і рівень закупівельних цін на окремі види сільськогосподарської продукції.

Раціональне розміщення продуктивних сил неможливе без економічного районування, результатом якого є науково обґрунтований поділ території країни на окремі великі економічні райони відповідно до їх природних і економічних умов.

В Україні виділено три економічні райони: Донецько-Придніпровський, Південно-Західний і Південний.

Сільське господарство є комплексом взаємозв’язаних галузей, у складі якого розрізняють ва великих підкомплекси – рослинництво і тваринництво.