Розміщення сільського господарства. Економіка виробництва льону-довгунця, Детальна інформація

Економічні райони відрізняються природними і економічними умовами, які впливають на розміщення сільського господарства і характеризуються різною часткою окремих сільськогосподарських продуктів у загальному виробництві. Кожний економічний район має певну галузеву структуру сільськогосподарського виробництва.

Економічні райони як великі комплекси різних галузей народного господарства характеризують територіальний поділ праці, що історично склався і планомірно формується в процесі розвитку продуктивних сил. Території економічних районів відрізняються різноманітністю ґрунтових, кліматичних та інших природних факторів.

З метою більш повного врахування і раціонального використання природних і економічних умов кожен економічний район поділяється на сільськогосподарські, або природноекономічні, зони.

Сільськогосподарська зона – це частина території економічного району, що характеризується однаковими природноекономічними умовами. При значній різноманітності природних і економічних умов сільськогосподарська зона, в свою чергу, поділяється на підзони і мікрозони.

На території України, де виділено три економічні райони, склалось шість природноекономічних зон:

Полісся – займає близько 20% площі України і вирізняється порівняно низьким ступенем розвитку сільського господарства, освоєністю земельного фонду, але високою питомою вагою природних кормових угідь. Тому для зони характерні дрібно контурність, подрібненість землекористування. Тут переважають дерново-підзолисті ґрунти (до 70% території). На Поліссі обробляється близько 35% земельної площі.

Лісостеп – найбільша зона країни: близько 30% площі. Враховуючи високу освоєність (76%) та розораність (65,9%), значну частину земель складають сінокоси, ліси та кущі, болота, яри та зсуви, що розділяють орні масиви. Ґрунтові та кліматичні умови найбільш сприятливі для інтенсивного ведення сільського господарства. В Лісостепу переважають типові чорноземи та сірі опідзолені ґрунти.

Північний і центральний Степ займає більше 25% території.

Південний Степ займає 14% території, але освоєність та розораність земель тут дещо нижчі, ніж у Північному Степу.

Передгірні і гірські райони Криму займають невелику територію, що вирізняється підвищеною лісистістю, а орні землі становлять тут лише 21,8%.

Передгірні і гірські райони Карпат характеризуються найбільшою лісистістю, низькою сільськогосподарською освоєністю земель. На Прикарпатті переважають кислі дерново-підзолисті, глейові та суглинкові ґрунти. Ці фактори несприятливо впливають на розвиток сільського господарства.

Кожна з цих зон має свої особливості і відрізняється галузевою структурою сільського господарства:

Полісся Молочно-м’ясне і м’ясне скотарство, (свинарство, напівгрубововнове вівчарство). Цукрові буряки, хміль, овочі і плоди, горох, картопля.

Лісостеп М’ясомолочне скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. Цукрові буряки, зерно, картопля, садівництво (соняшник), гречка, кукурудза, просо, рис, сорго, горох

Північний і центральний Степ М’ясомолочне скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво Озима пшениця, соняшник, цукрові буряки, південні коноплі, рицин, ефіроолійні культури, гречка, кукурудза, сорго

Південний Степ М’ясомолочне скотарство, свинарство, тонкорунне вівчарство, птахівництво Озима пшениця, соняшник, південні коноплі, овочі і баштанні культури, рис, виноград, кукурудза, сорго

Передгірні і гірські райони Криму Скотарство, вівчарство, птахівництво Виноград, ефіроолійні культури, тютюн, соя, овочі, рис.

Передгірні і гірські райони Карпат М’ясомолочне скотарство, вівчарство Льон-довгунець, тютюн, виноград, картопля, овочі.



У всіх природноекономічних зонах ефективність тваринництва залежить від рівня кормовиробництва. Для забезпечення населення мало транспортабельною сільськогосподарською продукцією навколо великих міст і промислових центрів розміщується виробництво ранніх і парниково-тепличних овочів, картоплі, молока і дієтичних яєць.

З розвитком продуктивних сил удосконалюються територіальні пропорції агропромислового комплексу. Поглиблення суспільного поділу праці спрямоване на динамічний і пропорційний розвиток та розміщення його галузей. Все це сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва по економічних районах і природноекономічних зонах.

У цих умовах науково обґрунтоване розміщення сільського господарства орієнтує всі галузі агропромислового комплексу на збільшення виробництва кінцевої продукції, значне підвищення її якості, на раціональне і комплексне використання природних ресурсів.

31. Економіка виробництва льону-довгунця.

В результаті виробництва технічних культур одержують цінну сировину для легкої, харчової та інших галузей промисловості, які виробляють предмети народного споживання. Льон-довгунець вирощується як прядивна і олійна культура, він дає льоносоломку і насіння.

Основними продуктами переробки льоносоломки є треста і волокно. Воно є цінною сировиною для текстильної промисловості: з нього виробляють тканини побутового призначення, а також технічні і тарні. Відходи первинної переробки льону – костриця може бути сировиною для виробництва паперу.

Лляна олія використовується як продукт харчування, а також для виробництва фарб, лаків, мила та інших продуктів. Побічна продукція олійних заводів – макуха використовується як цінний концентрований корм для худоби.

Виробництво льону-довгунця розміщується переважно в Чернігівській, Житомирській, Волинській, Львівській та Івано-Франківській областях.

Виробництво продукції льонарства зосереджено переважно в господарствах, де розміщено близько 80% посівних площ льону-довгунця. Тому природноекономічні умови колгоспів і забезпеченість їх виробничими ресурсами зумовлюють рівень продуктивності і економічної ефективності льонарства в Україні.

Льонарство залишається однією з найбільш трудомістких галузей. Затрати праці на 1га льону-довгунця в господарствах країни становлять 248 люд.-год. Тільки на збирання льону і виготовлення трести припадає близько 60% усіх затрат праці на його виробництва. Зниження трудомісткості виробництва продукції льонарства можна досягти на основі підвищення його продуктивності і рівня механізації виробничих процесів, а також за рахунок впровадження індустріальних технологій вирощування льону-довгунця і виготовлення трести.

Економічна ефективність виробництва льону-довгунця значною мірою залежить від рівня собівартості продукції і цін її реалізації. Господарства України здійснюють первинну переробку льоносоломки і майже всю продукцію реалізують у вигляді трести. Ціни реалізації продукції льонарства залежать від її якості. Виробництво льону-довгунця – високоефективна галузь сільського господарства, яка сприяє зміцненню економіки підприємств.