НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА УКРАЇНІ В 40-50-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ: ІСТОРІЯ ТА ПРОБЛЕМИ ІСТОРИЧНИХ ОЦІНОК, Детальна інформація

Війна, яку вели українці на своїй землі була національно-визвольною і боротьба за право створення незалежної УССД велася партизанськими методами. Тактика ведення боротьби не була постійною і змінювалась відповідно до стратегічної ситуації на східноєвропейському театрі бойових дій.

Період початку Великої Вітчизняної війни (1941-1942рр.) відрізняється виступами поодиноких груп повстанців, які були стихійними і які неможна назвати організованими. Це – період, коли групи, що виступали зі зброєю в руках проти окупантів, можна називати “бандами”.

В 1942, і, особливо, в 1943р. УПА має можливість діяти більш вільно. На цей час вже зформовано організаціну структуру армії, її керівництво, зростає чисельність завдяки новим джерелам людських ресурсів (втікачі з фронту, іншонаціональні мешканці територій на схід від Житомирської області). Таким чином УПА поширює масштаби операцій, що проводяться і зосереджується на організації порядку на тій території, яку контролює.

З поверненням лінії фронту на Україну в 1944-1945рр. відбувається зміна в тактиці. Дії необхідно вести меншими за чисельністю з’єднаннями, але, оскільки радянські війська ведуть наступ швидко – завдання головного командування УПА полягає у тому, щоб зберегти сили і за будь яку ціну не брати участі у сутичках з наступаючими арміями. Внаслідок цього практично повністю було збережено кадровий склад і з’явилась можливість вести активні диверсійні операції в тилу радянських військ.

Проте після закінчення розгрому фашистських військ СРСР повернувся до вирішення внутрішніх проблем, одною з найважливіших була національно-визвольна боротьба під проводом ОУН. З початком введення внутрішніх військ та концентрації сил НКВС/МДБ в 1945-1946рр. ОУН/УПА переходить до суто пропагандивної діяльності, великі підрозділи розформовуються і 1947р. надається наказ про т.зв. Рейд на Захід [8, С.14]. Поступово скорочується чисельність активних учасників руху і після розгрому в березні 1950р. Головного Штабу УПА під Львовом організована діяльність практично припиняється.

Період 1950-1956рр. за змістом є стихійним. Мають місце також поодинокі випадки спротиву частинам радянських військ і міліції. Як і на першому етапі – національні формування скоріше можна назвати бандами, чисельність яких не перевищувала 10 чоловік.

Таким чином бачимо, що діяльність ОУН/УПА змінюється відповідно до умов на теренах присутності. Змінюється чисельність армії і неможливо підходити до її оцінки однозначно, спираючись на окремих даних.

УПА за сутністю – є надзвичайним проявом людської активності, випадком беспрецедентної організації національно-визвольного руху, яким слід пишатися і враховувати і в сучасних політичних умовах.



РОЗДІЛ II: ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ

Наприкінці 90-х роківХХст. В Україні спостерігається помітне зростання інтересу до проблем національного у житті суспільства. Об’єктивними умовами для створення узагальнень в цій галузі можна назвати:

Існування історичної науки в Україні протягом семи років в умовах незалежності – тобто протягом часу, достатнього для підготування якісно нових кадрів в історичній науці;

Фактична відсутність загальновизначеного ідеологічного курсу при наявності окремих кон’юнктурних моментів;

Можливість неупередженого, безпосереднього співставлення наукового, доробку різних шкіл, у тому числі і закордонних;

Прихід до історичної науки в Україні генерації молодих професіоналів, що були виховані в нових умовах;

Поява в науковому обігу великої кількості нових документів, що до того були таємними, або знаходились за межами країни.

Проте, слід визначити і коло проблем, які перешкоджають повному визначенню щодо історичних оцінок названого явища, більшість з яких мають політичне походження, хоча взагалі події 40-50х років деякі дослідники не відносять до історії, натомість називаючи це соціологією. А в сучасних умовах було б краще вжити термін “політика”, оскільки проблеми “радянського” минулого зараз є предметом політичних спекуляцій. То ж маємо проблеми:

Ідеологізація історичної науки протягом багатьох років та всеосяжна брехня, що була зведена до найвищіх щаблів державної політики в країнах, що брали участь у конфліктах в Україні. Має такі наслідки:

Велика кількість свідомих непривдивих свідчень з усіх сторін, підроблених документів та ін. Викривлень, що переслідували певні ідеологічні цілі.

Тривале збереження ідейних конструкцій та підходів в багатьох дослідників старшого віку.

Відсутність етичності та культури наукового спілкування, неспроможність адекватно сприйняти полеміку, піти на компроміси задля визначення істини, що призводить до замкненості історичних шкіл.

Цілеспрямована діяльність уряду СРСР по знищенню чи приховуванню історичних джерел, які не відповідали офіційному ідеологічному курсу, призвела до втрати багатьох джерел, певна їх кількість й досі зберігається у таємних фондах архивів;

Проблема політичної замкненості країн в період “холодної війни” , через що було втрачено час за відсутністю наукових дискусій та обміну концепціями;

Практична відсутність неупереджених дослідників-професіоналів, що викликана полярним ставленням до подій в Україні.

Велику кількість робіт, присв’ячених проблемі національно-визвольного руху в Україні в 40-50х роках ХХст., можна поділити на певні групи, або навіть школи, оскільки кожен з підходів, що домінували в цих групах, існує достатньо тривалий час і має власну структуру, тобто періодичні видання, наукові заклади, кадри, на яких саме і базується. Ці групи можна класифікувати за критеріями політичної спрямованості дослідників, їх територіальної принадлежності та часу існування.

II.1. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛІСТИЧНА

До неї належать безпосередні учасники руху опору на Західноукраїнських землях, які опинилися на еміграції через переслідування у СРСР. До них також наближається частина довоєнних емігрантів з України, але ця частина діаспори значно менше політизована і стриманіше відноситься до подій в Україні в середині століття. Серед представників цієї групи можна виділити дві течії, що часто конфліктують і між собою:

А) учасники або прихильники ОУН-Б, вояки УПА тощо;

Б) учасники або прихильники ОУН-М.

До переваг цього напрямку історичного розвитку слід віднести можливість вільних досліджень і поширення науково-практичних знань, в першу чергу – у вигляді різних видань.