/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Основи економічної теорії, Детальна інформація

Тема: Основи економічної теорії
Тип документу: Реферат
Предмет: Економіка
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 598
Скачати "Реферат на тему Основи економічної теорії"
Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Виробничi вiдносини вiдповiдають iсторично певнiй формi власностi на засоби виробництва та дiалектичне взаємодiють з продуктивними силами.

Поняття “власнiсть” – одне з. центральних у курсi економiчної теорiї. Власнiсть iснує на трьох рiвнях. Перший з них матерiально-натуральний (заводи, ферми, лiкарнi, навчальнi та науковi заклади тощо), другий – юридичний, коли йдеться про правове оформлення володiння, розпорядження ним та його використання, i третiй – полiтекономiчний, який вiдображає реальне, а не юридичне присвоєння результатiв економiчної дiяльностi. До органiзацiйно-економiчних форм власностi належать iндивiдуальна, колективна, державна тощо; до соцiально-економiчних – приватна, суспiльна (остання може бути мiсцевого, загальнодержавного i навiть загальносвiтового рiвня), змiшана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування. Загальним критерiєм ефективностi тiєї чи iншої форми власностi виступає мiра вiдчуження виробника вiд засобiв виробництва та його результатiв. У певному суспiльствi одна з форм власностi є панiвною. Вiдповiдно до неї складаються соцiально-економiчнi вiдносини.

Полiтекономiчний аспект економiчної теорiї охоплює також аналiз економiчних законiв та їх взаємодiї.

Органiзацiйно-економiчнi та соцiально-економiчнi виробничi вiдносини вiдтворюються постiйно в найрiзноманiтнiших формах i поєднаннях. Поняття, якi вiдображають в узагальненому виглядi умови економiчного життя суспiльства, називаються економiчними категорiями (наприклад, “товар”, “вартiсть”, “прибуток”, “нацiональний доход” тощо). Економiчнi категорiї вiдбивають суть економiчних явищ i процесiв.

Економiчнi закони виявляють об’єктивнi, стiйкi причинно-наслiдковi зв’язки як усерединi виробничих вiдносин, економiчних процесiв i явищ, так i мiж ними самими, розкривають сутнiсть цих зв’язкiв (наприклад, закони вартостi, середнього або монопольного прибутку, спiввiдношення мiж складовими нацiонального доходу та iн.). Економiчнi закони не можуть бути незмiнними, оскiльки економiчнi процеси не є чимось застиглим.

Економiчнi закони є всезагальнi, загальнi та специфiчнi. Всезагальнi закони вiдбивають спiввiдношення мiж продуктивними силами i виробничими вiдносинами, їх взаємодiю. Це закони вiдповiдностi виробничих вiдносин характеру i рiвню продуктивних сил, економiї часу, пiдвищення потреб тощо. Суспiльному виробництву завжди притаманнi риси виробничого процесу як такого, незалежно вiд його соцiально-економiчної структури. Пiзнання всезагальних економiчних законiв допомагає осягнути фундаментальнi основи та послiдовнiсть розвитку людського суспiльства.

Загальнi закони вiдображають взаємозв’язок мiж продуктивними силами та органiзацiйно-економiчними вiдносинами (наприклад, закони товарного виробництва).

Специфiчнi закони розкривають ступiнь розвитку органiзацiйно- та соцiально-економiчних виробничих вiдносин (наприклад, закони додаткової вартостi, середнього або монопольного прибутку та iн.). Так, вiдносини “товар – товар” на певному етапi трансформуються у “товар – грошi – товар” i згодом – у “грошi – товар – грошi”, залежно вiд ступеня розвитку суспiльства. Специфiчнi економiчнi закони, з одного боку, характеризують певну економiчну систему в процесi її розвитку, з другого – окремi її сфери.

Загальною основою дiї економiчних законiв є об’єктивна, суперечлива бiосоцiальна сутнiсть людської iстоти. Бiологiчна сутнiсть людини вiдображує її об’єктивнi природнi характеристики. Щодо соцiальної сутностi, то вона є породженням об’єктивного процесу розвитку людського суспiльства. Звiдси економiчнi закони породжуються об’єктивною реальнiстю, яка створює саму людину.

Розрiзняються сутнiсть економiчного закону, механiзми його дiї та використання. Щодо економiчних законiв застосовуються такi категорiї дiалектики, як кiлькiсть i якiсть, змiст i форма, цiле i часткове, суперечнiсть тощо.

За певних умов людина спроможна використовувати економiчнi закони в своїх iнтересах. Свiдоме, узгоджене господарювання неможливе без пiзнання економiчних законiв.

Першi спроби вивчення економiчних процесiв та явищ були ще в працях Ксенофонта, Платона, Аристотеля, Сенеки, Цезаря, мислителiв Давнього Єгипту, Китаю, Iндiї тощо. Формування економiчної науки належить до тих часiв нової iсторiї людства, коли товарне господарство почало набувати загального характеру. Сьогоднi воно охоплює сферу як матерiального виробництва (промисловiсть, сiльське господарство, будiвництво, транспорт, торгiвлю, комунальне господарство, побутове обслуговування), так i нематерiального (охорону здоров’я, освiту, наукове консультування тощо).

Оскiльки товарнi вiдносини охопили передусiм сферу торгiвлi, то й першою в новi часи (XV-XVII ст.) склалася школа меркантилiстiв (вiд iталiйського mercanie – торговець, купець). Вона ототожнювала багатство з грошима, золотом, нагромадження яких у той перiод вiдбувалося через торгiвлю. Тому меркантилiсти виходили з того, що джерелом багатства суспiльства є торгiвля.

У XVIII ст. виникла школа фiзiократiв, її представники Ф. Кене та П. Буагiльбер перенесли питання про походження багатства iз сфери обiгу в сферу виробництва. Але вони вважали, що багатство створюється лише в сiльському господарствi. А вже в працях таких видатних представникiв класичної полiтекономiї, як У. Петтi, А. Смiт, Д. Рiкардо, С. Сiсмондi, основним об’єктом дослiдження стало саме виробництво, незважаючи на його галузевi особливостi. Велике значення мали працi А. Смiта “Дослiдження про природу та причини багатства народiв” (1776) та Д. Рiкардо “Начала полiтичної економiї та оподаткування” (1817). А. Смiт та Д. Рiкардо виявили, що прибуток пiдприємця втiлює неоплачену працю найманих робiтникiв. Д. Рiкардо вiдкрив закономiрнiсть, яка виражає спiввiдношення мiж оплаченою працею (заробiтною платою робiтникiв) та неоплаченою (прибуток пiдприємця), i довiв, що прибуток буде високим або низьким у тiй самiй пропорцiї, в якiй буде низька або висока заробiтна плата. Таким чином, класичною полiтекономiєю було започатковано трудову теорiю вартостi.

Подальша розробка економiчної теорiї здійснювалась за двома основними напрямами. Марксистський аналiз завершив створення розпочатої класиками трудової теорiї вартостi.

На основi вiдкриття К. Марксом двоїстого характеру працi, що мiститься в товарi, та всебiчного обґрунтування поняття додаткової вартостi, яке набуло прiоритетного значення в дослідженнях його численних послiдовникiв в усьому свiтi, було розкрито економiчну суть експлуатацiї людини людиною. Головна праця К. Маркса “Капiтал” (т. I, 1867) стала вiхою в iсторiї.

Iншим шляхом розробки економiчної теорiї, що знайшов свiй концентрований вираз у роботах А. Маршалла та його послiдовникiв, стало прiоритетне дослiдження проблеми економiчної ефективностi з використанням теорiї граничної корисностi. Основна праця А. Маршалла – “Принципи економiки“, яка була видана в 1890 р.

Важливу роль у розробцi економiчної теорiї вiдiграла праця Дж. Кейнса “Загальна теорiя зайнятостi, процента та грошей” (1936), у якiй значне мiсце вiдведено дослiдженню державного регулювання економiки. В цей же час значнi суттєвi доробки в економiчну теорiю внесли радянськi економiсти з дослiдження проблем економiчного планування та соцiального захисту трудящих. У другiй половинi XX ст. в країнах розвинутої ринкової економiки поряд з марксистською економiчною думкою одержали подальший розвиток такi концепцiї економiчної теорiї, як iнституцiоналiзм, неоконсерватизм, неокласицизм, неолiбералiзм, новий лiвий радикалiзм тощо. Водночас у колишнiх колонiальних та залежних країнах, виходячи з потреб їхнього розвитку, набули значного поширення теоретичнi концепцiї, спрямованi на вироблення практичних рекомендацiй щодо досягнення економiчної незалежностi. Серед них концепцiї колективного самозабезпечення, спирання на власнi сили, експортної, iмпортозамiнюючої економiки тощо.

З кiнця 70-х рокiв у Китаї, а з початку 90-х рокiв у країнах Схiдної Європи та державах, що утворилися на територiї колишнього СРСР, почався активний перехiд вiд адмiнiстративно-командної економiки до ринкових вiдносин. У цих країнах також розвиваються ринковi концепцiї. Серед них є такi, що проголошують необхiднiсть використання загальнолюдських цiнностей з урахуванням мiсцевих особливостей, i такi, що механiчно запозичують досвiд захiдних країн.

6

6



ни вбачали у швидкому переходi до нового устрою, що має всiляко пiдштовхуватися державним насильством. Iсторичний же досвiд свiдчить, що перехiд до нового суспiльного ладу вiдбувається не через полiтичне насильство, а через виникнення нових економiчних вiдносин на основi розвитку продуктивних сил та еволюцiю органiзацiйно-економiчних i соцiально-економiчних вiдносин.

Науковi послiдовники К. Маркса не вiдкидали i значення дослiдження та розкриття поряд з соцiально-економiчними й органiзацiйно-економiчних проблем зростання багатства суспiльства, особливо за пiсляреволюцiйних умов.

Представники iншого напряму, виходячи з концепцiї обмеженостi факторiв виробництва (передусiм землi, працi, капiталу), головну увагу зосередили на питаннях використання останнiх для одержання прибутку, економiчного зростання в iнтересах пiдприємцiв – власникiв засобiв виробництва. Але iсторичний розвиток довiв важливу роль соцiальних питань, тому вченi змушенi були все частiше вдаватися до розгляду в економiчнiй теорiї питань соцiально-економiчних вiдносин, хоча й оцiнювали їх здебiльшого як похiднi вiд органiзацiйно-економiчних.

Межею, що подiляє означенi двi течiї у полiтичнiй економiї, є проблема форм власностi. Якщо перша вiдстоює та обґрунтовує суспiльну власнiсть як потребу економiчного розвитку, то друга – приватну. Iсторичний же досвiд свiдчить, що обидвi форми у своїй багатогранностi можуть сприяти соцiально-економiчному прогресу, а разом з ним i загальному розвитку суспiльства в цiлому та кожної окремої людини. Проблема полягає не у самих формах власностi, а в тому, як вони спiвiснують вiдповiдно до конкретних умов та ступеня розвитку суспiльства, зокрема його продуктивних сил.

Слiд зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролi та значення, яка тiсно пов’язана з проблемою форм власностi, також займає важливе мiсце у розмежуваннi двох сторiн, розвитку економiчної теорiї.

На сучасному етапi державне регулювання економiки, як свiдчить практика, має поєднуватися з ринковим через рiзнi форми суспiльної та приватної власностi.

Сьогоднi не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження вартостi чи органiзацiї ефективного функцiонування господарства. Тiльки їх дiалектичне поєднання дає можливiсть розкрити економiчну теорiю в усiй її багатогранностi. Одвiчним суттєвим питанням є те, як вирiшити проблему зростання суспiльного багатства водночас з його використанням в iнтересах тих, хто його створює.

Отже, предметом економiчної теорiї в її полiтекономiчному аспектi е вивчення виробничих вiдносин в їх взаємодiї з продуктивними силами та органiзацiєю управлiння господарським процесом i системи ефективного ведення господарства як чинникiв суспiльного багатства.

Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Коментарі до даного документу
Додати коментар