Художня культура, Детальна інформація

Кожний вид мистецтва має певні співвідношення діяльного і пізнавального начал. У деяких з них провідну роль відіграє діяльне начало. Тут більшою мірою розвинена виразність прагматичного, ніж, наприклад, в архітектурі, а там, де переважає пізнавальне, зростає значення зображальності, як у живопису.

Література, театр, кіно та телебачення поєднують обидва чинники: вони і зображальні, і виражальні.

Мистецтво — один із засобів просвітництва, що передає досвід, утверджує факт як явище, закріплює навички мислення, узагальнює систему поглядів, є "підручником життя ", який читають навіть ті, хто не полюбляє навчання, суттєво доповнює знання людини про світ. Поєднуючи життєвий досвід особистості з досвідом інших людей, мистецтво є засобом пізнання світу та самопізнання.

Мистецтво завжди несе в собі інформативну функцію. Ще Арі-стотель зазначав, що твори мистецтва містять значну кількість інформації. Він вважав, що художник зображує у творах те, що невдовзі відбудеться. Ця інформація високо цінується з точки зору сучасної теорії прогнозування. Яскравим прикладом є літературні твори Ж. Верна, О. Толстого, братів Стругацьких, О. Беляева, І. Єфремова та ін.

Як і знаковим системам, мистецтву притаманні певні умовності, історичний і національне зумовлений код. Спілкування народів через засвоєння культури минулого робить ці коди та умовності загальнодоступними, вводить їх до арсеналу загальнохудож-ньої культури людства. Сприйняття твору відбувається за законами спілкування. Художнє спілкування дає можливість людям обмінюватися думками, опановувати історичний і національний досвід незалежно від часу і простору. Мистецтво завжди зміцнює духовний потенціал і сприяє консолідації людських спільнот.

Інформація, яка передається мовою мистецтв — через танець, театр, архітектуру, живопис, скульптуру, декоративно-прикладне,

кіно тощо, — максимально доступна і легко засвоюється на відміну від тієї, що передається лише у мовному еквіваленті. До того ж на земній кулі функціонує понад сто мов, що значно утруднює обмін інформацією. Інформативні можливості художньої мови набагато ширші й якісно вищі: мова мистецтва зрозуміла завдяки метафоричності, гнучкості, емоційності; вона легко сприймається.

Мистецтво завжди об'єднує людські спільноти. У давні часи різномовні племена при укладенні мирної угоди виконували ритуальний танець, який об'єднував їх своїм ритмом. Упродовж XVIII і до початку XX ст., коли політики поділили Італію на дрібні держави, графства та князівства, єдиним, що об'єднувало неаполітанців, римлян, ломбардців і допомагало їм бути єдиною нацією, було мистецтво. У сучасному світі мистецтво прокладає шляхи до взаєморозуміння народів, це інструмент мирного співіснування та співтовариства.

Провідною в мистецтві є виховна функція. Завдяки їй формуються почуття, думки і дії людей. Тоді як інші форми громадської свідомості мають частковий характер (мораль формує моральні норми, політика — політичні погляди, філософія — світогляд, освіта і наука готують спеціаліста), мистецтво діє на особистість комплексно, одночасно на розум, серце і почуття, тобто істотно впливає на духовний стан людини.

Ще стародавні греки стверджували, що мистецтво облагороджує та очищує людину від усілякої скверни. Арістотель розробив і ввів в естетику категорію "катарсис" — очищення засобами "подібних афектів" (почуттів). Показуючи героїв, які пройшли випробування, твори мистецтва змушують людину співпереживати, брати за взірець їхні кращі риси, збагачуючи цим її внутрішній світ. У процесі сприйняття творів мистецтва людина дістає можливість зняти внутрішню напруженість, хвилювання і стреси, що породжуються реальним життям, і компенсувати психологічну монотонність щоденного буття.

Катарсично-компенсаторна функція мистецтва має три основних визначальних чинники: творчо-ігровий, розважальний; компенсаторний; почуттєвий.

Усі вони істотно впливають на внутрішню гармонію особистості, зберігають і відновлюють її психічну рівновагу. Почуттєва і

компенсаторна функції є найважливішими у формувально-виховному впливі мистецтва на особистість.

Інформація, яку одержує людина при спілкуванні з творами мистецтва, примножує і розширює реальний життєвий досвід. Це примноження суттєво розширює межі свідомості особистості, озброює її художньо організованим, відібраним і узагальненим осмисленням, сприяє виробленню власних установок, ціннісних орієнтацій у різних життєвих обставинах. Високе мистецтво прямо й опосередковано діє на соціалізацію цілісної особистості й утвердження її самоцінного значення.

Мистецтво охоплює багато видів і жанрів, що зумовлено суспільною практикою художнього освоєння світу. Кожний митець сприймає навколишнє середовище залежно від того, в якому виді мистецтва працює. Так, композитор картину світу сприймає через слух, живописець — через зір, літератор — через слово, діячі театру і кіно — у синтезі слова, дії і форми. Багатоманітність видів мистецтва дає можливість естетично освоювати світ в усій його складності й багатстві. Немає головних чи другорядних видів мистецтва, кожний із них має сильні та слабкі сторони.

Узагальнюючим видом вважається архітектура. Це рукотворна організація навколишнього середовища за законами краси, коли зводяться будівлі та споруди, що мають задовольняти потреби людини в житлі, громадських і культових спорудах. Архітектура створює замкнений, утилітарне-художньо освоєний світ, відмежований від природи. Архітектор протиставляє себе стихійному середовищу і дає можливість використати олюднений простір згідно з матеріальними і духовними потребами. Архітектурний образ невіддільний від функції споруди, органічно визначає функціональне призначення (архітектура поділяється на побутову, ділову та культову), виражає художню концепцію особистості, уявлення людини про себе і суть своєї епохи. Архітектурі притаманні ансамблеві вирішення. Форми її завжди зумовлені: природою — залежно від географічних і кліматичних умов, характеру ландшафту, безпеки тощо; соціальними потребами — залежно від суспільного ладу, естетичних ідеалів, утилітарних і художніх смаків суспільства. Архітектура пов'язана з декоративним мистецтвом, монументальним живописом, скульптурою.

Скульптура — це просторове образотворче мистецтво, яке відображає світ у пластичних образах, що реалізуються в матеріалах, за допомогою яких передається життєва подоба явища. Зображення людини — переважаючий сюжет у скульптурі.

Скульптурні твори виконують з твердих матеріалів, перевагу віддають мармуру, граніту або іншим видам каменю; відливають із металів: бронзи, чавуну, сталі, різних сплавів; твори дрібної пластики виконують із благородних металів: золота, срібла, рідко платини; вирізьблюють із дерева. Кожна історична епоха шукає нові пластичні матеріали. Так, у XX ст. скульптуру почали виконувати з бетону, пластмас, штучних і синтетичних матеріалів.

Скульптура поділяється на круглу — таку, яка сприймається з усіх точок зору, барельєф, рельєф і горельєф, які дають лише часткове зображення предмета. Скульптурі притаманні монументальні форми, тому увічнення відомих особистостей або визначних подій переважно здійснюється у скульптурі. Безліч пам'ятників встановлено в містах і селах. Скульптура загострює психологічний зміст зображення, розширює можливості вираження у пластичних формах духовного життя.

Найпопулярнішими серед пластичних мистецтв є живопис і графіка. Живопис — це зображення на площині картини реального світу у творчому переосмисленні художника. Живопис оперує кольором, максимально наближуючи зображуване до реальної події. З часом живопис трансформувався від умовно площинних трактувань образу до максимально точного відтворення світу. Особливо після XVI ст., коли художники освоїли перспективу і почали широко використовувати її у побудові живописного полотна.

Графіка тривалий час була допоміжною фазою при створенні архітектурного проекту, скульптурного твору чи живописного полотна. Активно розвиватись як самостійний вид вона почала з ілюструванням книг як елемент її декору. Після винайдення книгодрукування збагатились графічні техніки. Проте лише у XVIII ст. графіка почала набувати самодостатнього значення. У цей час з'явились замовник і споживач графічних творів. Графіка оперує переважно лінією і плямою. Тривалий час вона була чорно-білою, і лише наприкінці XVIII — у XIX ст. почала використовувати колір завдяки технічним нововведенням. Твори графіки виконуються як в одному примірнику — малюнок, акварель, так і у тиражних формах — гравюра, офорт, літографія, що дає можливість безпосередньо виконану художником оригінальну роботу розмножити у певній кількості відбитків, кожний з яких є оригіналом.

Література — один з наймобільніших і найдієвіших видів мистецтва. Література історично змінна. Змінюються в часі відображення життєвих явищ, світоглядні позиції, ідеали творців, виробляються нові художні течії, прийоми та форми. Усі елементи й особливості літературного твору, літературного процесу історично рухливі. Література — це жива художня система, яка чутливо реагує на зміни життєвого процесу.

Головний елемент літературної творчості — слово, яке є вічним будівельним матеріалом літературного образу. Слово закладене в основу мови, яка створюється народом, вбирає в себе весь гуманістичний потенціал народу і стає формою мислення. Історичний процес насичує її асоціативним баченням світу і сприяє художньому відображенню дійсності.

Завдяки гнучкості й безмежності виражальних можливостей слова література здатна вбирати в себе елементи художнього змісту практично будь-якого іншого виду мистецтва. Мовою літератури можна виразити образи інших видів, що часто спостерігаються в літературних творах: це описи природи, пісні, портрета, архітектурної споруди та ін. Якщо в наукових працях висвітлюється лише один вид реальності, який грунтовно досліджується й описується, то у творі художньої літератури автор розглядає реальність у багатовимірному сплетінні та взаємодії якостей і особливостей життя.

У XX ст. за активного розвитку аудіовізуальних видів мистецтва — кіно, телебачення — окремі дослідники стверджували, що література відмиратиме, але цього не сталося. На користь читання як збереження культурних літературних традицій свідчить таке:

• розширюється структура реальних культурних запитів у багатьох країнах, завдяки чому підвищується потреба у книгах, збільшуються тиражі, попит на книги в бібліотеках;

• потяг до читання після екранізації художніх творів;

• як кіно не витіснило театр, так і інші аудіовізуальні засоби не витіснять читання;

• кожний вид мистецтва з певними особливими формами відтворення, поширення, сприйняття і комунікації незамінний за громадським значенням.

Читання не можна замінити нічим, жодними іншими художніми враженнями. Це провідна форма мистецької комунікації. Естетичний статус читання пояснюється спиранням на мову народу, якою він користується щоденно і в якій сконцентровано досвід попередніх поколінь і сучасності. Читання літературного твору дає цінну можливість зворотного впливу — розвиває почуття мови, збагачує її і впливає на високий рівень мовотворення. Читання потребує значних інтелектуальних зусиль, має великий виховний ефект і впливає на світоглядну систему особистості. Щоправда, це не стосується масової культури, "література" якої є засобом маніпуляції свідомістю людей. Класична ж література та література високого мистецького рівня сучасників збагачує особистість. Усі перелічені чинники дають змогу вважати літературу провідним типом художньої комунікації.