Художня культура, Детальна інформація

Синтетичним і узагальнюючим видом мистецтва є театр — вид мистецтва, який акумулює драматургічний твір, тобто літературу, слово, пластичний рух, хореографію, музику, художнє оформлення, світло та архітектурно-просторове рішення сцени. Театр — це колективна творчість, оскільки у спектаклі об'єднуються зусилля драматурга, режисера, акторів, композитора, художника.

Театральні дійства зародилися дуже давно, коли люди відтворювали побутову подію, фіксували її у мистецькому еквіваленті. З часом театральне дійство розвивалось і збагачувалось, набирало усталених форм. На високий рівень його вивели стародавні греки, які ввели класичну триєдність, що стала нормативною та обоє'язковою — єдність дії, місця і часу. Це зумовлювалось абсолютною прагматикою, бо старогрецький театр не мав завіси, куліс, задника. Спектакль відбувався у природному середовищі, тому змінити час і місце дії було неможливо.

З розвитком суспільства театральне мистецтво збагачувалось і ускладнювалось, віднаходилися нові жанри і види. До епохи Відродження переважали драма і народний театр, в епоху Ренесансу зародилась опера, яка з часом у Франції, Німеччині, пізніше в Росії стала дуже популярною.

Завдяки технічним досягненням у XX ст. з'явився новий вид мистецтва — кінематограф, який увібрав кращі досягнення попереднього часу всіх видів мистецтва: театру, літератури, живопису. Кінематограф фіксує динаміку епохи, оперує часом як окремим засобом виразності, здатний передати стрімку зміну подій, не порушуючи внутрішньої логіки. При безумовних позитивних якостях він має один суттєвий недолік — відсутність зворотного зв'язку творця фільму і співтворців з аудиторією.

За природою кінематограф є синтетичним видом мистецтва. Він, як і театр, об'єднує літературу, живопис, режисуру, акторську гру і музичний супровід.

Кінематограф — інтернаціональне мистецтво; технічні вдосконалення, робота над художньою досконалістю збагачуються і беруться на озброєння митцями різних країн, націй і народів. Цей вид мистецтва має багаті та різноманітні засоби — монтаж, зміна точки зору, кадрування, оперування планами та багато інших технічних нововведень. Кіномистецтво сьогодні є загальнолюдським надбанням світової цивілізації.

Щодо телебачення точаться гарячі дебати. Куди його віднести: до кіномистецтва, яке можна дивитися вдома, чи до певного типу журналістики, чи до нового виду мистецтва. Усе викладене та багато іншого уособлює, акумулює та об'єднує телебачення. Важлива особливість телебачення — фіксація події і подання її сьогодні на сьогодні, безпосередній репортаж з місця події, інтерв'ю, узяте в людини сьогодні, сьогодні ж передається в ефір, екранний час абсолютно тотожний реальному, моментальний зв'язок із будь-якою точкою світу. Це лише незначна частина з переліку того, що може телебачення. При безумовних позитивних якостях телебачення має й негативні: просиджування біля телевізора днями, а часто й ночами, зумовлює хворобу — телеманію. Телебачення є прямим провідником не кращих ідей для молодшого покоління, оскільки провокує модель наслідування. Сподіватимемось, що цей вид мистецтва з часом усталиться і служитиме людині гуманістичного майбутнього.

У кожному виді мистецтва є два великих блоки: професійні митці — люди, які мають відповідну фахову підготовку і певний вид діяльності — це їхня професія; народне мистецтво, де народ є творцем художніх і культурних цінностей. У цьому разі народне і національне зводяться до спільного знаменника:

• народ стає об'єктом художньої творчості, виводить узагальнений тип самого себе, який виражає його на рівні великої ідеї; ці твори легко прочитуються і сприймаються представниками народів інших країн;

• відображення інтересів народу, де визначається життєва і творча позиція митця, що лежить в основі його естетичних

ідеалів, має національну самобутність у висвітленні дійсності;

• народ не лише об'єкт, а й суб'єкт мистецтва;

• народ — творець, носій, охоронець мови і культури, у сфері яких відбувається процес художньої творчості, досягаються соціальні результати. Мова є рушійним чинником демократії. Ж. Ж. Руссо зазначав: "... будь-яка мова, що не зрозуміла народові, — це мова рабів"; народ виробляє і береже в пам'яті всі передумови мистецтва;

• важливим чинником народного і національного у мистецтві є те, що народ — це мета мистецтва, він же його кінцевий адресат і споживач, що тримає мистецько-культурне поле, яке забезпечує сприйняття і розуміння мистецтва.

Народне і національне — категорії конкретно історичні; їх зміст діалектично зумовлений. На різних етапах розвитку художньої творчості народна сутність найповніше проявляється тоді, коли оповідь іде про народ з точки зору людства і створюється народом. Лише в цьому разі твір набуває загальнолюдського звучання.

Список використаних джерел:

1. Голубенка П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. — К., 1993.

2. Гончаренко М. Духовна культура. — К., 1986.

3. Гончаренко Н. В. Диалектика прогресса культуры. — К., 1987.

4. Грушевський М. С. Духовна Україна. — К., 1994.

5. ГуревичА. Я. Категория средневековой культуры. — М., 1984.

6. Гуревич А. Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. — М., 1998.

7. Давня історія України. — К., 1994.

8. Дзюба І. "Бо то не просто мова, звуки". — К., 1989.

9. Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. — М., 1991.

10. Замалеев А. Ф., Зоц В. А. Мыслители Древней Руси. — К., 1981.

11. Запад и Восток: традиции и современность: Учеб. пособие. — М., 1993.

12. Ильина Т. В. История искусств: Западноевропейское искусство. — М., 1983.

13. История культуры России: Учеб. пособие. — М., 1993.

14. Історія і теорія світової і вітчизняної культури. — К., 1993.