Програма складної структури з використанням меню, Детальна інформація

На третьому етапі тестування програмних комплексів (тестуванні функцій) використовуються передусім методи функціонального тестування.

ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ТЕСТУВАННЯ

Огляд методів проектування тестів при функціоналному тестуванні почнемо з методу зквівалентного роздріблення.

Так як нашою метою є побудови безлічі тестів, що характеризується найвищою імовірністю виявлення більшості помилок в програмі, що тестується, то тест з цієї безлічі повинен:

1) зменшувати (більш ніж на одиницю) число інших тестів, які повинні бути разроблені для досягнення зазделегідь поставленої мети “задовільного" тестування;

2) покривати собою значну частину інших можливих тестів.

Іншими словами:

1) кожний тест повинен містити в собі перевірку найбільшого числа вхідних, що задаються зовнішньою специфікацією умові (обмежень на вхідні дані) для того, щоб мінімізувати загальне число необхідних тестів;

2) необхідно розбити область значень вхідних даних на кінцеве число підобластей (які будуть називатися класами еквівалентності), щоб можна було вважати кожний тест, що є представником деякого класу, еквівалентним будь-якому другому тесту цього класу (тобто що виявляє одні і ті ж помилки).

У загальному випадку використання терміну “клас еквівалентності" є тут не цілком точним, так як виділені підобласті можуть перетинатися.

Проектування тестів по методу еквівалентного роздроблення проводиться в два етапи:

виділення по зовнішній специфікації класів еквівалентності;

побудова безлічі тестів.

На першому етапі відбувається вибір з специфікації кожної вхідної умови і роздроблення його на дві або більше за групу, відповідні так званим “правильним" (ПКЕ) і “неправильним" класом еквівалентності (НКЕ), тобто областям допустимих для програми і недопустимих значень вхідних даних. Цей процес залежить від вигляду вхідної умови. Якщо вхідна умова описує область (наприклад, х <=0.5) або кількістю (наприклад, розмір масиву А рівний 50) допустимих значень вхідних даних, то визначаються один ПКЕ (х <=0.5 або розмір А рівний 50) і два НКЕ (х< -0.5; х>0.5 або розмір А менше 50; розмір А більше 50).

Якщо вхідна умова описує дискретну безліч допустимих значень вхідних даних (наприклад, В може дорівнює -1, 0 або 1), то визначаються ПКЕ для кожного значення з безлічі (в даному прикладі 3) і одного НКЕ (В<>-1 & В<>0 & В<>1).

Якщо вхідна умова описує ситуацію “помилково бути " (наприклад, N>0), то визначаються один ПКЕ (N>0) і один НКЕ (N<=0).

На другому етапі методу еквівалентного роздроблення виділені класи еквівалентності використовуються для побудови тестів:

кожному класу привласнюється свій номер;

проектуються тести для ПКЕ таким чином, що кожний тест покриває як можна більше ще не покритих ПКЕ, доти, поки все ПКЕ не будуть покриті;

проектуються тести для НКЕ таким чином, що кожний тест покриває один і тільки один НКЕ, доти, поки все НКЕ не будуть покриті.

Порушення третьої умови приводить до того, що деякі тести з недопустимими значеннями вхідних даних перевіряють тільки одну помилку і приховують реакцію програми на інші помилки.

Метод еквівалентного роздроблення значно краще випадкового підбору тестів, але має свої недоліки. Основної з них - пропуск певних типів високоефективних тестів (тобто тестів, що характеризуються великою імовірністю виявлення помилок). Від цього недоліку багато в чому вільний метод аналізу граничних умов.

Під граничними умовами розуміють ситуації, виникаючі безпосередньо на кордоні певної в специфікації вхідної або вихідної умови, вище або нижче її. Метод аналізу граничних умов відрізняється від методу еквівалентного роздроблення наступним:

вибір будь-якого представника класу еквівалентності здійснюється таким чином, щоб перевірити тестом кожний кордон цього класу;

при побудові тестів розглядаються не тільки вхідні умови, але і вихідні (тобто певні у зовнішній специфікації обмеження на значення вхідних даних).

Загальні правила методу аналізу граничних умов:

1) побудувати тести для кордонів області допустимих значень вхідних даних і тести з недопустимими значеннями, відповідними незначному виходу за межі цієї області (наприклад, для області [-1.0; 1.0] будуємо тести -1.0; 1.0; -1.001; 1.001);

2) побудувати тести для мінімального і максимального значень вхідних умов, що визначають дискретну безліч допустимих значень вхідних даних, і тести для значень, великих або менших цих величин (наприклад, якщо вхідний файл може містити від 1 до 225 записів, то вибираються тести для порожнього файла, що містить 1, 255 і 256 записів);

3) використати правило 1 для кожної вихідної умови (наприклад, програма обчислює щомісячну витрату приватної особи або невеликого підприємства, мінімум якого 0.00 $, а максимум 1165.50 $; тоді необхідне построїти тести, що викликають негативну витрату, витрати, рівну 0.00 $ і 1165.50 $, і витрату, більшу 1165.50 $);

4) використати правило 2 для кожної вихідної умови (наприклад, програма шукає і відображає на екрані дисплея найбільш відповідні, в залежності від вхідної умови, реферати статей, але не більш чотирьох; тоді необхідно побудувати тести, що приводять до відображення 0, 1, 4 рефератів і спроб помилкового відображення 5 рефератів);