Мистецька школа Олекси Новаківського у 20-30 рр. ХХ ст, Детальна інформація

2.2. Заснування школи та роль А.Шептицького у її створенні.

Мистецька школа Олекси Новаківського, що діяла у Львові в 20-30-х роках, до сьогодні ще недостатньо висвітлена в нашій мистецтвознавчій науці як унікальний культурно-мистецький феномен, котрий започаткував на Галичині історію формування національного художнього шкільництва. При тому нами свідомо не приймається тут до уваги більш давня і чисельно розбудована на Галичині сітка ремісничих та художньо-промислових шкіл, між іншим, ретельно досліджених вже у ряді наукових публікацій Т. Максиська та Р. Шмагала, оскільки ці школи забезпечували кадрами специфічну ділянку у сфері народних художніх промислів та ужиткового мистецтва.

Школа ж Олекси Новаківського започаткувала на Галичині ще один, надзвичайно важливий аспект національної художньої освіти, а саме — формування мистця-професіонала для образотворчої сфери, художника, здатного піднімати у своєму мистецтві складні проблеми духовно-світоглядного характеру, творячи таким чином неоціненний гуманістичний контекст своєї доби та історії свого народу. Слід відзначити, що такого типу учбові заклади вже існували на той час в інших регіонах України. Починаючи від середини минулого століття вони спорадично виникали у більших містах та культурних осередках краю, задовільняючи у тій чи іншій мірі потреби національної, художньої культури.

На початку 20-х років у Львові склався численний загін яскравих творчих особистостей, що становили потенційну педагогічну силу і значною мірою стали ініціаторами створення тут національної школи.

З другого боку, сильним поштовхом у цій справі була політика польських буржуазних влад, котрі, окупувавши Галичину після першої світової війни, відразу розпочали тут одвертий шовіністичний наступ на українську культуру. Настав час запеклих шовіністичних погромів і усілякого роду явних і таємних обмежень у сфері суспільного і культурного життя галицьких українців.

В цих умовах доступ обдарованої української молоді до , польських учбових закладів у Львові був суттєво утруднений. Так у перші повоєнні роки у Львівській художньо-промисловій школі, як стверджує дослідник її історії Т.Максисько, не було жодного учня-українця, і лише в/ 30-х роках вони становили тут заледве 20-30 відсотків від/ загальної кількості студентів.

Подібна атмосфера була лише симптомом загальнодержавного ідеологічного наступу на всю систему української освіти на Галичині, де на початку 20-х років повсюдно відбувалося різке скорочення українських державних гімназій, початкових та середніх шкіл, а також посилене їх утраквізування. В 1919 році було скасовано українські кафедри у Львівському університеті різко обмежено доступ; туди української молоді.

Ці заходи викликали хвилю енергійної протидії з боку української громадськості Галичини.

На хвилі цієї боротьби фактично постала школа Олекси Новаківського. При тому в суспільній свідомості справа її заснування у Львові сприймалась як інтегральна частина загального фронту боротьба за національну освіту та за„ культурну гідність українського народу.

Очевидно, що Олекса Новаківський, як мистець заангажований у національно-культурні проблеми свого часу, не міг не розділяти цих ідей. Вони у значній мірі підготували його до думки про заснування власної школи, тим більше, що справа заснування у Львові Академії в умовах відсутності сприяння з боку держави виглядала безнадійною через брак потрібної для цього фінансово-матеріальної бази. і Ініціатива створення у Львові художньої школи саме пі; проводом Олекси Новаківського, як згадує у своєму, н; жаль, не опублікованому досі цікавому спогаді "Розмахом могутніх крил" (Краків, 1945р.) близький приятель художника, адвокат І.Голубовський, належала Митрополитові Андрею Шептицькому.

Митрополит Андрей Шептицький, високоосвічений і щедрий меценат української культури, добре орієнтувався в актуальних проблемах і потребах тогочасного українського мистецького життя. Був свідомий тому, що міграція української молоді у пошуках художньої освіти по різних мистецьких осередках та навчальних закладах Європи розпорошує духовний і творчий потенціал народу. Можливий для тогочасних умов вихід бачив у заснуванні приватної художньої школи, яку був готовий підтримати матеріально. Вибір його зупинився на Олексі Новаківському не випадково. Щоб очолити таку школу і стати центром притягання для творчої молоді, потрібна була творча особистість, достатньо сильна і яскрава, художник на належній висоті світоглядної національної позиції та на рівні тогочасної художньо-професійної культури.

Олекса Новаківський був у цьому плані чи не найбільш відповідною кандидатурою. Саме тоді він вступав у період найбільшого розквіту своєї пізньої символіко-експресивної творчості. Його персональні виставки в 1921 і 1922 роках здобули йому високу оцінку і визнання не тільки української, але й сусідньої польської та єврейської художньої критики. Був одним із найбільших мистецьких авторитетів у Львові, користувався до того ж величезною популярністю серед творчої молоді, яка була дослівно заворожена його небуденною романтичною особистістю, свіжістю І потужною стихією його малярської мови і, що дуже важливо, масштабністю його творчого мислення, що розгорталось у сфері "великих ідей" суспільно-патріотичного і філософського звучання. Неабияку роль відіграло і те, що Новаківський у 1919 році був іменований професором Української Академії мистецтв у Києві, що для нього самого було важливим моральним стимулом і свого роду мандатом для заснування власної / школи. Мав у своєму розпорядженні до того ж одну із кращих тоді у Львові творчих майстерень у т. зв. "палацику Стики" (по вул. Зем'ялковського, 2 — нині вул. О.Новаківського), з вікон якої відкривався чудовий вид на Свято-юрську площу, увінчану нагорі митрополичими садами та маєстатичним бароковим силуетом собору св. Юра.

Будинок цей, закуплений в 1907 році на кошти Митрополита Андрея Шептицького, був переданий ним для Національного музею у Львові, як фундація для нужд українських художників. Тут в 1913 році оселився запрошений Митрополитом для творчої праці із Кракова Олекса Новаківський, замешкавши із сім'єю у кількох кімнатах, суміжних із робітнею. В цій робітні — достатньо просторій для занять з учнями — Олекса Новаківський, ще перед заснуванням школи, не раз давав окремим учням лекції рисунку та малярства. Так, ще в 1913 році у нього навчався І.Гец, в 1917 — Н.Пристай, в 1919 — Р.Сельський, а від 1918 року — З.Зарицька, М.Гауснер та ряд інших. Мав, отже, за собою вже певну педагогічну практику і міг дати молодим добрі ідейно-творчі настанови. Це проникливе оцінив Митрополит Андрей Шептицький.

Одного дня, згадує І.Голубовський, він запросив Олексу Новаківського до митрополичої палати, де мав з ним довгу розмову, під час якої запропонував художникові взятися за заснування власної школи, обіцяючи водночас із свого боку ЇЇ матеріальну підтримку. Просив скласти проект і кошторис такої школи, виразив також бажання викладати в ній історію мистецтва. Олекса Новаківський добро усвідомлював відповідальність і тягар такої справи, однак взявся а неї, заохочений загальною суспільною думкою і довір'ям Митрополита.

Так, в березні 1923 року школа почала діяти. При тому заснування школи Олекса Новаківський розглядав як тимчасовий перехідний етап, потрібний для організації у Львові художньої академії.

2.3. Завдання школи.

• Завданням школи є формувати молоді національні кадри на грунті вітчизняної духовної культури та художніх традицій.

• Остаточною метою педагогічного процесу в школі є формування художніх кадрів, спроможних творити самобутнє національне обличчя українського мистецтва і водночас — підняти його до рівня світового художнього процесу, утверджуючи його міжнародне визнання та культурну значущість.

На початках свого існування школа Олекси Новаківського діяла на засадах приватного учбового закладу. Але вже через кілька місяців, у вересні 1Э23 року, вона була залучена на три роки (до 1926 включно) до нелегальної системи Українських Високих Шкіл, як окремий мистецький факультет Української Таємної Політехніки. Це відразу підняло освітній і моральний статус школи — Олекса Новаківськийі був іменований деканом факультету, а його заступником у науці рисунку і малярства призначений Осип Курилас, між іншим, товариш Олекси Новаківського ще з часів Краківської академії, відомий у Львові як прекрасний рисувальник та ілюстратор дитячих підручників та як співець тематики Січового Стрілецтва.

Була розширена також програма навчання у школі: опріч занять з рисунку та малярства, що їх вів сам Олекса Новаківський, було введено ряд допоміжних гуманітарних дисциплін, необхідних для професійної підготовки художників. В цей період школа відзначалась сильним, добре підібраним професорсько-викладацьким складом, який високим рівнем наукової і фахової компетенції дорівнював вимогам вищого навчального закладу. Так, нововведений у школі предмет пластичної анатомії, викладав вчений-психолог, дійсний член НТШ, доктор медицини та філософії проф. С.Балей, автор першого українського підручника з психології. В 1927 році С.Балей, запрошений Варшавським університетом, очолив там кафедру психології.

Історію культури читав у школі авторитетний в наукових колах НТШ вчений-антрополог І.Раковський, досвідчений педагог, професор філософського відділу Українського Таємного Університету.

Предмет перспективи провадив у школі відомий і популярний на Галичині архітектор Є.Нагірний, автор численних архітектурних споруд у стилі українського модерну. Викладачем техніки та технології живопису, а також історії української архітектури був улюбленець творчої молоді у школі, інженер-архітектор В.Пещанський,— емігрант із Наддніпрянської України, незамінний знавець і колекціонер укпаїнської старовини, що працював тоді реставратором. Курс історії мистецтва викладали у школі такі першорядні педагоги, як В.Залозецький — мистетвознавець високого європейського вишколу, зокрема — дослідник творчості Олекси Новаківського, автор першої монографії про нього. Окремі розділи цього курсу читав вчений лінгвіст і мистецтвознавець І.Свенціцький — декан філософського факультету Таємного Українського Університету, директор Національного музею у Львові.

Впродовж двох років,— у 1925-1926 — історію всесвітнього і особливо візантійського мистецтва читав у школі Митрополит Андрей Шептицький, який ще з часів своєї юності цікавився образотворчим мистецтвом, був добре обізна-1 ний з історією європейської та світової культури. Учні школи двічі на місяць відвідували його захоплюючі лекції, що відбувались у Митрополичій палаті на Святоюрській горі. У кабінеті Владики їх вже чекали на столах коштовні альбоми та монографії, спеціально відібрані до обговорюваної теми. Метод викладання був подібний до університетського — на тему прослуханого розділу курсу учні писали реферати і співдоповіді. При тому, як згадують учні [14, 14], Митрополит, розповідаючи про діяння європейської культури, постійно не пов'язував її з проблемами та завданнями сучасного українського мистецтва.

Та попри увесь високий авторитет педагогів у школі найбільшою притягальною силою для молоді був сам Олекса Новаківський, його оригінальна і сильна творча особистість. Властиво, був особливим типом педагога, котрий не просто з'являвся у певні години на лекції для молоді, як це практикувалось у більшості шкіл. Олекса Новаківський щоденно жив з учнями одним життям, віддаючись їм повністю. Помешкання його, розміщене у суміжних із майстернею кімнатах, нерідко служило притулком для бідніших учнів. Тут на стінах були порозвішувані малярські полотна Олекси Новаківського, з якими молодь могла щоденно контактувати, отримуючи прекрасні взірці образного творчого мислення вчителя.

Основним методом творчого навчання і виховання у школі) Олекси Новаківського була, таким чином, безпосередня індивідуальна робота професора з учнями з метою передати їм професійний досвід і мистецьку майстерність. Олекса Новаківський, в такий спосіб, фактично реалізував у школі принцип індивідуальної навчально-творчої майстерні, керованої одним авторитетним педагогом, що має власну концепцію творчого бачення. Цей принцип зближував його педагогічну практику із новітніми методами професійної підготовки мистця, що застосовувались тоді у заснованій в 1917 році Українській Академії мистецтв у Києві, де був введений структурний поділ не за факультетами, а за індивідуальними творчими майстернями.

"Писана" програма професійного навчання при такому методі викладання необов’язкова, вона, радше, реалізується вчителем "на живо", під час безпосереднього обміну думками чи бесіди з учнями. І все ж, на основі спогадів учнів та висловлювань самого Олекси Новаківського, можемо нині хоча б в основних рисах реконструювати неписану навчальну програму в його школі.

Будучи сам вихованцем Краківської академії мистецтв, Новаківський від перших днів заснування школи намагався поставити викладання у ній на високий академічний рівень. Основою професійної грамоти вважав солідне опанування формою, міцний реалістичний рисунок.

Навчання проводилось за системою індивідуальних корект: розглядаючи почергово рисунки учнів, Олекса Новаківський робив кожному зокрема відповідні вказівки. При тому кожен з учнів навчався на власній практиці, а професор, вказуючи дорогу, доводив працю студента до кінцевого мистецького завершення.

Рисунок і композицію Олекса Новаківський вважав дисциплінуючим фактором у малярстві, а колір — його емоційним, ірраціональним первістком. І ому олійне малярство було дещо відсунуте у школі на другий план. Малювання на] пленері відбувалось щорічно під час літніх вакаційних виїздів школи до Космача, фінансованих Митрополитом І Андреем Шептицьким.

У цьому мальовничому селі учні школи мали можливість близько зіткнутися з неповторним національним колоритом гуцульського побуту, звичаїв, обрядів, з розмаїттям давніх художніх ремесел. Все це формувало творчу уяву учнівської молоді, будувало її національну самосвідомість. Тема Гуцульщини, її міфологія, народні характери, багата обрядовість і мальовничий побут на все життя увійшли у творчість самого Олекси Новаківського і ряду його учнів.