КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ, Детальна інформація

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

Вступ

Індія, яку наприкінці XX ст. населяють 970 млн. чоловік, займає помітне місце на міжнародній геополітичній арені. Народи Індії ще у глибокій давнині створили самобутню культуру, яка суттєво вплинула на культурний роэвиток сусідніх народів, яскравим прикладом чого є, зокрема, розповсюдження буддіэму у Півдеяно-Східній Азії.

Стародавня Індія була розташована у Південній Азії на гігантському півострові Індостан. В наш час на цій території існують дві держави - Індія і Пакистан, проте у давнину вони були єдиним цілим у географічному, історичному, економічному і культурному відношеннях.

Індійці називають свою країну Бхаратварша, тобто "країна нащадків Бхарати". Бхарата - легендарний індійський цар, уславлений у давньоіндійському єпосі "Махабхарата". Назва Індія потрапила у сучасні європейські мови через греків і походить від слова "сіндху" /ріка, море/. Сіндху на мові давніх індійців - це назва найважливішої у Північно-3ахідній Індії ріки Інд.

Найдавніший період Історії і культури Індії охоплює середину ІІІ тис. до Р.Х. - середину ІІ тис. до Р.Х. Наступна доба в індійській історії і культурі називається ведичною. Ця епоха починається з вторгнення в Індію з північного заходу у середині ІІ тис. до Р.Х. племен, що називали себе арії. Вони говорили на мові, яку часто називають ведичною, так як створені цими племенами найдавніші пам'ятки індійської літератури носять назву Вед.

У ведичну добу в Північній Індії виникають державні утворення. До середини I тис. до Р.Х. вся Північна Індія була вже поділена між досить сильними державами, В той же час посилюється ідея об’еднання Індії під владою єдиного правителя. Ця ідея, що вперше з’являється у Брахманах, втілюється у реальність у ІV ст. до Р.Х., коли вся Північна і частина Південної Індії об’єднуються під владою держави Магадхі. Після походу Александра Македонського у Північно-Західну Індію, Чандрагупта /321-297 рр. до Р.Х./ заснував одну з наймогутніших давньоїндійських династій Маурья і встановив своє пануввння майже над всією Індією. В часи слабких нащадків могутнього Ашокі /272-232 рр. до Р.Х./, біля 190 р. до Р.Х. Греко-Бактрійська держава захоплює Пенджаб, а потім гирло Інду. На заході Північної Індії у ІІ ст. до Р.Х. - I ст. н.е. правили династії з грекобактрійців, парфян, шаків /саків/. У I ст. більша частина Північної Індії опиниласа під владою Кушанів. Після розпаду держави Кушанів у Північній Індії в ІV ст. знову почала посилюватись держава Магадха. У Vст. Індія вступає в період феодалізму.

1. Найдавніша цивілізація Індії

У Північно-3ахідній Індії внаслідок археологічних розкопок були знайдені руїни двох великих міст - Мохенджо-Даро /Сінд/ та Хараппи /західний Пенджаб/, побудованих за чітким планом. Планування міст відображає досить високий рівень містобудування і свідчитъ про наявність централізованої державної влади. На захід від міст Мохенджо-Даро I Хараппи знаходиться комплекс будівель, які можна розглянути як резиденцію правителя.

Планування Мохенджо-Даро і Хараппи має багато спільних рис. У Мохенджо-Даро місто поділяється на квартали великими вулицями, ширина головної з яких досягає 10 м., які тягнуться паралельно з півночі на південь і зі сходу на захід. Місто забудовано двох-, трипо-верховими будинками з обпаленої цегли. У кожному домі була кімната для омивання з водостоком. У Мохенджо-Даро і Хараппі існувала най-більш досконала у давнину система каналізації, що складалася з від-стойників, глиняних каналізаційних труб і каналів, викладених обпаленою цеглою.

Про певний рівень розвитку ремесла, ужиткового мистецтва свідчить велика кількість предметів з міді і бронзи, бронзові статуетки людей і тварин, мідні дзеркада з Хараппи, прикраси: браслети, кільця, сережки, підвіски, буси з золота, срібла, міді, бронзи. Розписна кераміка, виготовлена на гончарному крузі, покривалася червоним грунтом, на який потім наносилися чорні візврунки. Майстри з великим мистецтвом виготовляли глиняні іграшки.

Жителі Мохенджо-Даро і Хараппи підтримували торговельні зв’язки з Белуджістаном, звідки поступали деякі метали, зі Східною і Південною Індією, з Шумером, куди експортувалися бавовняні тканини, про що свідчать знайдені під час розкопок шумерійських міст Ур і Кіш печатки індійського виготовлення.

Населення Індії тієї доби користувалося картинною ієрогліфічною писемністю. Археологами були знайдені багаточисельні написи на металевих, кам’яних і глиняних пластинах, частина яких слугувала печатками, а частина - амулетами. Через відсутність білінгвістичних написів, довгих текстів, виконаних цим найдавнішим індійським письмом, всі спроби дешифрувати цю писемність не можна вйзнати результативними, хоча вже встановлено, що ця писемність носила складовий характер.

Археологічні розкопки дають також певне уявлення про релігійні вірування населення доби найдавнішої індійської цивілізації. Знайдені у багатьох місцях статуетки Богині-Матері свідчать про значне поширення цього культу. Знайдені також зображення трьохликого бога з рогами на голові, що сидить на троні у ритуальній позі, підібравши під себе ноги, який нагадує пізніше індійське божество Шіву в образі Пашупаті - "Володаря звірів". Численні зображення на печатках і амулетах показують, що обожнювалися також і тварини - тигри, буйволи, крокодили. Танок мав ритуальне значення: знайдені статуетки танцівниць, часто зовсім оголених, зображують храмових танцівниць - жінок бога, або прислужниць богині.

Наявність державноі влади, самобутньої матеріальної культури, давніх форм мистецтва, релігії, ієрогліфічної писемності вказує на те, що найдавніші індійські міста виникли і існували в період створення і існування держави деспотичного типу 2500-1500 рр. до Р.Х. Культуру доби найдавніших індійських міст можна порівнювати з культурою інших давньосхідних народів і держав, зокрема Шумеру і Аккаду. Існують різні гіпотези щодо причин занепаду найдавнішого індійського суспільства і лише подальше дослідження проллє світло на невідомі сторінки історії і культури давньоіндійської цивілізації. Загибеллю Мохенджо-Дари і Хараппи у середині ІІ тисячоліття до Р.Х. завершується найдавніший період індійської історії і культури.

2. Арійське вторгнення в Індію. Санскріт

Арійське питання викликало і викликає і зараз у світовій історіографії, культурології велику і гостру полеміку, в якій крім власне наукових проявляються і політичні цілі, що надає особливої актуальності вивченню цієї проблеми.

У ХV-ХIV ст. до Р.Х. в Індію з Північного Заходу вторгаються племена аріїв, які поселяються спочатку у Пенджабі, а потім і у долині Гангу на сході Індії. Само слово "арія" у давньоіндійській мові /санскріт/ означає: "з хорошої сім’ї", "благородний", "аристо-крат". Племена аріїв являли собою грізну військову силу, всі члени племен були вільні і зацікавлені у перемоэі. Племена величних аріїв /бхарата, яду, пуру, гандхари та ін./ поділялися на роди /віш /, які складалися з великих патріархальних сімей.

Завойовники-арії підкорили місцеве туземне населення, яке вони називали "даса", що означало "ворог", а пізніше - "раб", "слуга". Місцеве дравідійське населення частково було відтіснено на південь Індії, а частково підкорене завойовниками, сприйняло їх мову. Арійське завоювання і соціальне розшарування привели до появи в Індії особливої соціальної системи варн /інд., означуе "колір", "сутність"/, або каст, що встановлювала Взаємовідносини: по-перше, між завойовниками і підкореним туземним населенням; по-друге, між родовою верхівкою жреців і воїнів з одного боку та масою вільних общинників з другого.

Так створюються чотири давніх стани, які називаються варнами. Перша варна брахманів складається з жреців. Другу варну складають кшатрії - воїни; з них походили племенні вожді, які з виникненням держав стають царями. Простих общинників-землеробів, ремісників, торгівців охоплює третя варна вайшьєв. У четверту варну шудр входить підкорене населення, раби, інші категорії безправних осіб.

Релігійне освячення система варн отримала вже у збірці ведичних релігійних гімнів Рігведі. Першим трьом благородним варнам особливо протиставляється четверта варна шудр. Вважалося, що шудри стоять поза релігією. Значно підвищується положення брахманів, які відіграють велику роль у створенні релігійної ідеології і існують на дохід від жертвоприношень, що мають таке важливе значення у пізньоведичному Iндіському суспільстві. Наявність могутньої варни жреців зробила неможливим підкорення релігії інтересам якої-небудь однієї конкретної індійської держави.

Давньоіндійська мова /санскріт/ належить до індоєвропейської сім’ї мов. Порівняння давньоіндійської, ведичноі мови з давніми європейськими мовами підтверджує цей висновок. Між ними виявляється велика подібність як у граматиці, так і у найдавнішому словарному фонді. Так, відміна давньоіндійського дієслова - зв’язки "ас" /"бути"/ має повну аналогію у відміні цього ж дієслова у старослов’янській мові: асмі - єсмь, асі - єсі, асті - єсть. Вражаюча подібність виявляється у чисельниках: ведичне два - українське два, ведичне три - українське три, ведичне чатур - українське чотири і т.д. Велику подібність ми спостерігаємо у цілій низці слів, які не могли бути запозиченими, перш за все це родинні відносини, імена родства, спорідненості: давньоіндійське матар - мати /матері/, бхратар -брат, девар - деверь, снуша - сноха.

Лінгвісти встановили, що індоєвропейські мови сягають одніхєї мови - основи, а предки народів, що говорили на діалектах ведичноі мови, перш за все слов’ян, давніх греків, етрусків, римлян у свій час проживали у безпосередній близькості і говорили на мовах, дуже близьких одна одній і лише з часом розселилися по тих територіях, про перебування на яких повідомляють найдавніші історичні пам’ятки. Існує цілий ряд доказів на користь того, що мовна єдність предків всіх цих народів склалася на територіі Південно-Східної Європи, перш за все України.

3. Джерела по культурі Індії. Писемність

Для ведичної доби основним джерелом є письмові, літературні пам’ятки - Веди. Пам’ятки матеріальної культури, що відносяться до цієї доби, досить бідні, скудні і тому є лише додатковим джерелом.

Пам’ятки ведичної літератури поділяються на три види. Перший вид складають 4 збірки /самхіти/. Найбільш давньою і найважливішою в історико-культурному відношенні є Рігведа. що являє собою збірку релігійних гімнів, присвячених різним богам. Друга збірка - Самаведа створена у більш пізній час і представляє собою збірку гімнів розташованих згідно мелодій, на яких вони співались. Третя збірка -Яджурведа містить гімни і жертовні формули, а також пояснення цих жертвоприношень. Четвертий, найбільш пізній збірник - Атхарваведа є збірником заклинань. Веди як збірник давньоіндійських релігійних гімнів і заклинань були створені у 1500-1000 рр. до Р.Х., вони широко описують арійські племена такими, що знають ремесла, у т.ч. виробництво зброї з міді і бронзи. Але особливо багатий матеріал дають веди для вивчення релггії, міфології, поезії цієї доби.

Другий вид пам’яток ведичної літератури представлений Брахманами - прозовими текстами, що містять легенди і судження відносно походження і важливості різних жертвоприношень - почали складатися з VIII ст. до Р.Х.

Третій вид пам’яток - Араньякі та Упанішади містять релігійно-філософські міркування і були створені у пізню ведичну добу.