КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ, Детальна інформація

По культурі Індії від середини I тис. до Р.Х. ми маємо значно більше письмових джерел, ніж за попередні епохи.

Першу групу цих джерел складають Сутри. які безпосередньо примикають до пізньоведичної літератури. Кожна з сутр присвячена одній з шести дисциплін: фонетиці, граматиці, ритуалу, етимології, астро-номії, астрології і є неоцінимим джерелом для вивчення давньоіндійської науки, соціального ладу суспільства.

Наступну групу найважливіших джерел представляють. давньоіндійські епічні твори, перш за все поеми "Махабхарата" і "Рамаяна", створені між VІ і ІІ ст. до Р.Х. та Пурани - "давні сказання".

Третя група джерел представлена найдавнішими пам’ятками буддійської літератури - найбільш старими частинами буддійського канону. Бвсіди і проповіді Будди також називається сутрами і найдавніші з них почали створюватись ще за життя Будди, який жив у 623-544 рр. до Р.Х.

Четверту групу джерел складають найдавніші пам’ятки джайністськрї літератури - одного з релігійних течій в Індії, що виник у Північній Індії на рубежі VІ-V ст. до Р.Х. і виступив проти брахманізму.

Важливою групою джерел є давні збірники звичаєвого права -Дхармашастра, що відносяться до кінця I тис. до Р.Х. і виразно характеризують систему каст. Особливо широку популярність отримав эбірник законів Ману. Створення якого приписується Ману - легендарному прабатькові людей, свладений у ІІІ ст. до Р.Х. - ІІІ ст. н.е.

Цінні дані надає також археологічний матеріал, зокрема розкопки Раджагріхі - давньої столиці Магадхі, інші пам’ятки матеріальної культури.

Оригінальна давньоіндійська система писемності, що їснувала вже у середині I тис. до Р.Х. називається "брахмі", так як бог Брахма вважається її творцем. На ній написана більшість иаписів періоду Ашокі. Система давньоіндійського письма побудована згідно наступних принципів: індійське письмо є чисто фонетичним письмом; між написанням і вимовою слів відсутня будь-яка різниця; послідовність знаків визначається методом вимови звуків, які вони означують. Всі наступні системи індійської писемності, а також система письма, що ведуть свій родовід з Індії і використовуються за її межами, побудовані за такими принципами.

4. Релігія

Завдяки Ведам дуже добре відомі релігійні вірування аріїв, що так тісно пов’язані з ведичною літературою. Само давньоіндійське слово бог - Дева відповідає давньослов’янському Дів і яскраво підтверджує індоєвропейське походження арійських племен.

Найдавніші з богів відомі під тими ж іменами і мають ті ж функції, як і боги інших індоєвропейських народів і сягають доби індоєвропвйської мовної єдності. Це: Дьяус - бог неба /відповідає давньогрецькому Зевсу/; Сурья - бог сонця /відповідає давньогрецькому Геліосу/; Варуна - бог нічного неба /давньогрецький Уранос/; Парджанья - бог дощу /споріднений слов’янському Перуну/ та ін.

Число богів ведичного пантеону досить велика. Верховним божеством часто називається Індра, якого особливо шанували кшатрії, проте у ведичному пантеоні не було одного загальновизнаного верховного бога.

Арійські племена не мали храмів, не було в них і ідолів - статуй богів. Валичезну роль в їх релігії відігравав культ вогню, пов’язаний з побутом патріархальйої сім’ї. Бог вогню - Агні - вважався посередником між людьми і богами і жертви, що йому віддавалися, спалювалися на вогні. 3 культом вогню був пов’язаний культ предків, що здійнювався главою сім’ї - патріархом /гріхапаті/.

У пізньоведичному пантеоні з’являється бог Праджапаті, творець світу, "володар живих істот", що свідчить про виникнення елементів монотеїзму. Пізніше він стає одним з головних богів індуїстського пантеону під іменем Брахма.

Ведичний пантеон загнав значних змін в більш пізній час. Два божества - Рудра і Вішну, що відігравали у Ведах незначну роль -стають головними богами пізнішого індійського пантеону. Рудра, бог зимового муссону, набуває широке поширення під іменем Шіви. Навколо Вішну - первісно бога весняного сонця - складається обширна міфологія. Брахма, Шіва і Вішну стають згодом /поч. I тис. н.е./ трьома найважлившими богами індуїстського пантеону.

Піднесення брахманами жертвоприношення у вищу мету релігіі, що зиайшло своє відбиття у пам'ятках пізньоведичного періоду /"Брахманах"/, викликало протидію з боку кшатріїв у середовищі яких почав розвиватися рух, відомий нам з Упанішад, - який відкидав жертвопри-ношення і проголосив нову мету буття: світ представляє єдність - брахман, тотожну окремому індивідууму - атману. Ця боротьба завершилася компромісом: створенням вчення про чотири стадії життя, де жертвоприношення є обов’язком індійця на другій стадії життя, що охоплює середній вік людини.

Міцна брахманська каста створила особливу брахманську ідеологію, згідно якій лише брахмани могли вчити людей релігії.

Проти брахманської релігії і системи каст виступив буддизм, що винник у VІ ст. до Р.Х. і отримав широке розповсюдження у ІІІ ст. до Р.Х. /цар Ашока був палким прихильником буддизму/. Засновник буддизму - Гаутама /623-544 рр. до Р.Х./, що був сином правителя племінної держави Шакья, відкидав всю існуючу релігійну систему. Особливо гостро виступав буддизм проти касти брахманів, визнання кожної людини, народженої у цій касті, жерцем. Ранні буддисти проповідували рівність людей поза залежyістю від того, до якої касти вони належать. Первісні положення раннього буддизму - це ідеї тотожності між буттям і стражданням, рівності людей у праві на спасіння. Засобом для досягнення вищого ідеалу оголошувалось: не заподіювати зла живим істотам; ненасилля; загальний мир; ведення монашого способу життя.

Релігійні течії Індії значною мірою вплинули на давньоіндійський епос, легенди, літературу.

5. Епос і література

Серед давньоіндійських епічних творів виділяються дві великі давньоіндійські епічні поеми - "Махабхарата" і "Рамаяна", які містять багато елементів усної народної художньої творчості.

Давньоіндійська епічна поема "Махабхарата" /"Велике повіствування про нащадків Бхарати"/ - величезна за своїми розмірами поема /складається з 18 книг/ - була створена у I тис. до Р.Х. легендарним мудрецем і поетом Вьясою. Потім у основне сказання було встав-лено багато легенд, міфів, народних казок, повчальних розповідей. Остаточна редакція цієї величної поеми відноситься вже до перших століть н.е..

В основі сюжету лежить війна між країною Куру і сусіднім гірським племенем панду, яка відбувалася коло VІІ-VІ ст. до Р.Х. В поемі суперники називаються нащадками Бхарати. Династія Куру і племінна знать панду зберігали спогади про походження від ведичного пле-мені бхарати. Сини Панду, проти яких через заздрощі було влаштовано змову, виходять переможцями у битві з підступними синами Дхрітараштри.

Друга велика давньоіндійська епічна поема "Рамаяна", авторство якої приписується Вальмікі, складається з семи книг і була складена між VІ і ІІ ст. до Р.Х. Основу її сюжету становлять подвиги легендарного героя Рами. В країні Кошала правив цар Дашаратха, що мав чотири сини і серед них старшого - Раму, який розглядався як втілення бога Вішну. Рама, любимий син царя, мав успадкувати престол, проте боги визначили йому іншу місію: він повинен звільнити світ від володаря демонів Равани, який захопив владу на Цейлоні. Великий бій з військом Равани завершується перемогою Рами, який повертається у рідне місто і стає царем.

До епічних творів відносяться Пурани - давні сказання, найдавніші частини яких не молодше найдавніших частин "Махабхарати" і "Рамаяни". Відомо 18 пуран. Кожна пурана містить відомості по п’яти предметах: створенні світу, періодичної загибелі світу і його створенні знову, генеалогії богів і мудреців, про прабатъків роду людського, генеалогії царів. Крім цього у пурани вставлено багато легенд.

Як зазначають самі індійці. вони були б індійцями, поза тим, чи були вони буддистами, джайністами, або ортодоксально визнавали авторитет священних Вед, якби вони не захоплювалхсь чарівними сказаннями. Велику кількість казкових легенд ми бачимо вже у най-давнішій пам’ятці індійської літератури - Рігведі /прославлення Ашвінів, індійських Діоскурів; легенда про Пуруравасі і небесну німфу Урваші/. У пам’ятках пізньої ведичної літератури ми зустрічаємо легенду про створення світу, пов’язаною з іменен Брахми, дав-ньоіндійське сказання про потоп, пов’язане з прабатьком людей Ману.

Численні легенди зустрічаються в ранніх буддійських творах, що ввійшли у буддійський канон, на мові палі. Багато з них являють собою народні казки, піддані слабкій буддійській обробці. До них відноситься, наприклад, легенда про віслюка у шкурі лева; про мавп - садівників; про шакала і ворону, яка широко використовувалася байкарями у нові часи.

6. Архітектура і образотворче мистецтво

Зразки самобутньої культури Індії дійшли до нас і у пам’ятках архітектури, образотворчого мистецтва.

Містобудівництво в Індії у I тис. до Р.Х. і наступних століть виявляє певну подібність до тих принципів, за якими планувалися міста Мохенджо-Даро і Хараппа. Будівництво дамб і відводних каналів, необхідних для боротьби з спустошливими повенями Гангу, Інду /з ІV ст. до Р.Х./, вказує на значні досягнення у будівельній справі, поширення математичних знань.