Культуролого-історичні студії Олександра Колесси, Детальна інформація

Відомо, що ще 1888 р. в журналі «Народ» студент Львівського університету Олександр Колесса видрукував цикл патріотичних віршів («Вперед», «Збудись, народе», «Слабодухим»). Десь в цей час і написалися ці рядки. Сама пісня поширювалася років зо п'ять усно і вперше її слова під криптонімом «О. К.» були опубліковані у виданні «Ювілей 30-літньої діяльности Михайла Павлика (1874—1904)» (Львів, 1905. — С. 79). Відомо також, що пісня поширювалася як народний текст, мала не один варіант (див., напр., «Пісні та романси українських поетів: У 2 т.) упорядк. та прим. Г. Нудьги») К.: Рад. письменник, 1956.— Т. 2. — С. 215).

Говорячи про неабияку популярність пісні, бодай згадаємо, що Ті другим автором, або ж точніше — співавтором був Анатолій Климович Вахнянин (1841 — 11.02.1908), композитор-самоук, засновник у Львові Музичного товариства імені М. Лисенка, на базі якого і постала консерваторія; організатор товариств «Торбан», «Львівський боян». Йому належать пісні на слова Ю. Федьковича («Чи знаєш, де країна наша мила», «Чи така вже наша доля»), О. Партацького («Помарніла наша доля»), М, Шашкевича («Повій, вітре»), на власні слова («Гей, на Івана» — з опери «Купало»).

О. Колесса має у своєму науковому набутку ряд фольклорних та етнографічних студій і розвідок.

Досить вагомим внеском в тодішню фольклористичну науку було дослідження О. Колесси «Українські народні пісні в поезіях Богдана Залєського» (ЗНТШ. — 1892. — Ч, І), у якому автор не тільки порівняв поезії Б. Залєського з українськими народними піснями (із 47 форм вірша 15 узято з українського фольклору; із 103 ритмовзірців — 51 походить з уснопоетичного джерела), а й до певної міри спричинився до оцінки української школи в польській літературі. Зробив це дослідник популярно, з багатьма подробицями та ретроспективними аналогіями, об'єктивними критичними заувагами.

Праця О. Колесси спочатку побачила світ польською мовою (Ukrainska rytmika ludowa w poezjaeh Bohdana Zaleskiego. — Львів, 1900. — 78 s. (окремий відбиток з «Ksilgi pamigticzej uniwersytetu Zwowskiego»).

Фольклористична розвідка вченого «Люнарно-астральний мітодологічний сюжет у старинній українській колядці (Боротьба гордого молодця з чорним туром)» (ЗНТШ. — 1930. — Т. 99. — С. 299—315) має неабияке теоретико-методологічне значення і сьогодні, оскільки стикаємося з найрізноманітнішими трактуваннями і тлумаченнями міфів, їх природи, а отже, і зв'язку українського фольклору, почасти всієї літератури з міфотворчістю.

О. Колесса як глибокий знавець цієї проблеми підкреслює, що зацікавлення казками, переказами, загадками, потреба у нових дослідах на царині фольклору призвели до створення в Німеччині товариства «Gesellschaft fur vergleichende Mythenfoschung», відкриття у Відні часопису «Mitra», гуртування цінних томів. У міфологічну бібліотеку, якою послуговувалося значне число європейських вчених. Характеризуючи три групи європейських фольклористів, дослідник справедливо узагальнює, що чи не найбільше їхнє досягнення в науці — це те, що зони ввели у науковий обіг значний кількісно фольклорний матеріал. Вони, як пише вчений, «ствердили неперечну вагу мітів, зв'язаних будь-то з календарем люнарним, будьте солярним, взагалі астральним, — ствердили в мітах означену чергу мотивів, що наступають по собі в точноозначеному порядку з такою правильністю, яку бачимо лише в подіях уранічних, в перипетіях астральних тіл» (С, 3).

Користуючись історико-порівняльним методом, автор студії намагається «висіяти» раціональне як з праць представників старих міфологічних шкіл, так і шкіл антропологічно-соціологічних.

Для утвердження свого методу О. Колесса взявся проаналізувати один мотив старої української колядки «Зачорнілася чорная гора, ой дай, Боже», яку записав 1. Вагилевич і вмістив у збірці народних пісень, пересланих 1838 р. Шафарику. Однак він бере для порівняння і текст, записаний Я. Головацьким (Головацький Я. Хрестоматія церк. словянская и древнерусская. — Відень, 1854. — С. 344—345). Спочатку О. Колесса виголосив на цю тему доповідь на другому з'їзді слов'янських географів і етнографів у 1927 р. З того матеріалу був тільки надрукований короткий зміст-резюме у матеріалах з'їзду.

Грунтуючись на дослідженнях Лесмана, Зікке, Еренрайха, Шульца, Кпіса, Фробенніусатаін. вчених, використовуючи чисельні міфічні паралелі, що пов'язані з місячним календарем та з фазами місячних перипетій, О. Колесса стверджує «глибоку давнину і мітичний характер сеї колядки», і що вона одночасно відноситься до староукраїнського циклу (для цього автор порівнює цей текст з різними міфологічними атрибутами колядки з болгарського, моравського, чеського народних пісенних текстів); наведена й проаналізована колядка — це один із «старинних гімнів у честь забутого нині люнарного бога — Велеса... В його честь співано велику частину гімнів, що дійшли до нас у формі колядок, на які налягли протягом довгого ряду століть верстви: християнська, апокрифічна, історично-лицарська і новіша — побутова» (С. 16).

Практичний досвід засвоєння фольклорної традиції, фольклорних впливів та інші аспекти лягли в основу монографії «Головні напрями й методи в розслідах українського фольклору» (Прага, 1927. — 111 с.).

Та чи найглибший слід О. Колесси - вченого в історії літератури. Він скрупульозно досліджував тексти давньої літератури, порівнював їх, аналізував, писав окремі розправи. Влітку 1902 р. О. Колесса побував у Старосамбірському повіті, зокрема в Лаврівському монастирі, де мав можливість уважно переглянути бібліотеку. Серед запорошених книг йому пощастило знайти на обкладинках два пергаментні уривки тексту, третій уривок, пожовклий та вилинялий, був вклеєний усередині палітурки. О. Колесса зробив досить докладний і ретельний аналіз, який, з одного боку, засвідчив, що це одна з найдавніших писемних пам'яток; палеографічні прикмети, на яких детально зупиняється вчений, несуть в собі значущу інформацію з історії нашої мови та палеографії (див.: Лаврійські пергамінові листки з XII—XIII в. — Львів, 1903. — 26 с.).

Подібною у способі дослідження та результатах наукового спостереження над текстом є праця вченого «Городиське Євангеліє XII—XIII в. Ювілейний Науковий Збірник Укр. Університету в Празі, присвячений П. Президентови Чесь. Слов, республіки проф., д-рови Т. Г. Масарикови для вшанування 75 роковин його народження. — Прага, 1925. — С. 406—432).

Зауважимо одразу, що І—III частини цієї розвідки опубліковані у Науковому Збірнику Українського університету (Прага, 1923. — Т. 1. — С. 23—65). У цій четвертій частині автор робить палеографічний опис і аналіз письма, публікує тут же зразки тексту, ширше розповідає про мову і правопис. Спираючись на публікації А. Петрушевича, І. Свєнціцького, А. Кримського, А. Соболєвського, В. Ягича, О. Потебні, О. Шахматова, О. Огоновського, О. Колесса встановлює, що розглянена пам'ятка створена у XII, але не пізніше першої половини XIII ст.

Актуальною і на сьогодні є книжка «Південно-Волинське городище і городиські рукописні пам'ятники XII—XVI в.» (Прага, 1923. — 45 с.). Ця науково-дослідницька праця має кілька розділів, що фактично кожен є осібною розвідкою («Городище і городиські рукописи XII—XVI в.», «Городиський Апостол XII в.», «Городиські пергамінові Листки Євангелія з XII— XIII в.», «Текст»). Уважно перечитуючи це дослідження, з'ясуємо, що О. Колесса в ЗНТІН 1903 р. опублікував знайдені ним у василіянській бібліотеці в Лаврові уривки трьох українських рукописів — «Лаврівські пергамінові Листки з XII— XIII в.», а також значно раніше опублікував чимале дослідження «Dialectologisshe, Merkmale des sudrussischen Denkmales a. d. XIII Jlidte b «Zitije Sv. tavy» //Archiv fur Slavische Philolodie herausgegesen v. V. jadic — Berlin, 1896. — Bd. 18. — S. 211 —217, 482—492).

Скрупульозно проаналізувавши повний текст (а дослідник публікує його — С. 38—44), порівнявши його з іншими перекладами Євангелія, О. Колесса робить важливі висновки: у текст через церковно-слов'янський «підклад продерлися діалектологічні прояви», які і дають підстави зарахувати текст до староукраїнських пам'яток; місцевість, де повстав текст Євангеліє, — південна Волинь, Городище, час — XII або XIII ст. Палеографічні, граматичні прикмети («архаїчний підклад церковнослов'янського тексту...») дають матеріал на ствердження точніших часових границь: друга половина або ж кінець XII ст.; Євангеліє відзначається «старинною основою, компромісово-ек-лектичним відношенням перекладчика до своїх церковнослов'янських первовзорів і пробами самостійної концепції перекладу. В графіці бачимо замітку послідовність» (С. 44—45. До речі, коректуру цього дослідження читав визначний мовознавець Степан Смаль-Стоцький і зробив важливі правки).

Перу О. Колесси також належать такі студії, як «життя Сави Священного», «Рукописні й палеотипні книги південного Підкарпаття» (Прага, 1927. — 16 с.), «Розсліди й видання слов'янських пам'яток апокрифічної літератури» (Прага. 1930. — 20 с.) та ін.

З узагальнюючих праць назвемо: «Столітє обновленої українсько-руської літератури (1798—1898)» (Львів, 1898. — 26 с.), «Погляд на сучасний стан історичних розслідів українсько-руської літератури (найдавніший період): Кілька проблем і дезідератів» (ЗНТШ. - 1901. — Т. 39. — С. 1—40), «Гєнеза української новітньої повісти» (Прага, 1927. — 26 с.),

У першій з вищеназваних в оглядовому плані автор бере під увагу письменників І. Котляревського, Білецького-Носенка, П. Гулака-Артемовського, Костянтина Думитрашка, Г, Квітку-Основ'яненка, А. Метлинського, Т. Шевченка, Михайла Мака-ровського, М. Костомаріва, П. Куліша, Марка Вовчка, С. Ру-данського, Л. Глібова, Ганну Барвінок, О. Стороженка, А. Свид-ницького, І. Нечуя-Левицького, О. Кониського, Олену Пчілку, Панаса Мирного, В. Чайченка, М. Коцюбинського, М. Кропив-ницького, Я. Щоголіва, М. Шашкевича. І. Вагилевича, А. Мо-гяльницького, М. Устияновича, Я. Головацького, О. Огоновського, В. Барвінського, Г. Цеглинського, Ю. Федьковича, С. Во-робкевича, І. Франка. Ольгу Кобилянську.

В основу наступної публікації ліг реферат, з яким виступив О. Колесса 1900 р. в літературній секції з'їзду істориків у Кракові.

Аналізуючи соціально-політичну й правову ситуацію в Росії і зосібна ряд указів та урядових розпоряджень про заборону української мови, а також і української науки національною мовою, дослідник досить грунтовно піддає скрупульозному розбору студії багатьох вчених, і робить не вельми оптимістичний висновок про те, що досі немає «одноцільного ширшого і систематичного викладу історії старинної української руської літератури, такого огляду, що сполучував би той період із дальшими фазами духового розвою українсько-руського народу, що вказав би нам, наскілько сеся література була зеркалом народу, його життя і його культурних стремлінь» (С. 6).

О. Колесса впродовж років займався дослідженням творчості Т. Шевченка, Ю. Федьковича, залишивши в літературознавстві неперехідної вартості розвідки.

Із шевченкознавчих студій О. Колесси привертають увагу «Дві мало знані поезії Т, Шевченка. Дещо про вірші «До сестри» і «Хустина» (Зоря. — 1892. — Ч. 14, 15. О. Колесса помилково приписав вірш «До сестри» Т. Шевченку, Дослідники довели, що авторство цього твору належить поетесі Олександрі Псьол).

Свою значну за обсягом працю «Шевченко і Міцкевич: Про значення впливу Міцкєвича в розвої поетичної творчости та в генезі поодиноких поем Шевченка» (ЗНТШ. — 1894. — Т. 4. — С. 36—152; окреме видання: Львів, 1894. — 116 с.) О. Колесса спочатку виголосив як доповідь у три тури у «Слов'янському гуртку* у Львові. Тодішні слухачі на першому засіданні висловили в обговоренні думки про те. що мовець занадто дошукується

зовнішніх впливів, подібностей у стилях поетів, навіть у виразах. Досить глибоко О. Колесса проаналізував' твори Шевченка «Тополя», «-Русалка», «Перебендя», Міцкєвича ;. Втеча», «Рибка», «Імпровізація», «Дудар» і «Дзяди». І хоча такий опонент, як польський славіст та етнограф, завідувач" кафедри слов'янської філології у Львівському університеті Антоній Калина, й звернув увагу доповідача на надмірний пієтизм, проте відзначив добротність авторського підходу до аналізу творів, що є, на його думку, новим внеском в історію літератури та літературних зв'язків.

На наступних засіданнях О. Колесса продовжив читання своєї праці, у якій досить докладно розглянув поеми Шевченка «Сош «Великий льох», «Розрита могила», «Суботів», твори А Міцкєвича «Дзяди», «Вступ».

Професор О. Колесса неодноразово виголошував доповіді т рефератну Львові на Шевченківські дні (1898, 1901. 1906, 191' pp.). Так, на вечорі в 45-у річницю від дня смерті поета Г травня 1906 р. О. Колесса виголосив у Львові промову «В чест: Т. Шевченка», видану згодом накладом автора (Львів, 1906 — 20 с.). Основними сентенціями виступу вченого є індивідуальність Т. Шевченка як поета і його значення ДЛ5 суспільності постає зриміше у порівнянні з великими постат тями інших часів і народів (порівнюється поетична творчісті українського Кобзаря з лірикою англійця П. Шелля, ірландця Т. Мура, італійця Лєопардіо, поляка А. Міцкєвича); сила історичної традиції і скріплені нею патріотичні почування, ще є однією з визначальних рис Шевченкового слова, мають глибоке коріння в літературі XVI—XVII ст.; українські письменники XIX ст. перед Шевченком «не доросли під зглядом на-циональної свідомости до своєї задачі і до духа часу... Национальна свідомість в Шевченковій поезії — се немов вічний вогонь на вівтарю Вести» (С. 17—20).

Досить цінною працею з історії нашої літератури, на думку І. Франка, такої, що «може служити взірцем старанності, подекуди аж педантичної» (Франко І. Зібрання творів: В 50 т. — К.: Наук, думка, 1981. — Т. 29. — С. 177) є монографія О. Колесси «Юрій Коссован (Осип Домінік Ігор Гординський де Федь-кович). Проба критичного розбору автобіографічних його повістей та його життєпису» (Львів, 1893. — 99 с.; перед тим друкувалася в «Зорі»).

Студіючи сьогодні цю солідну працю і зіставляючи її нововідкриття з тими «літературознавчими толмудами», які плодилися в так званий радянський час і були претензійними на новаторські пошуки, відкриття, то зрозуміємо, що в своїй основі «провідні вчені» нашого вже часу як не переписували, то у ліпший спосіб — компелювали праці, на зразок досліджень О. Колесси, бо, власне, він встановив чимало біографічних фактів і дат, залучив до аналізу великий епістолярій Ю. Федьковича, його поетичний, прозовий і драматургійний доробок. А ще автор зробив спробу (хоч І не всюди вдало) подати весь цей аналітичний розмисл на фоні соціально-економічному й політичному, що, як нам думається, значно полегшує сприйняття творів Ю. Федьковича, а відтак і їх трактування та історико-естетичне узагальнення.

Величезну дослідницько-упорядницьку роботу довелося провести О. Колессі, готуючи в «Українсько-руській бібліотеці» НТШ у Львові перше повне і критичне видання творів Осипа-Юрія Федьковича за першодруками та автографами. Треба сказати, що це повне видання творів Ю. Федьковича фактично вели як наукові редактори 1. Франко й О. Колесса: Франко — том перший (поезія), решта три томи переважно О. Колесса. Але, як писав сам Франко у передмові до першого тому, “...в часі друкування першого тому проф. Ол. Колесса читав одну коректу кожного аркуша і не раз робив свої уваги; так само і при виданні дальших томів оба редактори вестимуть роботу в ненастанному порозумінні* (Франко І. Зібрання творів: В 50 т. — К.: Наук, думка, 1982. — Т. 33. — С. 387).