Зародження магії. Відображення її у монотеїстичних релігійних системах на прикладі християнства, Детальна інформація

Миропомазання і єлееосвячення

Миропомазання — це таїнство, у якому віруючому при покаянні мажуть освяченим миром частини тіла в ім'я Святого Духа І цим подаються дари Святого Духа, які повертають йому чистоту і укріплюють його в духовному житті,

Єлеєосвячення — це таїнство, призначене для важко хворих, що знаходяться при смерті. У християнському катехізисі докладно роз'яснюється зміст помазання миром або єлеєм (тобто олією або жиром) окремих частин тіла: помазання чола означає освячення розуму, «персів» — освячення серця або бажань, очей, вух і вуст — освячення почуттів, рук і ніг — освячення справ \x03AF всього поводження християнина.

Здавна в «примітивних» племенах вважалося, що в жирі тварини міститься життєва сила цієї тварини. Для того щоб отримати необхідні якості цієї тварини, досить було з'їсти шматок його жиру або обмазатися ним. У Східній Африці, наприклад, араби обмазувалися левиним жиром для того, щоб стати хоробрими й сильними, як леви.

Згодом жир почали використовуватися як речовину, що має сама по собі чарівні якості, досить часто замовним жиром «лікують» хворих.

Вінчання

Різні обряди й ритуали, пов'язані зі шлюбом, також існували до виникнення християнства. У тій або іншій формі шлюб завжди «освячувався» У християнській церемонії вінчання немає нічого такого, що не мало б відповідних аналогів у язичницьких релігіях. Заручини, обручки, весільні дарунки, вінки і т. ін. — усе це існувало у весільних ритуалах первісних і давніх народів. Основною метою обряду було забезпечення молодят, що беруть шлюб, надприродною благодаттю й плідністю.

Сповідь

Досить давній звичай, що Існував задовго до появи християнства. Сповідь — перерахування вголос своїх гріхів для «очищення» і спасіння від них. Споконвіку слово володіло особливою чаклунською силою, тому перераховані вголос гріхи залишалися на якому-небудь із навколишніх предметів.

У давньоєврейських племен існував звичай очищення від гріхів за допомогою слова. Раз на рік усі члени племені від малого до старого збиралися в центрі поселення, де первосвященик, підійшовши до заздалегідь відібраного чорного цапа і поклавши на нього обидві руки, починав голосно перелічувати гріхи І злочини своїх одноплемінників. Після закінчення цієї процедури цапа виганяли в пустелю, щоб він забрав із собою гріхи і загинув там разом із ними без води і їжі. Звідси, до речі, пішов вислів «цап відпущення». В інших народів замість цапа використовувалися різні тварини (собаки, буйволи і т. ін.).

У валлійців {Уельс, Великобританія) до XX століття існувала передана він

батька до сина «спеціальність» їдця гріхів. Коли вмирав хто-небудь із жителів валлійського села, небіжчика обряджали, клали в труну, на тіло ставили блюда з частуванням, і всі виходили з приміщення. Наодинці з мертвим залишався Їдець гріхів. Він їв запропоновану їжу, і вважалося, що всі гріхи померлих переходять до нього. Після трапези їаець гріхів видавав моторошний крик, що означало очи-шення небіжчика і «перехід» гріхів до виконавця обряду. Тільки після цього дозволявся похорон.

Священство

Священство — це таїнство зведення у священний сан, коли за допомогою молитовного покладання рук на голову обраної особи сходить божественна благодать, тобто єпископ, якому належить монопольне право посвяти„покладає руки на того, хто посвячується в духовний сан.

Покладання рук, як спосіб передачі надприродних властивостей, застосовувалося в давніх іудеїв, в Азії (у культі Митри). В основі подібних уявлень лежить первісне уявлення про самостійну силу рук і пальців. Серед народів, що зберегли первісний уклад життя наприкінці XIX ст., був розповсюджений, наприклад, звичай, коли пальці убитого ворога, спеціально препаровані, давали воїнам з'їсти, щоб надати їм хоробрості, сміливості й доблесті. У багатьох племен вважалося, що навіть посмоктавши палець, можна одержати чудодійні властивості.

Саме ці вірування та звичаї й були в специфічній формі сприйняті християнством. Первісна віра в магічне значення руки знайшла своє відображення й у біблійних переказах: такі вирази, як «коли Мойсей піднімав руки свої, долав Ізраїль, а коли опускав руки свої, долав Амалик», «цей перст Божий» або ж «і побачили ізраїльтяни руку велику, котру простят Господь над єгиптянами» відбивають віру давніх іудеїв у магічну дію руки на відстані.

Взаємозв'язок християнства і язичництва

Спочатку наступність і зв'язок християнства з язичництвом не викликали в давніх християн заперечень. Скоріше, вони навіть підкреслювалися, тому що це сприяло припливу новонавернених християн, які шанували раніше язичницьких богів, у християнські церкви й громади. З розвитком християнства, а особливо після перетворення його на державну релігію Великої Римської імперії, ставлення до цього факту різко змінилося. Знайшовши в язичницьких богах і обрядах конкурентів Христу і християнському культу, отці церкви вважали ідею наступності й історичного зв'язку християнства і язичництва небезпечною і наклали на неї анафему. Змінилася і політика християнської церкви: після короткочасного періоду співіснування християнства та язичництва почалася тривала епоха гонінь і переслідувань язичників.

Однак повністю знищити популярність язичницьких вірувань, обрядів і ритуалів серед населення тих країн, де панівною релігією стало християнство, не вдалося. Найбільшим інтересом тут користувалося й продовжує користуватися язичницьке чаклунство, заборонене християнською церквою. Подібне відбувається ще й тому, що боротьба з усілякими чаклунами, відьмами, чорнокнижниками і т. п. займала значне місце в діяльності християнської церкви.