Предмет і завдання етики, Детальна інформація

Науковий реферат

Предмет і завдання етики



Поняття, предмет та структура етики.

Етика як філософська наука.

Взаємозв’язок етики з іншими науками.

Основні завдання етики.



В наш час багато говориться про мораль, моральність , моральну поведінку, але ці слова і вирази сприймаються неоднозначно. З одного боку звучать твердження, що це пережитки минулого, що моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс будівника комунізму», «морально-трудове виховання», «моральна стійкість» людини-гвинтика... З іншого — що без моралі і морального ставлення до всього існуючого не можна.

Мораль - одна із форм духовного життя, один із найдавніших способів соціальної регуляції. Вона має загальнолюдський сенс і конкретно-історичний зміст. Моральний вимір дає нам уявлення про міру людяності суспільства і особистості.

Мистецтво та релігія, філософія та право завжди зверталися до проблем добра і зла, справедливості й гуманності, сенсу життя та щастя людини. В системі ціннісних уподобань людини мораль повинна займати найвище місце. Ця стара істина сьогодні актуальна як ніколи. Проблема місця і ролі моральних цінностей у суспільному житті особливо гостро постала в кінці XX - на початку XXI століття. Найвидатніші досягнення науково-технічного прогресу обернулися катастрофічними наслідками для людини. Проблема війни у ядерний вік, глобальна екологічна криза, проблеми хвороб і голоду, взаємодії культур і освіти стали планетарними проблемами. Вирішення їх без опори на моральну складову людського існування неможливе, оскільки інтелект, не пронизаний моральністю (моральними цінностями), здатний руйнувати не тільки навколишній світ, а й самого себе. Моральне відродження і духовне вдосконалення людини - мета і засіб прогресивного розвитку українського суспільства та людства в цілому.

Етика як філософська наука про мораль осмислює, узагальнює, систематизує історичний розвиток моралі, історію становлення й розвитку етичних теорій, концепцій, які обґрунтували природу, сутність, специфіку, функції моралі, закономірності її розвитку та функціонування, взаємозв’язок з іншими формами матеріального та духовного життя людей.

Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачимо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся мораль і полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звільняючи себе і своїх близьких від злиденності й принижень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них? Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаючись із проявами справжньої моральної шляхетності?

Ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємося в царину етики, царину роздумів про людську моральність. Бо ж від оцих гірких і пекучих питань неможливо просто відмахнутися, до них знову і знову підводить нас саме життя. І ще одне: чи можуть узагалі існувати якісь остаточні загальнозначущі відповіді на такі запитання, чи не йде кожен тут своїм шляхом і обирає те, що йому ближче? А коли так — навіщо потрібна тоді наука етика?

Всім відомий вираз: знання - це сила. А яку ж силу надають людині етичні знання? Перш ніж відповісти на це запитання, спочатку треба вияснити, чи можуть самі знання з галузі етики підвищити рівень моральності особистості? Спостереження і здоровий глузд підказують, що ні. Кому не доводилося стрічати високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? І навпаки — простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною добротою? Моральність людини визначається її практичною позицією, і вона тісніше пов’язана із культурою почуттів, силою волі, з цілісністю характеру, ніж з рівнем знань про неї.

Виходячи з того, що знання самі по собі ще не роблять людину моральною, не треба робити поспішних висновків, ніби то ці знання малоцінні чи взагалі непотрібні. Вони стають незамінним фактором морального піднесення людини, але за певних умов. Яких?

Перш за все потрібно, щоб людина, яка займається етикою, мала схильність до морального вдосконалення. За допомогою роздумів, звичайно, неможливо переробити характер та звички людини. Тому етика сама по собі не може перетворити негідника на хорошу, високоморальну людину. Але вона в змозі допомогти тій людині, яка тягнеться до високого і прекрасного, чия душа прагне добрих вчинків, шукає конкретну допомогу в особистих моральних принципах.

Виникає ще одне питання: навіщо потрібна етика тій людині, яка і так високоморальна? Справа в тому, що моральність - це не стан, а процес, який продовжується все життя, і чим людина моральніша, тим більше вона незадоволена собою і більше прагне до самовдосконалення. І саме етика сприяє тому, щоб цей процес безперервного вдосконалення протікав більш інтенсивно і гармонійно. Вона запевняє моральну людину в її правоті, допомагає їй ясніше сформулювати норми поведінки, знаходити правильні рішення в складних, конфліктних ситуаціях, вчить критично аналізувати свої вчинки, бути об’єктивною в самооцінці, допомагає здійснити життєвий вибір з врахуванням досвіду минулих поколінь та перспектив на майбутнє.

Ми зараз переживаємо нелегкі часи. Саме найтужливіших і найталановитіших наших сучасників скрутність моменту нерідко провокує на те, щоб відмовитися від себе, від власного покликання (яке чекає на кожного тут і тепер, у мить його неповторної присутності у світі), поринути з головою в давнину або якусь чужинну екзотику, перекладаючи тим самим на чиїсь плечі тягар своєї відповідальності. Проте ще на початку 50-х років відомий український філософ М. Шлемкевич слушно попереджав співвітчизників: «не знайдемо нашої правди, краси і щастя, повертаючися або вперто спозираючи на пройдені шляхи... Тільки йдучи вперед, перетоплюючи досвід і осяги минулого в нові криштали мислі, образу, життєвої постави, —створимо двері достойної будучини». Загалом людина здатна досягти чогось путнього тільки тоді, коли вона має мужність бути собою, приймати свій жереб, свою історичну й особисту відповідальність. Саме цьому, власне, і вчить справжня моральність, і саме ці її уроки набувають у наш час особливого значення.

Стосується це не лише окремої людської особистості. Людство в цілому досягло нині у своєму розвитку такого ступеня, на якому цей розвиток уже не може лишатися необмеженим і безконтрольним, оскільки в противному разі неминучою є загибель як самого людства, так і світу природи, за рахунок якого воно живе. Людина як родова істота має визначити нарешті своє принципове становище у світі, ціннісні пріоритети в стосунках з ним і відповідно до цього встановити конечні обмеження власного зростання, власної практичної діяльності. Саме до цього вже понад 20 років тому закликав цивілізовані народи Римський клуб — впливова міжнародна неурядова організація вчених, політиків, представників бізнесу, яка багато зробила для формування сучасної свідомості людства. Але усвідомити свою відповідальність і встановити розумні обмеження діяльності — то є завдання насамперед етичне, що передбачає здатність людини до самовдосконалення. Не випадково праця організатора й першого президента Римського клубу Ауреліо Печчеї вийшла з таким епіграфом: «Моїм дітям, моїм онукам, усій молоді, аби вони зрозуміли, що мають бути кращими за нас».

У міру зростання науково-технічного й виробничого потенціалу людства, підвищення здатності людини впливати на стан навколишнього буття і на кардинальні умови свого власного існування дедалі важливішою стає моральна спрямованість її конкретних дій, чимраз більшого значення набуває те, яким саме цінностям підпорядковує вона свою зростаючу могутність.

Тож якщо раніше в людській культурі домінували релігійно-конфесійні, пізнавальні, естетичні, практичні цінності тощо, нині настає час, коли визначальними для людини й людства повинні стати цінності етичні, бо від цього залежить саме виживання земної цивілізації. Людина, як учили отці християнської церкви, відрізняється від янгола тим, що здатна обирати як добро, так і зло.

Гостро постаючи перед окремими соціумами й перед людством у цілому, етична проблема все ж за самою своєю суттю лишається передусім проблемою конкретної людської особистості, вибір якої становить основу морального самовизначення суспільства, нації, людства.

Хоч би як інколи спотворювалася роль моральності в суспільстві, важливо розуміти, що мораль насправді ніколи не може бути засобом пригнічення або приниження особи, бо саме формує основи її гідності; не може робити людину рабом, позбавляти її притаманної їй свободи, бо сама на цій свободі ґрунтується. Пригнічувати й применшувати людину, робити з неї слухняного функціонера здатна ідеологія — сукупність ідей та уявлень, що виражає інтереси певної соціальної верстви й служить її утвердженню в суспільстві. Саме ідеологічні постулати, завдяки своїй уніфікованій авторитарності, привчають нас, не розмірковуючи, виконувати те, чого від нас вимагають ті чи інші владні інстанції; власне ж етика й мораль починаються тоді, коли будь-хто з нас ставить собі запитання: а чи є те, до чого мене закликають, чого вимагають від мене, сумісним з людською гідністю, з моїм сумлінням, з моїм обов'язком і відповідальністю перед іншими людьми? Якщо так — що ж, тоді я, тоді будь-хто з нас може виконати те, чого чекають від нього. Якщо ні — моральним буде не підкорятися оманливій логіці ідеологічного примусу.

Звичайно, крім свободи, мораль знає і необхідність. Є речі, які не може дозволити собі порядна людина, так само як є й те, чого вона не може не робити, доки лишається собою. Ми маємо виконувати свій обов’язок, протистояти нахабству й жорстокості, бути чуйними, ввічливими, створювати навколо себе атмосферу приязні та відкритості — якщо, звичайно, прагнемо бути людьми й жити по-людськи.

Й не треба гадати, начебто мораль — це, як запевняв колись французький соціолог і економіст П. Ж. Прудон, тільки «безсилля в дії». Жорстокий досвід XX ст. з його диктатурами, війнами й таборами засвідчує, що в найскрутніших умовах саме незламність моральних переконань давала людині змогу, за крилатим висловом Вільяма Фолкнера, «вистояти й перемогти».

Серед доказів на користь цього твердження є досить яскраві. Переконують, зокрема, професійні спостереження психолога зі світовим ім'ям Б. Беттельгейма (1903—1990), який, спостерігаючи людей в умовах фашистського концтабору, де був ув'язнений, дійшов висновку, що найбільш стійкими, здатними до виживання й опору виявилися саме ті, хто міг підпорядкувати своє існування певним вільно обраним (а не нав'язаним іззовні!) моральним засадам, створити навколо себе своєрідну зону суверенної поведінки. Ті, хто прагнув тільки зберегти своє життя, — гинули або переходили на службу до табірного начальства. Ті ж, хто ставив вище за життя свідомість обов'язку, — зберігали сили для боротьби...

Втім, сфера моральності — це не тільки проблеми обов'язку, свободи, відповідальності, це також глибокий і неповторний світ суб'єктивних переживань, ідеалів та прагнень, невичерпної діалектики людської душі. Це одвічні питання добра й зла, сенсу життя й ставлення до смерті, честі й гідності людини, сорому й совісті, любові й співчуття. До цієї галузі належить і цілий комплекс проблем людської діяльності й міжлюдських стосунків. Морально-етичний характер має по суті й низка «больових» проблемних точок у конкретних галузях сучасної медицини, права, національних відносин тощо — це все царина так званої прикладної етики. Окреслене коло питань і буде розглянуто — звичайно, в міру сил і здібностей автора — в пропонованому курсі лекцій.

Рівень моральності особистості та суспільства залежить від сукупності умов та чинників, про які йшлося вище. Тому важливу роль у формуванні моральної культури людини й суспільства має відігравати саме етичне просвітництво, що несе знання про моральні цінності, дає розуміння морального виміру поведінки особистості, дій соціальних суб’єктів, життя суспільства.

Етичне вчення розширює етичний кругозір, формує культуру етичного мислення, кристалізує моральні почуття, сприяє виробленню моральних переконань, моральної самосвідомості людини, орієнтує на гуманістичні моральні цінності, допомагає в організації сфер і форм духовного життя на засадах загальнолюдських моральних цінностей, розвиває особистісний потенціал.