Скульптура, Детальна інформація

Реферат на тему:

Скульптура

Скульптура, чи ваяння (від лат. 8си1ро – висікати, вирізати}. – вил мистецтва, пов'язаний зі створенням об'ємних художніх форм у реальному просторі.

Саме тому скульптор спирається на практику пластики та моделювання, які необхідні йому для відтворення об'ємності фігури чи предмета.

Мистецтво скульптури вибирає своїм об'єктом переважно людину, іноді – тварину (тоді виникає анімалістичний жанр) і значно рідше – натюрморт чи пейзаж. Виходячи з цього виділяють два основних роди скульптурного мистецтва:

Кругла скульптура – це тривимірний об'ємний витвір, що зумовлює необхідність дотримання реальних пропорцій зображуваного і містить такі різновиди: статую, групу статуй, бюст тощо. Кругла скульптура передбачає огляд з різних кутів зору.

Рельєф – рід скульптурного мистецтва, що розташовує об'ємне зображення (групи людей, пейзаж) на лінії, перпендикулярній до площини. У свою чергу, рельєф поділяють на барельєф – плескате зображення, що ледве виступає над площиною, та горельєф – скульптурне зображення, яке на половину свого об'єму знаходиться над поверхнею. Існує ще один варіант рельєфу, що зустрічається досить рідко, – так званий заглиблений рельєф, коли зображення залишається на рівні площини, а вирубуються тільки його зовнішні контури. Рельєфні зображення використовують при художньому оформленні стін будівель і постаментів пам'ятників.

За своїм змістом та функціями скульптура поділяється на монументальну – пам'ятники, статуї, рельєфи, що безпосередні

ньо повязані з архітектурою і пейзажним середовищем; станкову, яка має камерний характер і представлена жанром портрета; декоративну, що виконує функцію художнього оформлення будівель, парків, вулиць, майданів міст:

Під час створення скульптурного образу необхідно враховувати матеріал і техніку виконання, освітлення, яке підкреслювало б пластичні якості скульптури, а також ритмічну композицію твору, що може бути статичною і динамічною. Отже, скульптору слід дотримуватися всіх цих моментів для досягнення художньої виразності та емоційної насиченості свого творіння.

Сприйняття скульптурного образу відбувається завдяки коловому огляду. Зміна ракурсів, позиції огляду відкривають в об'ємному зображенні різні його грані.

Скульптура – один з найдавніших видів мистецтва, що бере свій початок з глибини століть. Розвиток скульптурного мистецтва пов'язаний з культурами Стародавніх Єгипту, Ассирії та Вавилону. Митці цих держав володіли обома скульптурними родами і як матеріал в основному використовували вапняк, після чого скульптурне зображення розмальовували різнобарвними фарбами.

Всесвітньо відомі шедеври давньоєгипетської скульптури – статуя переписувача Каї і портрет цариці Нефертіті, а також рельєфні зображення скульптурного мистецтва Вавилону та Ассирії.

Надзвичайно важливий етап у розвитку скульптури – мистецтво Стародавньої Греції, яке і сьогодні вражає своїми блискучими взірцями. Головна мета давньогрецьких майстрів скульптури полягала в створенні образу прекрасної і гармонійної людини.

Саме тому митці Стародавньої Греції активно використовували у своїй творчій практиці основні жанри скульптурного портрета: побутовий, ню (оголений) та анімалістичний.

Скульптори Стародавньої Греції, серед яких передусім слід згадати імена Мірона, Поліклета, Фідія та Олександра, об'єктами своїх творів роблять як героїв міфів – статуї Афіни та Зевса (скульптор

182

Фідій), Афродіти (Венери) Мілоської (скульптор Олександр), Ніни Самофра-кійської (скульптор невідомий), так і звичайних людей – статуя Дискобола (скульптор Мірон), «Дорифор» та «Діадумен» (скульптор Поліклет). Слід зазначити, що у давньогрецькому мистецтві існували як одиничні скульптури, так і скульптурні угруповання, серед яких найбільш відомою була скульптурна група, створена Атенодором, Полідором та Агесандром, що зображала -Лаокоона (жерця бога Аполлона) та двох його синів, які гинуть у боротьбі зі зміями (І ст. до н. е.). Страждання ніяк не спотворює обличчя Лаокоона, не порушує загальної

гармонії образу і блискуче передає відчуття внутрішньої свободи героя.

Подальший розвиток мистецтва скульптури відсилає нас до культури Стародавнього Риму. Великої популярності тут набуває скульптурний портрет, створення якого було пов'язане з релігією римлян і надзвичайно розвиненим у них культом пращурів, яких увічнювали у скульптурних зображеннях. Поступово римські митці починають створювати скульптурні портрети, серед яких передусім зображуються видатні особистості (імператори, філософи, матрони), і намагаються добитися схожості з оригіналом.

В епоху середньовіччя скульптура активно взаємодіє з архітектурою, адже у багатьох країнах Європи готичні храми були прикрашені скульптурними зображеннями, що передавали напружене духовне життя. Цей принцип у подальшому буде цікаво використаний при спорудженні Собору Паризької Богоматері.

Надзвичайне піднесення мистецтва скульптури пов'язане з італійським Відродженням. Скульптурні твори Донателло (1386– 1466) – статуї пророка та полководця Гаттамелати – і особливо роботи Мікеланджело Буонарроті – «Вакх». «Давид», «П'єта» – є шедеврами світової скульптури.

Важливе місце у спадщині Мікеланджело посідає і поетична творчість. Вірші та сонети, що були написані ним, зайняли гідне місце поряд з шедеврами поезії доби Відродження. У поетичній формі ми-

183

МІКЕЛАНДЖЕЛО БУОНАРРОТІ

(1475–1564) – видатний італійський скульптор, живописець, архітектор, поет, один з титанів доби Відродження. У творчості Міке-ланджело простежується тяжіння до синтезу видів зображального мистецтва. Найяскравішими взірцями поєднання живопису, скульптури та архітектури у спадщині митця є Сікстинська капела у Ватикані та гробниця Медічі у Флоренції. Мікеланджело мав величезний вплив па процес спорудження собору се. Петра (Ватикан). За його моделлю було збудовано купол цього найбільшого у світі храму, де знаходиться одна з перших визначних скульптурних робіт майстра – «П'єта» («Оплакування Христа»).

тець розкрив велику таємницю мистецтва скульптури, що сприймається сьогодні як своєрідний заповіт нащадкам:

«И высочайший гений не прибавит Единой мысли к тем, что мрамор сам Таит в избытке – и лишь это нам Рука, послушная рассудку, явит».

Творчість Мікеланджело – блискучий приклад синтезу архітектури, скульптури та живопису, яскравим взірцем якого була гробниця сім'ї Медічі. Кращі статуї гробниці – це скульптура Мойсея та фігури двох скутих рабів, один з яких розриває пута, а другий, не витримавши випробувань, вмирає. Проте навіть переможений герой в інтерпретації великого Мікеланджело сприймається як сильна і прекрасна особистість.

У творчості цього скульптора домінує мімесистичний підхід, який яскраво виявляється і у більш метафоричних роботах великого митця, зокрема у його скульптурних зображеннях «Ранок» і «Вечір». Ці твори Мікеланджело несуть глибинне смислове навантаження і символізують загальнофілософські поняття «смерті» та «народження».