Живопис, Детальна інформація

Лейтмотивом творчості Далі стала «таємниця людського позасвідомого». Саме в цьому контексті слід сприймати його живописні роботи «Передчуття громадянської війни». «Ринок рабів». «Невидимий бюст Вольтера», «Сон» тощо. Розвиваючи художні орієнтири сюрреалістичного мистецва, С. Далі запропонував оригінальну модель інтерпретації одного з наріжних його мотивів – «мертвого годинника», що зображений на його полотні «Збереження нам'яті»: м'які циферблати. Цей прийом дав митцеві можливість наголосити на «позачасовості» сюрреалістичного напряму взагалі та його власної творчості зокрема.

можливості людського єднання і порозуміння. Слід зазначити, що експресіоністичне світовідчуття завжди було притаманним й українській національній самосвідомості. Так, роботи львівського художника О. Мінька – «Відчай», «Мовчання» та «Пересторога» – є новим кроком у розвитку «слов'янської гілки» європейського експресіонізму.

Сюрреалізм (від фр. зиггеаіізте – понадреалізм) – один з основних напрямів мистецтва XX ст., який сформувався у 20-ті роки у Франції. Теоретиком цього напряму був А. Бретон (1896–1966), концепції якого стимулювали творчі пошуки художників-сюрреалістів практично в усіх видах мистецтва. На думку Бретона, творчість – це загадковий процес, що не піддається логічному тлумаченню, тому видатні представники сюрреалізму працювали асоціативним, алогічним методом, використовуючи власні сновидіння.

Не буде перебільшенням зазначити, що найяскравіше сюрреалізм виявився у живопису, адже саме представникам цього виду мистецтва – бельгійцю Р. Магрітту (1898–1967) та іспанцю С. Далі (1904–1989) – сюрреалізм зобов'язаний своєю популярністю.

Однією з провідних тем творів С. Далі є тема зреченості та песимізму, що викликає асоціації з тематичною спрямованістю мистецтва експресіонізму. Вона яскраво представлена у таких творах митця, як «Передчуття громадянської війни», «Палаюча жирафа», «Христос св. Іоанна» та ін.

199

Гідною альтернативою західному модернізму 20-х років став російський та український авангард, представлений такими художників, як В. Каменський (1884–1961), В. Кандінський (1866–1944), М. Бойчук (1882–1937), Д. Бурлюк (1882–1967), О. Богомазов (1880–1930) та ін. Ці митці пов'язували свою творчість з утвердженням національної самосвідомості, але водночас не відокремлювали себе від процесів, що відбувалися в європейському живописі.

Тяжіння живописців 20-х років до практики художніх угруповань можна вважати логічним продовженням традицій, які склалися на межі XIX–XX ст. У зазначений період у середовищі живописців виникли спільні тематичні та жанрові орієнтації (історична проблематика, психологічний портрет тощо), що об'єднували, хоча й умовно, такі яскраві особистості, як А. Рябушкін (1861–1904), Б. Кустодієв (1878– 1927), В. Серов (1865–1911). Поступово активізація цього руху зумовила появу художніх осередків: «Світ мистецтва» (О. Бенуа (1870–1960), Л. Бакст (1866–1924) та ін.); «Спілка російських художників» (К. Коровін (1861–1939), А. Архипов (1862– 1930), С. Виноградов, К. Юон (1875–1958) та ін.); «Блакитна троянда» (П. Кузнецов, М. Сар'ян (1880–1972) та ін.); «Бубновий валет» (П. Кончаловський (1876–1956) та ін.).

Пошуки та експерименти формалістичного плану, що відбувалися у мистецтві живопису впродовж двох останніх століть, не можуть перекрити реалістичний напрям, без якого створення більш-менш цілісної моделі цього виду мистецтва було б неможливим.

Реалізм (від лат. геа1і$т – справжній) – художній напрям, який розкриває образи, характери, обставини у соціально-історичному контексті, тобто відповідно первинній реальності. У західноєвропейському живописному мистецтві XIX ст. цей напрям був репрезентований у творчості французького художника Ж.-Л. Давіда (1748– 1825), зокрема у його відомому полотні «Смерть Марата», у деяких роботах видатного іспанського митця Ф. Гойї (1746–1828) – «Розстріл повстанців», «Родина короля Карла IV» та ін.

Мистецтво реалізму у романтичному ракурсі було цікаво представлене у ранньому періоді творчості Е. Делакруа (1798–1863) і найбільше виявилося у його картині «Свобода на барикадах».

Вагомий внесок у розвиток реалістичного напряму було зроблено російськими художниками О. Г. Венеціановим (1780–1847), К. П. Брюлловим (1799–1852), О. А. Івановим (1806–1858), П. А. Федотовим (1815–1852), а у подальшому його розвинули у своїй творчості художники-передвижники. Вони намагалися популяризува-

200

РЄПІН ІЛЛЯ ЮХИМОВИЧ

(1844–1930) – російський живописець. Творчість І. Ю. Рєпіна грунтувалася на реалістичному методі, що зумовив особливості образно-стильової системи його робіт. Мистецтву Рєпіна був притаманний рух «від одиничного до загального». Живописець однаково віртуозно володів технікою психологічного нюансування при розробці конкретного характеру (портрети А. Толстого, П. Стрепетової. М. Мусоргського та ін.) і практикою створення групового портрета («Бурлаки на Волзі», «Хресний хід у Курській губернії», «Урочисте засідання Державної Ради»). У своїх творчих пошуках І. Ю. Ренін тяжів до аналізу «мо-ральнісних ситуацій», що давало змоіу митцеві розкрити засобами живопису психологічний стан людини у момент морального вибору («Не чекали», «Відмова від сповїді", «Іван Грозний і син його Іван»).

ти мистецтво живопису, організовували виставки у різних містах країни. Отже, новий етап у розвитку реалістичного мистецтва був пов'язаний з творчою діяльністю цілої плеяди видатних художників – І. М. Крамського (1837–1887), В. В. Верещагіна (1842–1904), В. І. Сурикова (1848–1916), В. М. Васнецова (1848–1926), І. Ю. Рєпіна та ін.

Реалістичний напрям у мистецтві живопису XX ст. привертав увагу провідних художників Східної і Західної Європи: М. І. Мурашка (1844–1909), С. О. Коровіна (1858–1908), М. В. Нестерова (1862–1942) – Росія; Р. Гуттузо (нар. 1912) – Італія;

Р. Кента (1882–1971) – США; Ф. Г. Кричевського, Т. Н. Яблонської та ін.

Процеси, які впродовж XX ст. відбувалися у мистецтві живопису України, пов'язані з художніми пошуками його провідних представників: В. Касіяна (1896–1976), М. Глущенка (1901–1977), М. Дерегуса (1904–1997), В. Зарецького (1925–1990) та ін.

Яскравим взірцем зв'язку українського живопису із специфікою української національної самосвідомості є творчий доробок народних художників К. Білокур (1900–1961) та М. Примаченко (1908–1997).

Тенденції у живописному мистецтві України свідчать про те, що сучасні художники (Т. Сільваші, В. Будніков, О. Животков та

ін.) активно працюють у різних напрямах і, спираючись на досвід

201

КРИЧЕВСЬКИИ ФЕДІР ГРИГОРОВИЧ

(1879–1947) – український живописець, представник родини художників Кричевських. Працював у межах реалістичного художнього методу. У творчості митця простежується поліжанрова орієнтація: «Довбуш», «Переможці», «Веселі доярки» та ін. Художнім пошукам Ф. Г. Кричевського було притаманне тяжіння до філософських узагальнень та аналізу смисложиттєвих проблем. У цьому річищі створені його найвідоміші полотна – «Три віки» та триптих «Життя».

Характерною особливістю творчості Ф. Г. Кричевського є тяжіння до циклічності. Якщо деякі роботи митця тільки опосередковано пов'язані між собою («Наречена», «Свати»), то триптих «Життя» та цикл картин «Катерина» (за мотивами поеми Т. Г. Шевченка) є яскравим зразком певної тематичеої спрямованості.

зробленого, йдуть своїм творчим шляхом, який відповідає їхньому світовідчуттю. Це є яскравим доказом того, що «зв'язок часів у живописі» не переривається.

ЯБЛОНСЬКА ТЕТЯНА НИ-

ЛІВНА (нар. 1917) – український живописець. Закінчила художню майстерню Ф. Кричевського. В її творчості органічно поєдналися кращі традиції українського живопису і авторські новаторські пошуки. У своїх творах художниця вдається як до художніх узагальнень – «Тиша». «Зелене вікно», «Вечір. Стара Флоренція», так і до образної конкретики – «Відбудова Хрещатика». «Разом з батьком» та ін. У творчості Т. Н. Яблонської відбилася специфіка її природного світобачення, що стимулювала появу таких робіт, як «Вечір на лузі». «Зима в старому Києві». «Червень». Особливе місце у художній спадщині митця займає картина «Хліб», що зробила ім'я Т. Н. Яблонської широко відомим як у країні, так і за її межами. Цей твір естетизує і поетизує процес праці та символізує єдність людини й природи.

ЛІТЕРАТУРА