Музика, Детальна інформація

207

рювали відчуття трагедії. Значну увагу композитор приділяв самостійності оркестрових партій. Однак головним надзавданням для Р. Вагнера було відтворення за допомогою різних музичних засобів справжнього національного німецького духу, що досягає свого найвищого піднесення у величезному творінні композитора – тетралогії «Кільце нібелунга»: «Золото Рейну», «Валькірія-», «Зігфрід», «Загибель богів», в основу якого було покладено відомий германо-скандинавський міф про нібелунгів.

У музичному мистецтві Західної Європи XIX ст. одне з провідних місць посідає опера, що зобов'язана своїм розквітом творчості Дж. Верді (1813–1901) – «Ріголетто», «Травіата», «Аїда». «Отелло» тощо; Дж. Россіні (1792–1868) – «Севільський цирульник», «Сорока-злодійка», «Вільгельм Телль»; Ж. Бізе (1838–

1875) – «Кармен»; Е. Гріга (1843–1907) – «Пер Гюнт»;

Дж. Пуччіні (1858–1924) – «Мамон Аеско», «Богема», «Тоска», «Мадам Баттерфляй» та ін. У цих творах композитори виступають не просто як видатні музиканти, а й як глибокі психологи, адже у своїй музиці вони відтворюють складний морально-психологічний стан своїх героїв.

Творчі пошуки, які відбувалися у цей період у музичному мистецтві країн Східної Європи, зокрема в Росії та Україні, також пов'язані з надзвичайним розквітом опери. Вона була блискуче репрезентована у творчості М. І. Глінки (1804–1857) – «Іван Сусанін» та «Руслан і Людмила», де органічно поєднувалися як елементи слов'янської музичної культури, так і музики народів Сходу. У подальшому цей прийом використовували інші композитори, зокрема М. Рим-ський-Корсаков у симфонічній сюїті «Шехерезада» та О. Бородін в опері «Князь Ігор».

У другій половині XIX ст. провідні композитори і музиканти М. Балакірев (1837–1910), О. Бородін (1833–1887), Ц. Кюї (1835–1918), М. Мусоргський (1839–1881) та М. Римський-Корсаков (1844–1908) створюють творчий осередок під назвою «Могуча кучка», її ідеологом був відомий музичний критик В. Стасов. Фактично аналога цьому творчому угрупованню в історії музики не було.

Ідейно-художні погляди діячів «Могучої кучки» формувалися на перетині пошуків, що відбувалися як у вітчизняному музичному мистецтві, зокрема у творчості М. Глінки, О. Даргомижського, М. Вербицького, М. Лисенка, так і у західноєвропейському – у творах Л. ван Бетховена, Р. Шумана, Г. Берліоза, Ф. Ліста. Спільними

208

ЧАИКОВСЬКИИ ПЕТРО ІЛЛІЧ

(1840–1893) – російський композитор, художня спадщина якого вражає кількістю написаного та різноманітністю жанрово-родової палітри.

Важливе місце у творчості Чайковського займає симфонічна музика, що зумовила появу шести творів, які складають своєрідний цикл. Тяжіння до тематичної спрямованості та циклічності було притаманним митцеві, воно реалізувалося у фортепіанних п'єсах «Дитячого альбому» та «Шістнадцяти піснях для дітей». Талант П. І. Чайковського яскраво виявив себе в операх «Євгеній Онегін», «Пікова дама», «Мазепа», «Чародійка». «Іоланта», «Черевички» тощо. Характерною ознакою оперного мистецтва композитора була гармонічність у поєднанні внутрішнього і зовнішнього: розкриття психологічного етапу героя і створення загальної атмосфери дії.

зусиллями представників «Могучої кучки» було створено першу безплатну музичну школу у Петербурзі, крім того, ними провадилася активна концертна діяльність. Російські митці намагалися продовжити тенденцію, що наприкінці XVIII і у XIX ст. склалася у багатьох західноєвропейських країнах, коли композитори самі виконували свої твори, виступаючи водночас у «двох іпостасях»: як автор-творець і як автор-виконавець. У зв'язку з цим слід згадати імена італійського віртуоза-скрипаля і композитора Н. Паганіні (1782–1840), угорського композитора і блискучого піаніста Ф. Ліста (1811–1886), польського музиканта і композитора Ф. Шопена (1810–1849). Пізніше цей принцип поєднання продовжував і розвивав у своїй творчості С. Рахманінов (1873–1943).

Яскравою сторінкою в історії мистецтва музики, безперечно, є творчість П. І. Чайковського, який працював у всіх родах і жанрах цього виду мистецтва. Його музика відтворила дивний, фантастичний і загадковий світ казок Ш. Перро та Гофмана, кожен з героїв яких мав свою музичну характеристику. Водночас особливе місце у творчому доробку П- І. Чайковського посідає камерна музика (цикл п'єс «Пори року», романси, концерти).

Особливою сторінкою у творчій біографії митця є його музика до балетів. Вважається, що разом з М. Петіпа та Л. Івановим П. І. Чайковський розпочав епоху «симфонічного балету».

209

ЛИСЕНКО МИКОЛА ВІТАЛІЙОВИЧ

(1842–1912) – основоположник української класичної музики, композитор, піаніст, педагог. Закінчивши Київський університет і захистивши дисертацію па ступінь кандидата природничих паук, М. В. Лисенко згодом отримує блискучу музичну освіту в Лейпцизькій та Петербурзькій консерваторіях. Характерною особливістю творчості митця є його жанрова універсальність: пісенна творчість, фортепіанна, оперна тощо. Спадщина М. В. Лисенка – це унікальний приклад органічного взаємозв'язку літератури і музичного мистецтва. Композитор був прекрасним інтерпретатором поезії І. Франка, Л. Українки, О. Олеся, М. Вороного та ін., але його художні пошуки у цьому напрямі передусім пов'язані зі створенням відомого циклу «Музика до «Кобзаря» Г. Г. Шевченка». Прекрасне знання М. Лисенком української і російської літератури виявило себе під час створення опер «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Енеїда».

Балети «Лебедине озеро», «Спляча красуня» та «Лускунчик», пов'язані з різними періодами його творчості, належать до різних жанрів, але і вони складають певний цикл, що має спільну тематичну основу, яка грунтується на провідній ідеї моральної свідомості – категорії добра. Загальна картина розвитку музичного мистецтва XIX ст. не була б повною та об'єктивною, якби не було згадано про творчість українських композиторів – С. С. Гулака-Артемовського (1813–1873) – автора першої української опери «Запорожець за Дунаєм» та М. В. Лисенка.

Музичні образи, що виникають в операх С. Гулака-Артемовського та М. Лисенка, безпосередньо пов'язані з традиціями української національної культури і синтезують народні наспіви та мелодії. Проте якщо у «Запорожці за Дунаєм» превалює гумористичне начало, що покладене в основу сюжету і відтворене в опері завдяки цікавим музичним знахідкам композитора, то у «Тарасі Бульбі» музика М. Лисенка передає драматичне напруження повісті М. В. Гоголя, розкриває складні характери її героїв.У цій опері сконцентрувалися найвищі художньо-професійні досягнення М. В. Лисенка: досвід інструментальної реформації, музичної фольклористики та специфіка світобачення митця.

Творчість С. Гулака-Артемовського та М. Лисенка мала значний вплив на подальший розвиток музичного мистецтва України,

210

і передусім на доробок К. Стеценка, В. Косенка, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, Г. Майбороди, К. Данькевича, В. Сільвестрова, І. Шамо, М. Дремлюги, М. Скорика, Є. Станкови-

ча та ін.

Цілісна модель музичного мистецтва України передбачає необхідність урахування її вокального досвіду. Ще у XVIII ст. розпочинається активний процес розвитку музичної освіти в Україні, в тому числі і вокалу. У цей період високого професійного рівня набуває хорове мистецтво, кращі традиції якого сьогодні успадковуються провідними українськими колективами – хором ім. Г. Верьовки, капелою ім. Л. Ревуцького, хором «Київ» та ін.

Широке визнання вокального мистецтва України за кордоном пов'язане з творчістю провідних українських співаків – С. Крушельницької, О. Петрусенко, Б. Гмирі, М. Литвиненко-Вольгемут, М. Гришка, Д. Гнатюка, Є. Мірошниченко, А. Кочерги, О. Басистюк та ін.

Пошуки, які відбуваються у музиці XX ст., багато в чому нагадують ситуацію, що склалася в інших видах мистецтва у зазначений період – авангардистський бунт виявився практично в усіх країнах Європи, знаходячи відображення у творах провідних митців сучасності. У музичному мистецтві відбуваються надзвичайно цікаві творчі експерименти, які пов'язують з іменами неокласиків, а саме так називали композиторів, які стилізували композиційні прийоми класичної музики. Цей рух очолив один з російських композиторів XX ст. І. Ф. Стравинський, до якого згодом приєдналися М. Равель, Ф. Пуленк, Д. Мійо, Б. Барток. У творчості цих композиторів досить чітко простежуються три тенденції, що активно взаємодіють між собою: звернення до музики докласичної доби, позаєвропейських музичних культур, а також до практично недосліджених фольклорних традицій.

Значне місце у музичній культурі початку XX ст. посідає джаз, який привернув увагу групи французьких композиторів на чолі з Е. Саті – автором музики до балету «Парад» та сюрреалістичного спектаклю «Виставу відмінено», для якого відомий французький режисер Р. Клер зняв фільм «у4нтракт». Картина демонструвалася у перерві між діями спектаклю. Цей факт свідчить про спробу синтезу різних видів мистецтва, які таким чином збагачують і доповнюють одне одного.

Надзвичайно цікаво заявляють про себе у цей період в музичному мистецтві два провідні напрями культури: експресіонізм, представле-

211