Західноєвропейські зачіски і костюми XVII століття, Детальна інформація

Реферат

на тему:

Західноєвропейські зачіски і костюми XVII століття

Загальна характеристика періоду.

XVII ст. – період пізнього феодалізму, коли мануфактурне виробництво, що зародилося в його надрах ще в попередню добу, продовжувало швидко розвиватися, створюючи вже систему буржуазних відносин — капіталістичний суспільний уклад. У відповідності до цього процесу в Західній Європі перемогла нова форма політичної організації панівного класу дворянства — абсолютна монархія. Абсолютна монархія,— писав К. Маркс,— виникає в перехідні періоди, коли старі феодальні стани занепадають, а з середньовічного стану городян формується сучасний мас буржуазії, і коли ні одна з сторін, що ведуть боротьбу, не взяла ще гору над іншою». У XVII ст. феодально-абсолютистська держава досягла найвищого розквіту, ще зберігаючи в основному своє прогресивне значення організатора об'єднання країни і становлення нації, а також захисника торгово-промислових підприємців. Лише наприкінці століття почала помітніше виявлятися реакційна суть абсолютизму як оплоту феодального ладу і знаряддя гноблення народних мас.

«Класичною» країною розвитку абсолютної монархії і її розквіту в XVII ст. була Франція. Тут у середині століття абсолютна монархія вступила в смугу своєї найвищої могутності. Влада короля стала необмеженою, феодальна знать перетворилася на придворних, а дворянство— на служилий стан, в усьому залежний від королівської ласки. Французька буржуазія була ще слабкою, незрілою і змушена задовольнятися підлеглим становищем у країні, підтримуючи абсолютну монархію. Недаремно типовою фігурою в середовищі французької буржуазії XVII ст. став «міщанин у дворянстві», який прагнув цілковитого наслідування дворянства.

Голландія і Англія, навпаки, в XVII ст. пережили вже буржуазні революції, найраніші в світі: Нідерландська революція спалахнула в другій половині XVI й закінчилася на початку XVII ст. (1609), Англійська революція — в середині XVII ст. (1640—1660). Ці революції були наслідком більш швидкого процесу первісного нагромадження капіталу й розвитку капіталістичного виробництва в обох країнах уже починаючи з XVI ст., через що буржуазія перетворилася на велику самостійну соціальну силу. Обидві революції, підтримувані широкими народними масами і частиною «обуржуїзненого» дворянства, яке взялося до капіталістичного підприємництва, завершилися перемогою буржуазії і сприяли швидкому розвиткові нового, капіталістичного суспільного укладу. Проте жодна з цих революцій не принесла народним масам матеріального добробуту і свободи. Експлуатацію - феодальну було замінено не менш жорстокою експлуатацією капіталістичною.

В обох країнах перемога була неповною. В Англії буржуазія, налякана наростанням народної революції, пішла на компроміс з абсолютною монархією і змушена була поділити владу із земельною аристократією. Цей компроміс був остаточно закріплений після спроби відновити абсолютизм під час реставрації Стюартів (1688—1689) у вигляді обмеженої парламентом конституційної монархії. Голландія, хоч і перетворилася на республіку, але владу в країні було захоплено реакційною олігархією купців, яка підтримувала союз із дворянством і проводила антидемократичну політику.

В обох країнах трудящі народні маси — основна рушійна сила революції — не змогли скористатися з плодів перемоги, і їхнє економічне становище мало чим відрізнялося від становища народних мас у країнах, де неподільну владу маг абсолютизм. Соціальні контрасти в XVII ст. стали ще гострішими: в середовищі панівних класів продовжувала зростати розкіш, а особа короля і весь його двір оточені були небаченими розкошами і пишнотою, які мали репрезентувати необмежену королівську владу з ореолі величі і блиску. Так, наприклад, фаворит Людовіка XIII Сен Марс мав у своєму гардеробі 300 пар взуття. Під час одного з парадних виходів французького короля Людовіка XIV його костюм був прикрашений діамантами, що коштували 14 мільйонів золотих ліврів. За королем і придворними пнулась і решта дворянства й почасти буржуазія (за винятком суворих пуритан), яка була не від того, щоб похизуватися своїм зростаючим багатством.

На житті європейських народів у XVII ст. дуже гостро відбивалися війни, які залишили глибокий слід у їхньому побуті. Тридцять років (1618—1648) тривала війна, що охопила майже всі великі країни Європи. У другій половині XVII ст. велися нескінченні торгово-економічні війни і збройна боротьба за панування в Європі і па морях. На початку XVIII ст. (1701—1713) спалахнула війна «за іспанську спадщину», в яку знову було втягнуто всі провідні європейські держави. Ці війни, так само як і нерівномірний економічний розвиток деяких країн, призвели до значних змін у співвідношенні сил найважливіших держав Західної Європи. Франція у другій половині XVII ст. стала гегемоном на континенті, тією чи тією мірою поширюючи свій вплив на інші країни. Іспанія в XVII ст., навпаки, швидко втрачала своє колишнє провідне становище в Європі, а на початку XVIII ст. остаточно перетворилася на другорядну державу. Тимчасово (приблизно до початку XVIII ст.) в ряди великих європейських держав висунулася Швеція. Голландія ж стала «зразковою капіталістичною країною XVII століття» ще в першій його чверті, зберігаючи своя панівне становище на морях і торгово-промислову перевагу до останньої чверті XVII ст., коли вона поступово почала втрачати свої позиції. На кінець XVII ст. найрозвиненішою промисловою країною стала Англія, в якій після революції швидко зростала капіталістична економіка.

Характерною рисою абсолютизму XVII ст. став міцний його зв'язок з католицькою реакцією — вірним оплотом феодальних відносин,— яка перейшла в контрнаступ проти реформаторських вчень. На противагу католицизмові, реформаторські секти, й особливо кальвіністи, підтримували нові буржуазні домагання.

Відповідно до особливостей суспільно-економічного розвитку Західної Європи в XVII ст. видозмінювалось і мистецтво. Поступово формувався новий художній стиль, тісно пов'язаний з піднесенням абсолютної монархії, а також, почасти, і з контрнаступом католицизму, стиль зародився в папському Римі, а потім дуже поширився (головним архітектурі й прикладному мистецтві) в багатьох європейських країнах. Він дістав назву бароко, що означає — «незвичайний», «дивовижний», оскільки художні принципи стилю незвично порушували усталені принципи й традиції мистецтва Відродження. Переслідуючи в основному мету прославлення абсолютизму й могутність централізованої національної держави, звеличення особи короля і панівного класу— дворянства, намагаючись підтримати мистецтвом авторитет верховної церкви створенням навколо них ореолу пишноти, блиску й розкоші, стиль б мав вразити, схвилювати уяву глядача. Для цього він вдавався до підвищеної динамічності пластичних форм, до емоційної піднесеності й насиченості образів, до патетичної і навіть екстатичної виразності, до надмірної декоративності, пишноти, нагромадження різних прикрас, до посилення мальовничості, гри світлотіні та ефектів. У зв'язку з цим для стилю барокко характерні неспокійні лінії, обриси, подрібнені впадинами й опуклостями поверхні, надмірна деталізація. Декоративне оздоблення часто не підкорялося конструкції предмета, втрачало Із формою і призначенням речі і вироджувалися на самодостатній засіб підсилення зовнішньої ефектності, пишноти, розкоші.

Хоч стиль барокко й не вичерпуювних напрямів у мистецтві XVII ст., однак у галузі прикладного мистецтва безперечно, належала першість. Крім того, саме стиль барокко був найтісніше пов'язаний з абсолютизмом — характерним соціальним явищем XVII ст. Він являв собою придворне мистецтво, що відображало ідеологію дворянства. Що ж до класицизму, то, хоч він виник лише в другій половині XVII ст. і коло його впливу було обмежене насамперед літературою, живописом і архітектурою, все ж він вніс свої риси і в прикладне мистецтво, особливо у Франції та Англії. Ці риси, пройняті духом раціоналізму, зводилися переважно до спокійної гармонії, ясності, їй й суворості форм, урівноваженості частин і стриманої декоративності.

Чоловічі костюми

Після тривалого періоду чоловічу сорочку знову почали показувати. Сорочка виглядала вже й у поздовжніх розрізах рукавів більшості франко-голландських колетів, поміж їх полами унизу, коли вони були застебнуті тільки вгорі. Навмисна демонстрація сорочок викликала бажання зробити їх пишнішими, красивішими, через те їх частіше шили з дорожчих, легких тканин — тонкого полотна й батисту. Наприкінці першої половини XVII ст. виникло навіть спеціальне ліпне оздоблення сорочок у вигляді гофрованих або плісированих оборок у трикутниках — на грудях і на вороті; воно виявилось попередником майбутнього жабо (зоба).

В народі сорочки були з відкладними комірцями, а прості манжети — пришиті безпосередньо до рукавів. У середовищі панівних верств суспільства переважали окремі відкладні, неодмінно білі комірці з внутрішніми бортами, загнутими всередину за стійки сорочок, і шнурки-зав'язки з китицями на кінцях, які підв'язували навколо шиї. Найпростіші відкладні комірці були полотняними або батистовими; їх носили насамперед військові, буржуазія, а також духівництво. Полотняні комірці, оздоблені по краю мереживом, що створювало бордюр різної ширини, були популярні серед дворянства і верхівки буржуазії. Суцільні мереживні комірці побутували майже винятково серед кіл придворної знаті та у франтів (мал. 63 е). Всі комірці здебільшого розходилися спереду трикутником, нерідко з дуже широко розсунутими краями. У пізніх формах, навпаки, спостерігалося зближення країв ^ до майже цілковитого зімкнення (мал. 63 б). Майже зімкнений і водночас дуже високий, простий, але без мереживного оздоблення комірця, що охоплював шию ніби конусом, носили англійські пуритани, особливо індепенденти під час революції; він здобув назву коміра Кромвеля (мал. 63 е). Комірці були різних розмірів: невеликі, відносно вузькі, до половини плечей і дуже великі, широкі, які часто цілком прикривали плечі й навіть спускалися за їх край або стирчали. Такі комірці дістали назву коміра Ван-Дейка (мал. 63 в). На початку розглядуваного періоду і приблизно до 1630 року подекуди зустрічався й комірець пізнього іспанського типу, вірніше, перехідних його форм,— напіввідкладний або напівстоячий, схожий на ротонду, і м'яка, майже не накрохмалена брижа, що спадала на плечі. До 1630 p., а в Іспанії й дещо пізніше, носили ще іспанського типу колеги з помітно спущеною донизу лінією талії — трохи вищою ззаду (мал. 58 а), з загостреними басками й буфовани вгорі рукавами. Такі колети часто виготовляли із смуг тканини (переважно узорчатої), нашитих на підкладку рядами, що змикалися. Місцями (найчастіше вгорі) смуги не зшивали, і вони не прилягали щільно до підкладки, завдяки чому поміж ними утворювалися вузькі просвіти: крізь них і виглядала підкладка (мал. 58 в). Ці просвіти нагадували колишні розрізи, до яких почали звертатися все рідше й рідше. Серед нових форм колетів, типових для періоду 1625—1650 pp., спостерігалося два основних види: колет з баскою та суцільнокроєний колет без баски. Перший, більш ранній, дуже поширений до 1640 p., мав середню, приблизно до стегон, довжину. Баска була поділена на окремі лопаті (здебільшого шість), не зшиті поміж собою, які заходили одна на одну, ніби луска (мал. 58 а, в). Другий у нарядних костюмах дворян середини періоду (1635—1645) довжиною сягав стегон (мал. 58 б).

Буденні колети, насамперед у костюмах буржуазії та в костюмах рядових воїнів, були довшими, завдовжки нижче стегон; ззаду, а іноді і з боків нижче талії вони мали розрізи (мал. 58 г). Ці колети були ніби попередниками майбутніх камзолів.

Укорочення колетів, яке особливо виявилося з 1645 p., привело до поширення дуже короткої суцільнокроеної форми, що не сягала навіть лінії талії: між нижнім краєм колета і верхнім краєм штанів створювалася вузька щілина, крізь яку виглядала сорочка.

Незалежно від цих відмінностей колети 1625— 1650 pp. були об'єднані спільними рисами, властивими всьому періоду. Вони мали високу талію, особливо ззаду, причому спинка викроювалася дуже вузькою, через те колет туго обпинав груди. Стягнутий високо на спині, донизу він розходився. Колет застібався на ґудзики, найчастіше тільки вгорі, до кінця грудної кістки (мал. 59 а; мал. 60 б, в), залишаючись внизу розстебнутим, де відкривав сорочку. На всі ґудзики застібалися майже всі колети у рядових воїнів і пуритан. Ґудзики, як правило, розташовували дуже густо; виняток становили тільки народні колети-куртки (мал. 59 д; мал. 60 в), які нерідко замість ґудзиків зав'язували шнурками.

Мал. 59

Рукава, комірці, манжети, оздоблення колегіє західноєвропейських чоловічих костюмів. Друга чверть XVII ст.: а) колег із «шведським» рукавом і подвійним відкладним мереживним коміром; 6) камзол з простим рукавом і білим відкладним коміром; в, г) «шведськії» рукава (в — з стрічками-бантами, г — з ґудзиками і петлями); д) народний колег; е) рукав, розрізаний з обох боків; в) галанти; ж) мереживний комір; з, й, і, г) типи манжетів-астопок».

Всі колети мали невеличкі стоячі коміри, за які загиналися відкладні комірці. Лише в народних костюмах зустрічався відкладний комір, пришитий до колета.

Повсюдно основним типом рукава протягом усього періоду був так званий шведський рукав — досить широкий, який звужувався донизу, довгий і (що дуже характерно) незшитий по передньому шву від пройми майже до зап'ястя (мал. 59 а, в, г). Поздовжній розріз часом робили і з другого боку рукава. В нарядних, ошатних колетах розріз рукава, крізь який виглядав просторий рукав сорочки, перев'язувався в одному-двох місцях стрічками-бантами (мал. 59 в; ). У більшості рукавів уздовж такого розрізу густо розташовували ґудзики й петлі, які частково застібали. У ранній період, приблизно до 1635 p., побутували широкий розрізаний рукав із смут та рукав з розрізаним буфром внизу чи вгорі. Із 40-х років почали застосовувати й простий, досить вузький рівний рукав без розрізу, особливо властивий для довгих суцільно-кроєних колетів-камзолів пуританської буржуазії (мал. 59 б; ) і військових, а також для народних колетів-курток. Безрукаві форми колетів зустрічалися лише в народних костюмах (мал. 60 в ), переважно в середині XVII ст. Декор колетів зводився переважно до бордюрної орнаментації із смужок галуна, узорів з позумента і петлиць, розташованої вздовж бортів, по краях розрізів на спині, боках і рукавах, рідше — по подолу на басках. Ліпна орнаментація зустрічалася на початку періоду, коли ще застосовували декорування талії колета бантами, і в кінці його, коли з'явилося оздоблення петлями із стрічок на плечах, грудях і штанах. Це оздоблення почали називати талантами (мал. 60 д). Колети другої чверті XVII ст. ніколи не підперізували. Широкий шарф носили тільки як офіцерську відзнаку. Він охоплював стан і зав'язувався збоку великим вузлом або бантом; кінці його з бахромою чи китицями звисали (мал. 60 б, д).

У той час основним видом манжетів були відгорнуті «стопкою» поверх рукава колета полотняні або батистові манжети (мал. 59 й, і, ї). їхній розмір, декор і оздоблення мереживом перебували в цілковитій відповідності до особливостей відкладних комірців, які вони ніби доповнювали в загальному ансамблі костюмів. Зустрічалися плісировані й подвійні варіанти манжетів. Лише на кінець періоду манжети «стопкою» почали поступатися місцем легшим, пишнішим манжетам-оборкам, які стирчали навсібіч плісированими або гофрованими складками.

Дуже різноманітний верхній чоловічий одяг другої чверті XVII ст. складався із звичних форм плащів і накидок, і зовсім нових видів — типу півкаптанів чи півпальт, Серед найпоширеніших був камзол без рукавів і коміра, що його носили воїни під час Тридцятирічної війни і Англійської буржуазної революції (мал. 61 а). Шили його розстібним, приталеним, відрізним по талії, завдовжки майже до рівня середини лядов, з дещо кльошовидною «спідницею» — довгою баскою і спинним, а іноді й бічними розрізами. Лінія талії розташовувалась високо, але, на відміну від колета, нижній край зрізаний був не скісно, а рівно. Навколо пройми нашивали вузький наплічник у вигляді крильця; коміра не було. Застібався камзол на ґудзики або гаплики від коміра до талії. Іноді ззаду в пройми вшивали фальшиві відкидні рукава.

Мал. 60

Західноєвропейські чоловічі костюми. Друга чверть XVII ст.: а) ранній застебнутий колег о розрізали, широкі поколінні штани, панчохи, черевики; б) колег із “шведськими” рукавами, панталани, низькі чоботи; в) колег із «шведськими» панталони з підв'язками, панчохи, черевики; г) короткий колет без баски; панталони, низькі чоботи; д) пізній дуже короткий корсет без баски, поколінні штани, низькі чоботи.

Другим типовим верхнім одягом дворян був так званий онгрелін (венгерка) — суцільнокроене, розстібне, ледь приталене півпальто, завдовжки до рівня середини лядов, з полами, що розходилися в боки й поділялися на кілька частин невеликими бічними й задніми розрізами (мал. 61 б). Онгрелін оздоблювали по подолу і краях розрізів та рукавів хутром; він мав вертикальні прорізані кишені (приблизно на рівні талії) і рукава середньої ширини, переважно короткі, іноді з традиційним поздовжнім розрізом. Носили його застебнутим на всі ґудзики, нерідко з петлицями. Дещо відрізнявся від онгреліна кабан (мал. 61 д) — неприталений, довший, до колін, з короткими рукавами, пришитими лише до задньої половини пройм і оздобленими широкими обшлагами. Кабан не вдягали в рукава, а накидали на плечі наопашки. Своєрідним плащем завдовжки до стегон був казак (мал. 61 в, г). Він складався з чотирьох розширених донизу, як сектори кола, пілок, зшитих тільки ззаду, вздовж спини і зверху, в плечах. Спереду по всій довжині проходив розріз, прикрашений дрібними ґудзиками й петлями. З боків казак був розкритим і просвіти прикривалися вільними, у вигляді крил-пелеринок, незшитими рукавами, пришитими або пристебнутими на ґудзиках до спинки і спереду лише вгорі. Казак носили застебнутим або зашитим спереду (наприклад, у французьких королівських мушкетерів часів Людо-віка XIII, мал. 61 г). Найчастіше його прикрашали багатьма дрібними ґудзиками й петлями, розташовуючи їх вздовж усіх розрізів, у тому числі й на рукавах. Звичайний безрукавий плащ — необхідний елемент будь-якого вбрання дворян (за винятком тих випадків, коли одягали онгрелін, кабан або казак) шили з кольорових тканин, зокрема з бархату, прикрашали галунами й позументами, підбивали контрастного кольору підкладкою. Кроїли такий плащ переважно повним колом, щоб він звисав пишними зборками, і завдовжки найчастіше до колін. Накинутий лише на одне ліве плече, він був підв'язаний до плечей шнурками, пришитими до коміра, або вільно обмотувався навколо руки. В одягові буржуа, у пуритан, а також і в народному, навпаки, плащ накидали завжди на обидва плеча.

Довгий верхній одяг у вигляді просторих, неприталених розстібних сімар або сутан у другій чверті XVII ст. застосовували вже зовсім рідко. Крім духівництва, їх носили тільки «люди мантії» — судді, адвокати, міські магістратори і члени парламентів, професори університетів, причому тільки під час виконання службового обов'язку. Такий одяг часто ще зберігав старовинні форми рукавів (наприклад, довгі дзвоникоподібні або з розрізами для рук, мал. 61 е), традиційні капюшони-пелерини, облямування хутром (мал. 61 ж) тощо.

правило, шили вже з удосконаленим гульфіком — переднім розрізом на ґудзиках — і клапаном; деякі з них мали бічні прорізані кишені. До 1635 р. зустрічалися також пізнього іспанського зразка просторі (але вже не підбиті) поколінні штани, які спадали вільними зборками, їх підв'язували стрічками з бантами й розетками над колінами або під колінами. Пізніше поколінні штани носили в народі поряд із старовинними, неширокими й довгими штанами. Після 1645 р. з'явилися широкі, рівні, відкриті внизу, короткі доколінні штани на поясі, які носили з дуже короткими колетами (мал. 62 а). На таких штанах галунно-позументну орнаментацію цілком замінено було ліпною у вигляді петель із стрічок, які прикрашали низ штанів і їхні зовнішні бічні шви.