Андрій Малишко. Біографія та пісенна творчість, Детальна інформація

Та ми повинні бачити при світлі,

Де вбитий бог, а де всесвітній хам,

Що перед смертю розпинав народи.

Під віршем підкреслено стоїть дата: 1969 рік. Йдеться про трагедію чеського і словацького народів 1968 року. Цікаво, що й тут продовжується філософське осмислення образів світла й пітьми, розпочате в «Погляді з криниці».

Як і кожен поет, Д. Павличко, звичайно ж, звертався до інтимної лірики, де талант його розкрився на повну потужність. Чудові вірші про кохання, що ввійшли до збірки «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979), з повним правом можна зіставити зі славнозвісним «Зів'ялим листям» І.Франка.

Ліричний герой Павличкової збірки — то наш сучасник, духовно багата людина, що вміє бачити й тонко відчувати красу. Його кохання чисте й щире, а разом з тим — суто земне, поєднане із здоровою пристрастю. В інтимних поезіях Павличка криється глибинний прихований зміст. «Ти — як дощ, а я — мов явір. Хочу листям тебе зловить». Та повне глибинне осягнення кохання — подвійне, духовне й тілесне, як це проглядається в цікавому образі: «Ти повинна приходити двічі: Спершу — з неба, а потім — з землі».

Кохання — почуття многогранне, і Павличко, не повторюючись, відображає в стислих, але ємких віршах якусь одну виразну грань: «Не бійся сивини моєї»..., «Ми вийдем з тобою на листя опале», «Зеленим вогнем береза», «Горить суницями поляна», «Дівочих непорочних ліній», «Ніч була ясна, я стежками біг» та інші маленькі (за розміром) шедеври творять могутню симфонію найблагороднішого людського почуття, такого знайомого всім — і такого неповторного, належного тільки йому, поету. Своєрідна, закроєна за давніми язичеськими зразками прекрасна поезія «Я стужився, мила, за тобою», де закоханий юнак перетворюється в явора, стала улюбленою піснею молоді — та й не тільки молоді.

Взагалі чимало поезій Павличка покладено на музику, а славнозвісна пісня «Два кольори» за популярністю конкурує з Малишковим «Рушником».

Відомий Д. Павличко і як поет-епік. Його поеми «Земля», «Іван Загайчук», «Вогнище», «Поєдинок» — то широкі картини життя земляків поета, то суто реалістичні, де в основі лежить чисто подійовий сюжет, то перейняті духом, романтизму, які групуються на внутрішньому психологічному сюжеті, багаті на образи-символи («Вогнище»).

Не обминув поет своєю увагою й найменших читачів, яким подарував чудові книжечки — казку «Золоторогий Олень», «Дядько Дощ», «Де найкраще місце на землі» та ще декілька. Вони ваблять дітвору щирістю, красою художнього слова та простотою, за якою ховаються зовсім не прості думки.

Розмова про творчий доробок Дмитра Павличка була б неповною без згадки про його діяльність як літературознавця. Його статті, есе, виступи з питань літератури склали три ваговиті збірки — «Магістралями слова» (1977), «Над глибинами» (1983) та «Біля мужнього світла» (1988). Діапазон літературознавчих праць поета досить широкий. Це й статті з історії української літератури — насамперед про Шевченка, Франка, Лесю Українку, про земляків-галичан М. Шашкевича, Ю.Федьковича, В. Стефаника, про сучасників О. Гончара, М. Рильського, А. Малишка, про молодших побратимів по перу. Ряд праць має синтетичний, узагальнюючий характер і зачіпає складні проблеми літературного життя.

Втім, Павличко не обмежує рамки досліджень лише рідною літературою: його перу належать статті про Хосе Марті й Христо Ботева, про Шолом-Алейхема й Шолохова, про багатьох польських, білоруських, російських письменників.

Для стилю Павличка-літературознавця характерне поєднання ерудиції та вдумливості дослідника з пристрастю публіциста та багатством і образністю мови поета. Це стосується воістину блискучих праць про А. Малишка «Сонця і правди сурмач», про М. Рильського «Для нас і для майбутніх часів», зрештою — про більшість його праць. Великою заслугою Д. Павличка є введення в літературне життя України творчості видатного поета-лемка, до цього у нас майже не знаного Богдана-Ігоря Антонича, книгу якого «Пісня про незнищенність матерії» він упорядкував і видав ще 1967 року, супроводивши її ґрунтовною вступною статтею під такою ж назвою. як і книжка.

А ще б треба сказати й про Павличка-перекладача, який увів у світ нашої духовості, нашої поезії і Хосе Марті, і Николу Вапцарова, і великого Шекспіра...

Сьогодні Павличко-письменник виступає ще в одній важливій для нашого часу іпостасі — політика, державного діяча, який пристрасно й рішуче відстоює інтереси суверенної України, її народу. Та це — предмет для окремої розмови. І хоч державна діяльність забирає багато часу, так потрібного для творчої роботи, все ж з'являються, хоч і не дуже часто, й нові вірші поета — і ті, що «з шухляди», і щойно написані.

Як і кожен справді самобутній, оригінальний поет, Д. Павличко сприймається читачами неоднозначно. Є в нього вірші, які несуть на собі аж надто виразні прикмети свого часу, і то не кращі прикмети, як от славословія вождю революції. Є просто слабші, як для Павличка, речі. Тут варто навести слова відомого критика й літературознавця Анатолія Шевченка: «Можна приймати поезію Павличка цілком, незастережно, а можна щось у ній не приймати, так само можна погоджуватися з його думками, висловленими в трьох книгах літературно-критичних статей, есе, виступів, а якісь із них заперечувати, але не можна не захоплюватися цією яскравою особистістю, цим невтомним будівничим нашого духовного життя, цим полум'яним громадянином рідної землі».

ЛІТЕРАТУРА



Всеволод Неділько. Українське слово Т.2- К.,1994, с.12-17