Повість-казка „Земля світлячків” – природній переказ письменником подій від реальності до казки, до політичної фантазії (Віктор Близнець), Детальна інформація

Реферат

з української дитячої літератури

на тему:

Повість-казка „Земля світлячків” –

природній переказ письменником подій від реальності до казки, до політичної фантазії

(Віктор Близнець)

Віктор Близнець – відомий український письменник, який присвятив свою твору діяльність дітям. З під його пера вийшло багато оповідань для малого читача. Серед його творів важливе місце займає повість-казка „Земля світлячків”. Написана вона в 1977-1978 роках.

Нова повість-казка „Земля світлячків” знайомить із життям лісових чоловічків, які перемогли страшних печерних ворогів.

„Земля світлячків” – це весела й трохи сумна казкова повість про Сиза ХІІ, про лісових стовусів і тривусів та їхню перемогу над Магавою І та його прибічниками. Складається твір з 16 розділів, кожний з яких починається скороченим записом змісту розділу. Всі розділи з’єднані між собою. Повість-казка приваблює читача тим, що в ній поєднане реальне і вигадане, дійсність і фантастика, добро і зло, радість і смуток.

На першій сторінці повісті – казки містять такі слова самого автора:

Цю повість я писав, доброю пам’яттю згадуючи лісову Каланчу, сосни й березові галявини Пущі – Водиці, моїх найкращих друзів у походах Олею і Раю, які одного разу привели мене до невеликого горбика над озером і сказали: „Ось тут він і похований, наш бідний Чублик”. – внизу стояв підпис – Автор.

Про що ж ця повість-казка? Хто такі стовуси і тривуси? Чому Магава І – ворог? і т.д. Дати відповідь на ці запитання можна дати тільки тоді, коли прочитаєш твір. Отже, починаємо мандрувати сторінками казкової повісті. Коротко ми дізнаємось про події в них.

Розділ 1.

Сиз ХІІ, він же від роду Стовус, відчиняє двері свого знаменитого музею і запрошує вас у гості.

Кімната Сиза завалена і закидана книгами. Крім книг мав ще одну слабість – любив поспати: 1 око – читало, друге – спало, потім перше, що читало – спало, а друге читало. Спав вдень, вночі відчиняв свій музей.

Було в Сиза ХІІ сестра Мармусія – про неї більше довідаємось в Розділі 3.Вона приносила братові в музей березового квасу, запалювала люльку і вкладала брата на малий шкіряний диванчик. На дверях музею вішала табличку: „Скоро буду”. Пішов у лісову академію. Сиз ХІІ”. А жили вони в Країні Довгих Озер.

Своєму музею Сиз присвятив все життя. Ось він іде до музею, протирає рукою табличку, на якій вигравіювано старовинними літерами:

Все відомий музей світлячків доктора трутознавства і личинкознавства Сиза ХІІ Стовуса.

Вхід безкоштовний!

Відвідини тільки вносі.

Ласкаво просимо!

До нього в гості іде друг Вертутій зі своїм дванадцятилітнім онуком Чубликом.

Розділ 2.

Сиз ХІІ веде гостей в підземелля і показує свої найдорожчі скарби.

„Коси русалок” і „Риба-мішкорот”.

Розповідається про те, що Чублик вчиться в Лунарії, в славнозвісній школі професора Ворсави на першому курсі.

Сиз веде їх показувати свій музей. Розмовляють. Вертутій не забуває своє слово присмачувати м’яким громоподібним прикашлюванням: кхе-хе, кхам!

1-й зал музею: земляні світлячки – гнилики, трухляки, гриби, личинки та ін. дива. На дверях: Руками не чіпати – пече!

(Хе-хе, жартую, не бійтеся! Сиз ХІІ).

Чублик відкриває двері – із глибини залу лилося якесь волохате, якесь підсинене підземельне сяйво! Сих водить Чублика, показує, розповідає.