ВАСИЛЬ СЛАПЧУК, Детальна інформація

Реферат

на тему:

“ВАСИЛЬ СЛАПЧУК”

Провідною рисою цього поета є його органічність, природність. В.Слапчук - уже зрілий поет, тому тяжіє до циклів, складноструктурованих поетичних полотен. У своєму доробку має вінки сонетів, причому версифікаційно бездоганні, які сьогодні не часто зустрінеш і у міських рафінованих естетів. Лірика В.Слапчука виразно філософічна, глибоко закорінена в українському фольклорі. В інтонаціях його поезій постійно мерехтить тиха селянська правда. Проте, це цілком сучасна поезія, в якій імена культуртрегерів підносяться до символічного звучання:

Боже, поверни К'єркегорові

Регіну Ольсен,

поки гріхом вагітна свобода

не зомліла.

Господи, нехай кожен сам

вирішує, що є його Ісаак.

Фольклоризм верлібрів В.Слапчука вносить до текстів якийсь особливий український дух, в якому міти й традиції, забобони й тонка іронія. Поза всяким сумнівом і без зайвого пафосу сього поета можна вважати справжнім виразником праукраїнських цінностей. Цей зміст до того ж передається в сучасній довершеній формі. Мініатюри В.Слапчука часто набувають афористичного змісту, гостро заправлені гумором, іронією, подекуди - сатирою. Його поезія демонструє правдиву органічність у співіснуванні людини й природи, людини і Бога, природи і Бога. Це світ поетичний і справедливий, і, що головне, можна повірити, що все це цілком реально, і не де-небудь, а саме тут, у нас, на Богом обраній (sіс!) землі:

Аби жайворонки в небі

не погубилися - в кожного

срібний дзвоник на шиї висить.

А як корови,

з пасовиська вертаючись,

сонце рогами за обрій закотять -

тиша настає.

Господар жайворонків

Богу молиться.

В.Слапчук в сучасній українській поезії - окремішня постать зі своїм неповторним силуетом. Міцні зв'язки з національними традиціями та непомильне відчуття слова сформували чіткий авторський почерк. Якщо Ви зустрінете таку строфу-

На лови вийшов князь,

регочеться над світом.

На алтарі весни

кладуть дівчата цноту.

Птахи - прочани

натхненно палять ноти.

Незаймана весна

уже вагітна літом, -

то можете бути певним: перед Вами - Василь Слапчук. Поет, яких у нас небагато. Поет, що вийшов з народу і не соромиться сього факту. Ось такі вони є, поети, умовно поєднані під обкладинкою антології "Позадесятники 2". Що їх єднає? Про який феномен говориться у назві сього післямовного тексту? Зібрані разом у цій Антології, поети-позадесятники творять певне явище. Разом вони творять нову якість у контексті сучасної української поезії. Отримавши на багатьох сторінках Антології відчуття правдивої насолоди, автор сих рядків сподівається, що це не остання зустріч із цими поетами. Їх шестеро. Шестеро поза каноном. І дай Бог. Можливо, колись їх стане більше. Але й шестеро - це чимало. Якщо це поети. Справжні поети, що не соромляться бути такими, якими є. А "навколо ж радості так мало"... Так мало свят. А втім, кожна зустріч з поезією - це уже маленьке свято й маленька радість. Як би пафосно й смішно це не звучало.