ВАСИЛЬ БОБИНСЬКИЙ ЗНАНИЙ І НЕЗНАНИЙ, Детальна інформація

Я скую з мого блиску невблаганну сталь,

Громом радості в вічі вам мигну.

«Як свічада»

Не відчай, не розслабленість, не скепсис міщанина, а рух, воля, заклик до боротьби, віра в кінцеву перемогу — провідні мотиви лірики В. Бобинського 1921—1924 років.

«Ще мент — і прокинуться всі з остовпіння тупого»,— заявляє поет і весь час акцентує, що в полі його художнього зору — тогочасна соціальна дійсність. Так, у вірші «Гробокопателі у митрах» читаємо:

Світла не бачимо, сонця не знаємо,—

Порване прядиво пісні...

На купних цвинтарях ями копаємо,

Ями могильної плісні.

Саме вона, ота жорстока окупаційна «ніч», спонукає його кинути чітке й виразне гасло боротьби:

Браття! Покиньте ідолів непрошених! Браття! В заступи власні повірте!

У вірші «Крайка» В. Бобинський умотивовує дві частини («крайки») дійсності поневоленої шляхтою Західної України — застрашеного «вчора» і збуреного революційним завзяттям «нині». А в творах «Сліпнути од світла», «Усміхи на зорях» і особливо «З вихрів-вихрів», «Легенда про смерть бога», «Ранок», «Рубін», «Нова мить», «Спів крилатих кентаврів» (вони склали в збірці цикл «Скиби», присвячений П, Тичині), «Літо», «Стріла» та ін. поет намагається пробудити віру народу в неминучість соціальних змін. Впевненість у прихід бажаної волі висловлює він у вірші «Тюремна колисанка», написаному під час ув'язнення в 1922 році:

Спи, сусідко, темінь ночі Обгортає цілий світ. Але вже вродитись хоче Воля — дивний огнецвіт. Мрій про волю...

Сподівання волі поєднується тут із закликом до боротьби за неї, з розумінням того, що «щастя з муками сплелось».

Про волю — «дивний огнецвіт», «вільний дім», про те, що «завтра належатиме усім», про «метеори, що спалахнуть, займуться ось», пише В. Бобинсышй у вірші «З-за ґрат».

У посланнях «Проклятий той час...», «Кую той день...» поет проклинає той день, коли трудящим західноукраїнських земель «заарканено руки», коли польська шляхта узаконила тут «знущання і грати», а у творах «Ми вийшли до праці на лан» та особливо «Майбутнє» свою (і тисяч борців) програму визначає так:

Минулих мрій не перетчем,

Майбутніх днів не застановим,

Порвем окови ми мечем,

Не зичним словом,—

А молотом та блискодум дощем.

Заліза розкуєм,

І землю переорем, перетворим,

Від бігуна до бігуна провертим,

І захвилюєм морем.

І бурі громами поборем,

І світ обновим...

І вінок сонетів «Ніч кохання» в піснею здорової любові молодих сердець, які на хвильку відійшли від «вуличного гаму», аби дати «новому дню нове життя». В пластично відчутних пастелях на фоні завжди розбурханого, лайливого міста ліричний герой, як людина, якій ніщо людське не чуже, поспішає допити свій золотий келих щастя і мріє про красу й добро «дня, що має народитись» і передати наступним поколінням «життя нового грань».

Поет тонко відчуває душі закоханих, намагається заглянути в саму глибину їхнього складного психологічного стану, проникає в мікровсесвіт їхньої любові. Герої твору — люди ніжні, ранимі, але духовно багаті, такі, що затаїли назавжди в своєму серці «гаряче полум'я», спрагу любові й краси осмисленого людського, повноцінного існування.

Розмах поезії В. Вобинського тих років значний — від передачі ледве вловних вібрацій душі до вислову пафосу цілої епохи, від елегії «Синя чічка» до бойової сурми — «Співу крилатих кентаврів».