Олена Пчілка - найкраще для дїтей, Детальна інформація

Олена Пчілка - найкраще для дїтей
Тип документу: Реферат
Сторінок: 25
Предмет: Література
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 1086
Проте справі розвитку української дитячої літератури всіляко перешкоджала шовіністична політика царизму. Багато прогресивних письменників зазнавали політичного переслідування . їхні твори для молоді нівечилися цензурою або зовсім заборонялися. Внаслідок такої політики водилися нанівець й українські періодичні видання. Якщо у Росії з 1850 по 1900 рік виходив 61 дитячий журнал, то відповідно в Україні рідною мовою видавалося всього кілька журналів та альманахів: „Наша хата", „Веселка", „Приятель дітей", „Бібліотека для молодіжі", „Молода Україна", „Дзвінок" (та й то більшість із них - на Західній Україні) [38, с. 80].

Незважаючи на важкі соціально-політичні умови, які склались тоді для української творчої інтелігенції, у 70 - 90-х роках з'являється ціла когорта передових національних майстрів художнього слова, які визначили новий етап у розвитку дитячої літератури. Так, І.Франко здійснив значні художні

відкриття в галузі літератури для дітей. Йому належать цікаві роздуми про дитячу літературу й читання (,Денщина-мати", „Байка про байку"). Він надавав великого значення вихованню молоді» її громадській активності, високим моральним, естетичним і гуманістичним рисам, адже „це справа цілої нашої будучими" [38, с. 80]

У цей період майже всі провідні українські письменники пишуть твори для дітей різного віку. Зокрема, І.Нечуй-Левицький створює класичний образ сильної й мужньої молодої особи, протестанта Миколи Джері в однойменній повісті та образи неспокійних, допитливих і кмітливих дітей в оповіданнях „Вітрогон", „Невинна", „Попались". Він же порушує морально-етичні проблеми у казках „Вдячний лев", „Мавка-злодюжка". Одним з перших в нашій літературі Панас Мирний зосереджує головну увагу на психології та внутрішньому світі дітей („Морозенко", „День на пастівнику", „Товариші" та ін.).

І.Манжура ввів у дитячу літературу образи наймитів і заробітчан („Бурлака", „З заробітків") та збагатив її творами з фольклорними мотивами різних жанрів („Зайка та Жаба", „Іван Голик", „Трьомсин-Богатир", „Казка про хитрого Лисовина"), ПТрабовський дав вагомі для дитячого читання зразки громадянської й пейзажної лірики („Надія", „Швачка", „Не раз ми ходили в дорогу", „Сироти", „До школи", „Я не співець чудовної природи"). Вражає поетичністю і життєвою достовірністю цикл віршів Я.Щоголева про козаків, їх непомерклу славу („Січ", „Запорозький марш", „Запорожець", „Козак", „Орел").

Однією з особливостей багатьох тогочасних творів для дітей було те, що на них позначився вплив прогресивних педагогічних ідей, фольклору, музичного, художнього і театрального мистецтв. Саме такий характер мають твори поета і композитора СВоробкевича, педагогів О.Кониського, М.Старицького, Олени Пчілки та особливо Б.Грінченка.

Ряд письменників і передових педагогів створюють аматорські дитячі театри. Наприклад, такий театр виник у м. Кадячі на Полтавщині з ініціативи

Олени Пчілки. Музику для дітей пишуть композитори М.Лисенко, С.Воробкевич, Ф.Колесса.

Зростання кількості і якості творів для дітей вимагало осмислення, прогнозування подальшого шляху розвитку. Так поступово народжується більш масштабна критика дитячої літератури. Маємо на увазі оглядові статті, рецензії та есе в журналах „Зоря", „Киевская старина", „Літературно-науковий вісник" „Учитель", „Земский сборник Черниговской губернии" та ,,Ріднии край". Збагачується бібліотека перекладної літератури для дітей, зокрема з'являються українською мовою переклади творів О.Пушкіна, М.Гоголя, І.Крилова, Жюля Берна, Г.-К.Андерсена, братів Трімм, Г.Бічер-Стоу, Марка Твена, Е.Амчіса, Р.Кіплінга, С.Томпсона, І.Чавчавадзе та ін. Значна частина цих перекладів вийшла друком у видавництві „Лан", що діяло на початку XX ст. в Києві.

Кінець XIX - початок XX ст. - новий період в історії української дитячої літератури. Він обумовлений складними політичними і культурними подіями. За незначний історичний проміжок часу відбулися три революції -одна 1905 і дві 1917 року, у вир яких була втягнута й Україна. Врешті-решт ці події докорінно змінили її політичне й духовне обличчя, набуває нового характеру й українська дитяча література, її кращим творам властиві гострота конфлікту, поглиблений психологізм, новаторство тем, ідей, образів і стилів. У ті роки І.Франко писав: „Ніколи досі на ниві нашого слова не було такого оживлення, такої маси конфліктів суперечних течій, полеміки різнорідних думок і змагань, тихих, але глибоких переворотів" [38, с. 82].

І справді, тоді глибокі перевороти . відбувалися у теоретичних судженнях та художній практиці багатьох письменників. Поляризація їх позицій давала про себе знати у політичних маніфестах і роздумах про роль митця слова у суспільстві. Однак правдою є й те, що вони були єдині у благородній боротьбі За соціальне й національне визволення України, за право її народу володіти рідною мовою, літературою і національними культурними традиціями. У цьому зв'язку правомірним буде ставити в один

ряд заслуги І.Франка, М-Коцюбинського» В.Стефаника, Лесі Українки, Олександра Олеся, МТрушевського та В.Винниченка. При всій строкатості поглядів вони тою чи іншою мірою сприяли дальшому розвиткові української дитячої літератури за нових історичних обставин.

Глибокі перевороти здійснювалися у світоглядно-естетичних поглядах корифеїв дитячої літератури М.Коцюбинського і Лесі Українки. Якщо на зорі своєї творчості вони поширювали Ідеї просвіти, то у період'апогею національно-визвольного руху центральне місце у їх творах посідають образи молодих борців за національну справу, виразники інтересів робітників і трудового селянства. Такою є молодь - Марко Гуща і Гафійка - з повісті „Фата моргана" та сповнені духу прометеїзму ліричні герої поезій „Слово, чому ти не твердая криця..." і „Де поділися ви, голоснії слова..:" Ці ж письменники виявили яскраве новаторство і у використанні психологізму як засобу розкриття душевного стану юних персонажів („Харитя", „Ялинка", „Маленький грішник" та „Мамо, іде вже зима", „Давня казка", „Біда навчить", „Лілея" тощо)..

Світових вершин у художньому дослідженні трагічної долі дітей досяг В.Стефаник. Він майстерно змалював драматичні картини з життя сільських дітей, різні грані їхніх характерів. Його_ твори, насамперед „Новина", „Виводили з села", „Кленові листки", „Катруся", ввійшли у золотий фонд класичної дитячої літератури. В.Стефаник виявив незвичайне обдаровання, поєднуючи глибину і масштабність думки з лаконізмом виразу, психологічно-емоційною насиченістю картин.

У тематику та образотворчі засоби творів для дітей чимало нового внесли О.Олесь та В.Винниченко. Так, для багатожанрових творів першого характерні схвильований ліризм і вплив народної пісні. І це стосується не лише його поезій (,3 дитинстві ще...", „Ялинка", „Веснянка"), а й казок („Злидні", „Бабусина пригода" тощо). В.Винниченко, виступаючи у жанрі прози, значно розширив її тематику і дав колоритні образи бідної сільської дітвори („Голота", „Федько-халамидник", „Бабусин подарунок" і ін.).

Найсуттєвішими рисами поетики Винниченка - дитячого автора є реалістичність оповіді, розмовно-побутовий колорит, умотивованість конкретних деталей, психологізм мислення. Він - майстер динамічної сюжетної розповіді, проникливого бачення суспільної та індивідуальної психології людей [32].

У створенні книг для дітей брали участь також письменники Л.Мартович, МЛеремшина, М.Вороний, А.Тесленко, О.Кобнлянська, Н.Кобринська, Дніпрова Чайка, С.Васильченко, У.Кравченко, Грицько Григоренко, БЛепкий, П.Карманський, М.Яцків та ін. Кожен з них, розвиваючи свої творчі особливості, здійснив вагомий внесок у духовне збагачення молодого покоління.

Таким чином, у кінці XIX - на початку XX ст. українська дитяча література набула нової якості, розвиваючись на принципах народності, демократизму і гуманізму. Виникла і сформувалася когорта професіональних дитячих письменників, які у своїх творчих пошуках базувалися на національному грунті і досягненнях світової культури.

РОЗДІЛ ІІІ. Творчість О. Пчілки для дітей

Розглядаючи великий творчий доробок Олени Пчілки як дитячої

письменниці, насамперед вважаємо за необхідне звернути увагу на її

педагогічні погляди і ті принципи, які вона покладала в основу виховного

процесу. .

Свій великої сили педагогічний талант Олена Пчілка в першу чергу виявила у своїй родині, у вихованні власних дітей. В основному вихованням дітей у сім'ї Косачів займалася Ольга Петрівна. Вона була дбайливою, люблячою матір'ю, величезну увагу приділяла своїм дітям.

Прагнучи, щоб діти виросли справжніми патріотами, вона створила для них - Михайла, Лесі, Ольги, Оксани, Миколи, Ісидори - затишний український мікросвіт. Але він був не герметизований, а відчинений навстіж у люди і народи. Любов до рідної мови, шану до народних українських звичаїв Ольга Петрівна прищепила дітям на все життя. А разом з тим -величезну спрагу знань, знання кількох іноземних мов, захоплення зарубіжною літературою та культурою.

Слід зазначити, що Ольга Петрівна намагалася виховувати своїх дітей справедливо, не вдаючись до покарань, і, мабуть, цим також сприяла укоріненню в їх душах кодексу демократизму. Наймолодша донька Олени Пчілки Ісидора Косач-Борисова так писала про матір: "Олена Пчілка була ворогом муштрування дітей, надуживання дорослих примусом, наказом у стосунках з дітьми, говорячи завжди, що така суворість дорослих з дітьми "пригащає" дух. Так Олена Пчілка уміла сполучати у відносинах з членами своєї родини ніжність, жартівливість і пестощі з неухильним виконанням обов'язків. І тому, коли вчила когось зі своїх дітей чогось (рідної чи чужої мови тощо), то ставила великі вимоги, а водночас за різні дитячі пустощі й провини не карала" [16, с. 28].

Ольга Петрівна організувала домашній український драматичний і ляльковий театр, виконувати ролі у якому запрошувались діти з інших родин, а також селянські діти.

У вихованні дітей на національних традиціях зустрічались усілякі перешкоди, які Олені Пчілці все ж таки вдавалося успішно подолати. Насамперед, бракувало українськомовних підручників: їх треба було створювати самій. Настирним пошуком Ольги Петрівни добивалися найвартісніші з українських книжок, вона сама перекладали найкращі зразки творів з інших мов.

Та найбільшою проблемою, яка дуже непокоїла Олену Пчілку, була шкільна наука. Вона була впевнена, що русифікована школа зведе нанівець усі її намагання у національному вихованні дітей. І тому вона відважилася на немалий ризик - на початку зовсім ізолювати дітей від російськомовної школи і самостійно дати їм початкову освіту. У своШ "Автобіографії" Ольга Петрівна так писала про це: "Мені тоді здавалось, що школа зараз же зруйнує моє змагання виховати дітей в українській мові. Це був даремний страх, бо потім я побачила, що коли дітей добре вправлено в українській мові, то тоді школа цієї мови не руйнує" [1, с. 143].

Про те, яку високу оцінку сучасників здобула материнська школа Олени Пчілки, свідчать вітальні листи, спогади близьких людей, а найбільше - сама реальність навдивовижу освічених, винятково талановитих її дітей. З нагоди 25-річчя літературної діяльності Олени Пчілки редакція "Літературно-наукового вісника" в особі МГрушевського, І.Франка, В Гнатюка серед великих заслуг ювілянтки наголосила її педагогічно-материнське першинство: "Ви дали Україні перший приклад освіченої сім'ї, в якій плекається рідна українська мова і українська літературна традиція в найкращому розумінню сего слова". А Л.Старицька-Черняхівська, порівнюючи з Михасем та Лесею себе, інших однолітків, які навчалися у гімназії, приходить до висновку про незрівнянну перевагу 'вихованців материнської школи: "... вони були далеко серйозніші і освіченіші за нас.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes