Вікові особливості розвитку уваги, Детальна інформація

Контрольна робота

на тему:

“Вікові особливості розвитку уваги”

 Увага в дітей з'являється досить рано. Мимовільна увага виникає в перші тижні життя. Це безумовно-рефлекторна увага, що викликається подразниками, безпосередньо пов'язаними із задоволенням органічних потреб. Дитина реагує на зовнішні подразники тільки за їх різких змін: при переході від темряви до яскравого світла, зміні температури, раптових сильних звуках. Далі вона вже цікавиться предметами, особливо яскравими. Умовно-рефлекторні зв'язки утворюються на першому році, коли дитина починає реагувати па голос матері. Розвиток уваги посилюється, коли дитина починає сидіти, ходити, говорити, гратися з предметами. Увага стає дедалі більш стійкою і керованою.

Велике значення для розвитку довільної уваги в дошкільному віці має гра. В грі виникає потреба домагатися певного результату й координувати свої дії відповідно до завдань, підпорядковувати їх певним правилам, підкорятися вимогам групи. Гра виробляє здатність навмисно зосереджувати увагу на певних предметах, переключати й розподіляти її відповідно до програми діяльності. З розвитком розумових дій виникає внутрішня увага.

Подальший розвиток уваги в дітей відбувається в шкільний період. Навчальна робота школярів висуває нові вимоги, потребує уваги незалежно від того, приваблює їх предмет чи ні (рис.). Навчання збагачує досвід дитини, розвиває якості особистості, що дають змогу переходити до досконалої внутрішньої організації й регуляції своєї діяльності, виробляти вміння свідомо спрямовувати уважність до людей, що є важливою рисою особистості. В процесі шкільною навчання роль уваги змінюється залежно від ступеня новизни і складності засвоюваного матеріалу. Добре засвоєний матеріал не вимагає напруження уваги. Зосередженість свідомості потрібна там, де виникають труднощі, і чим вони більші, гам більше напруження уваги необхідне. Звідси подвійна функція уваги: коли робота нова й складна, то вимагається довільна увага, яка б спрямовувала діяльність; коли ж робота засвоєна до автоматизму, то вимагається увага, яка б тільки контролювала правильність процесу виконання завдання.

Щоб активізувати увагу учнів, слід цікаво викладати навчальний матеріал, але потрібна й наполеглива розумова активність учнів. Необхідні різноманітні види й форми роботи, чітка організація уроку, але й не менш потрібне спрямування навчальної діяльності, формування інтересу, волі та відповідальності самого учня. Існує точка зору (П. Я. Гальлерін), що увага є ідеальна, скорочена й автоматизована дія контролю, а це створює можливість і необхідність цілеспрямованого ЇЇ формування як функції психологічного контролю. Як і кожна згорнута автоматизована розумова дія, дія контролю мас формуватися поетапно:

зовнішня предметна дія — перевірка правильності написаних слів на основі картки, в якій записаний порядок перевірки тексту;

зовнішньомовний — операції виконуються вголос;

внутрішньомовний, коли учень виконує дії пошепки;

переведення дії в розумовий план — дія відбувається в плані внутрішньої мови. Якщо учень робить багато помилок, то повергається до попереднього етапу, доки не засвоїть дії контролю до автоматизму. Важливим критерієм сформованості дії контролю є її зближення з основною дією і навіть деяке випередження, що становить одну з умов безпомилкового виконання роботи.

Звичайно, психологічний контроль не обмежується регуляцією пронесу поетапного формування розумових дій, він виконує також функцію управління становленням самої уваги в процесі навчальної й трудової діяльності, виробленням таких її властивостей, як концентрація, розподіл, переключення та стійкість. При цьому необхідно створити такі умови, які б сприяли формуванню уваги:

привчити учиш працювати в різних умовах, тренуючи довільну увагу;

захоплювати цікавою і важкою працею, формуючи після-довільну увагу;

домагатись усвідомлення суспільної значущості діяльності учня, розвитку моральних якостей;

пов'язувати увагу з вимогою дисципліни;

розвивати стійкість уваги, формувати вольові якості учнів;

формувати обсяг і розподіл уваги як певну трудову навичку виконання кількох дій у високому темпі;

формувати переключення уваги вправами переключення уваги з об'єкта на об'єкт за маршрутами і виділенням найбільш важливих із них. Треба привчати дітей за жодних обставин не робити щось недбало. Це є запорукою формування в них уважності.

Онтогенез уваги відбувається в межах психічного розвитку дитини і підпорядковується його закономірностям. Проте це самостійний аспект розвитку, і вже у першому класі краще навчаються уважніші діти, тобто такі, що їхньою увагою вчитель може керувати. Поступово уважність дітей зростає кількість об'єктів, які під час прогулянки помічають учні третього класу, вдвічі, а в учнів другого класу — в півтора рази більше кількості об'єктів, помічених першокласниками.

Наприкінці початкового навчання дедалі виразнішою стає післядовільна увага, що формується на ґрунті пізнавальних інтересів. У підлітковому віці увага, поряд із зовнішніми, обслуговує вже й внутрішні дії, хоча в зв'язку з тенденціями, притаманними цьому вікові, ступінь її довільності може коливатись.

Протягом історії психологи увазі було присвячено велику кількість теорій. Одні розглядали її як поле інтенсивної свідомості, наголошуючи цим незаперечний факт часткового збігу об'єкта уваги і свідомості. Інші вважали увагу результатом пристосування організму до об'єкта за рахунок рухів. З позицій асоціативної психології увага є наслідком дії емоцій. Представники ґештальтпсихології пов'язували увагу зі сприйманням, пояснюючи її особливостями організації об'єкта, що начебто приковують увагу до себе. Когнітивна психологія порівнює увагу з фільтром, що здійснює відбір інформації і оберігає шляхи її передачі від перенавантаження. Як уже зазначалося, мало місце також заперечення необхідності характеризувати увагу як психологічне явище.

Отже, ці теорії або ж зводять увагу до інших складників психіки (явище редукціонізму в психології), або ж взагалі заперечують її існування як предмета психологічного аналізу.

Складності в характеристиці уваги можна пояснити вже згаданою особливістю цього психічного явища — відсутністю його власного продукту. Саме ця обставина стала предметом гіпотези, висунутої а межах теорії планомірного формування розумових дій і понять. Згідно з цією гіпотезою, увага формується шляхом поетапної інтеріоризації дії контролю за виконанням якоїсь іншої дії. При цьому контролююча дія освоюється дитиною спочатку в зовнішній, потім у мовній, а далі — у розумовій формі. В такий спосіб увага стає автоматизованою внутрішньою дією контролю. Оскільки перебіг цього процесу стихійний і відбувається без участі свідомості, то здається, нібито увага позбавлена власного змісту і невіддільна від пізнавальної діяльності. Насправді ж це самостійна дія, що приводить у відповідність образ і процес його втілення.

Тому головна функція уваги не пізнавальна, а регулятивна. Її продуктом є не образ, а підвищення ефективності підконтрольної дії за рахунок зіставлення її процесу з цим образом. Відтак мимовільна увага — це контроль за дією, що ґрунтується на властивостях об'єкта, а довільна — здійснюваний за допомогою вже сформованих, проте неусвідомлюваних способів діяльності. Ця гіпотеза знайшла підтвердження на прикладі експериментального формування уваги в „неуважних” школярів.

Таким чином, є достатні підстави вважати сформовану увагу наслідком Інтеріоризації дії контролю, що обслуговує в структурі діяльності або ж операції (мимовільна увага) або ж дії (довільна увага).

Як і будь-яке інше психічне явище, увага реалізується шляхом складної і багаторівневої роботи мозку. Остання підпорядковується принципам домінанти (Згідно з цим принципом, у кожен момент часу у великих півкулях мозку є джерело оптимального збудження — домінанта (лат. dommans — панівний). З одного боку, вона гальмує інші джерела подібних збуджень, а з другого — сама посилюється за їх рахунок.

Певну роль у фізіологічних механізмах уваги відіграє блок тонусу кори, зокрема сітчастий утвір. При цьому його висхідна система пере дає до кори головного мозку імпульси, що йдуть від рецепторів та зумовлюються обмінними процесами організму, а низхідна — забезпечує збудження від кори до рухових ядер спинного мозку. Вважають, що перша стосується мимовільної, а друга — довільної уваги. З функцією сітчастого утвору пов'язують також рівень активності орієнтувальної реакції. Напевно, подразник спочатку збуджує сітчастий утвір в цілому, а вже потім його специфічні ділянки, і все це позначається на характері цієї реакції.

Ue

Ue