Захист прав та інтересів відповідача у цивільному процесі, Детальна інформація

Якщо охоронювана правоздатність являється першою передумовою права на захист в матеріальному змісті, то другою передумовою складає охоронювана правоздатність. Так, з виникненням права власності на річ, у суб’єкта виникає охоронюване повноваження на захист шляхом визнання права чи іншої потреби в його захисту у суб’єкта проявляється можливість отримати захист іншими методами, поряд з визнанням, способами . На основі розроблених в літературі критеріїв розглядаються такі категорії, як правоздатність, суб’єктивне право і одностороння правоздатність ( М.А. Гурвич, В.Н. Щеглов, Д.М, Чечот) я розглядаю охоронюване повноваження тільки як можливість певної особи отримати захист. Його виділення обумовлене принципом диспозитивності цивільного права: тільки з зверненням до юрисдикційного органу заінтересованої особи виникає суб’єктивне право на захист в матеріальному змісті. Виключенням складають випадки оспорювання позивачем обов’язків в правовідношенні і звернення за захистом охоронюваного законом інтересу. З порушенням цивільного права по негаторному позову про визнання і притягненні особи в якості відповідача його охоронююча правоздатність на захист трансформується в право на захист в матеріальному змісті. У всіх інших випадках право відповідача на матеріально-правовий захист виникає на основі цивільної охоронюючої правоздатності. Розпоряджатись можливістю отримати захист порушеного чи оспорюваного суб’єктивного права, чи охоронюваного законом зацікавленості суб’єкту суб’єктивного права і після порушення цивільної справи, за виключенням випадків, коли ці дії протирічать закону чи порушують будь-чиї інтереси.

Право на матеріально-правовий захист виникає із звернення особи з позовом чи зустрічним позовом, з зверненням з позовом прокурора, органів державного управління і інших осіб, і про притягненні особи в ролі відповідача. Право на захист являється категорією, що охороняє, оскільки його існування обумовлено наявністю матеріального закону і передбачених юридичних фактів.

Захист в процесуальному змісті являє собою закінчення цивільної справи без винесення судового рішення. Ухвала суду про закриття справи чи про залишенні позову без розгляду як акт захисту містить висновок суду по питанню про захист по процесуальним підставам. Потреба в процесуально-правовому захисті може бути обумовлена чи відсутністю у позивача права на пред’явлення позову і помилкою судді по порушенні справи (п.9 ст.136 ЦПК України) чи недотримання зацікавленою особою умов реалізації права на пред’явлений позов(п.2 ст.136 ЦПК України), також які призвели до помилкового порушення процесу. Процесуально-правовий захист може бути також наслідком неможливісті продовження правомірно виникнутого процесу так як позивач відмовився від позову, заключенню сторонами мирової згоди, пред’явлення позову недієздатною особою і по іншим підставам (п.8 ст.136 ЦПК України). Об’єктом захисту в процесуальному змісті виступає інтерес відповідача в закінченні справи без судового рішення, і тим самим до залишення без вирішння матеріально-правової вимоги взагалі, чи в даному процесі.

Аналіз діючого процесуального законодавства, судової практики і судової практики і висловлених в літературі суджень приводить до висновку , що потребують у виділенні в якості самостійних підстав закриття провадження по справі обставин. Припинення провадження по справі по п1-9 ст. 136 ЦПК України настає або у вигляді неусвідомленості справи справи судовим органам, чи у наслідок прямого заборонення закона приймає вимоги до захисту, чи внаслідок відсутності у сторони цивільної процесуальної правоздатності, чи відсутності юридичного інтересу у особи, яка звернулась за захистом. Порушення правил підвідомчості робить рішення незаконним. Приняття до провадження непідвідомчої справи може призвести і до неправильного його розв’язання судом (ст.132 ЦПК України)

Захист інтересів відповідача припинення провадження по справі прямої заборони законом приймати вимоги по захисту обумовлені тим, що виносить рішення по неохоронюючим законом вимогам недопустимо.

Припинення провадження по справі може бути наслідком відсутності цивільної процесуальної правоздатності у підприємства, організацій, установ, при цьому навряд чи можна погодитись, що цивільна процесуальна правоздатність юридичної особи являється специфічною - інакше прийшлось би визнати право оспорювати об’єму процесуальної правоздатності юридичної особи як сторону процесу.

Припинення провадження по справі може бути обумовлено відсутністю у особи, яка пред’явила позов процесуальної зацівленості. Заінтересованим являється особа, яка звертається за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, або вимагаючого захисту прав іншої особи на основі повноважень, яке надає повноваження довіреністю чи законом.

Звертаючись до процесуально-правової сторони позову захисту -то ним не охоплюють всі випадки пред’являється судом захисту так як тотожні заявлених вимоги. Спір в частині майнових стягнень може бути вирішений в порядку кримінального судового провадження і третейсим судом, але по діючому законодавстві вирок суду, що вступив в законну силу в частині цивільного позову і рішення третейського суду по тотожному позову, не являється перешкодою до порушення цивільної справи в суді і внаслідок не тягунть припинення помилкового виникнення провадження по справі.

Підставами, які зумовлюють виникнення у відповідача права на захист та залишення позову без розгляду, свідчать про помилкове виникнення справи , чи неможливості продовження правомірно виникнувшого процесу.

Аналіз підстав процесуально-правової захисту залишення позову без розгляду показує , що не осягненні всі випадки залишення судом позову без розгляду у вигляді тотожності заявлених вимог заявлених вимог в справах по спору між тими ж сторонами, по тому ж предметі і за тих же підстав: може бути порушено, але ще не розглянуто третейськими судами. Можливо також, після розв’язання особами, які беруть участь по справі їх прав і обов’язків сторонам виражають згоду на передачу спору в третейський суд, і укласти договір третейського запису. Передбачається, що обставина, яка перешкоджає розгляду справи і відповідно, яка виступає в якості підстави процесуально-правового захисту залишення позову без розгляду являється порушення справи про розірвання шлюбу при відсутності згоди жінки на на розлучення під час вагітності і на протязі одного року посля народження дитини, виходя з цього положення потрібно доповнити ст 136 ЦПК і доповнити цим положенням

Право відповідача в захист свого права чи охоронюваного законом інтереса запезпечує відповідачу здіснити функції захисту захисту проти позову, яка протистоїть функції підтримки позову, що здійснюється позивачем. Право відповідача на захисні дії проти позову в цивільному судовому провадженні необхідно вирівняти з правом услякої зацікавленої особи з встановленням порядку в суді за захистом порушеного чи оспорюваного права чи охороняючого судом інтересу. Проводячи опитування серед відповідачів – лише 53% респондерам було роз’яснено їх процесуальні права і обов’язки. Не в повній мірі використовують суди можливість письмового роз’яснення відповідача, хоча воно являється одним з доказів по справі. Необхідно передбачити надання відповідачем письмової відповіді по особливо важким справам.

Ефективність захисної діяльності в цивільному судовому провадженні залежить від забезпеченні відповідачу рівності в процесі, якщо справа буда порушена за позовом прокурора.

Порушення цивільних справ по заяві прокурора і інших осіб, тобто осіб, як правило, що мають спеціальні знання, досвідом ведення судових справ і авторитетом державних органів- утруднює для відповідача захист проти позову. По таким справам бажана участь представника із числа колегії адвоката. Задача адвоката, як представника відповідача, буде залючатись в тому, щоб використати всі передбачені законом засоби захисту відповідача.

Захисні дії відповідача в суді першої інстанції – це його діяльність з використанням наданих можливостей законом процесуальних засобів, направлені на повне чи часткове відведення судом заявлених вимог чи на закінчення процесу без винесення рішення. Захисні дії відповідача проти позову базуються на багаточисельних повноваженнях. До числа яких відносяться: право заявляти матеріально-правові чи процесуальні заперечення, пред’являти зустрічний позов направлений на руйнування основи первісного позову, наводити докази і вчиняти інші процесуальні дії, щоб преконати суд в необгрунтованості позову.

Процесуальними засобами захисту відповідача в цивільному процесі являється: матеріально-правові заперечення, зустрічний позов, заявлення клопотання відповідачем.

Матеріально-правові заперечення являє собою заява відповідача про повне чи часткове невизнання позову і необхідності відхилення позову судом. Підставою матеріально-правових заперечень являє собою все те, на чому будується твердження відповідача про необгрутованість позову (юридичну, доказові факти, норми права.)

По характеру захисної діяльності відповідача в цивільному процесі заперечення діляться на “активні”і “пасивні” (заперечення). Виділення заперечення як різновидності матеріально-правових заперечень обумовлене потребою розрізняти в теорії і на практиці дії відповідача проти позову, підстав висунутих фактів (юридичних чи доказових), які він зобов’язується доказувати, та захист, не пов’язаний з таким обов’язком..

В залежності від характеру доказової діяльності відповідача, оспорюючого позов, в склад “активних” матеріально-правових запречень, заперечуючий позов доказами:

Юридична необгрунтованість позову;

Фактична необгрунтованість, яка в свою чергу включає :

посилку відповідача на правопоглинаючі факти і їх доказування;

заперечення фактів, які були вказані позивачем, доказуванням нових обставин, чи заперечень доказів позивача.

По поставленій цілі “активні” заперечення діляться на заперечуючі позов і направлені за залік вимог сторін. Заперечення, направлені на залік, відповідач пред’являє зустрічний позов, не перевищує по розміру первісного позову і намагається обгрунтувати його фактами і посилками на закон. Ціллю такого заперечення являється в кінцевому рахунку, залік що проводиться в результаті задоволення позову і зустрічних вимог відповідача, пред’явлених заперечень. Залік можливий тільки при задоволені одночасно і позову і зустрічної вимоги. Якщо ж заперечення направлене на залік, буде визнаним обгрунтованим, а позов – відхилений, суд не може задовольнити вимоги відповідача так як не був пред’явлений позов. В цьому і полягає недолік запереченя, направленого до заліку. Підстави матеріально-правових заперечень знаходяться в прямій залежності від того, що оспорює відповідач. Юридичне обгрунтування позову може оспорюватись відповідачем на тій підставі, що позивачем не врахований нормативний акт, регулюючий спірні правовідносини сторін, або що позивачем помилково була тлумачена правова норма, або що відсутній закон, що регулює спірні відносини сторін, чи що закінчився строк дії нормативного акту. Оспорюючи фактичну обгрунтованість позову що полягати у запереченні відповідачем фактів виникнення, зміни чи припинення правовідносин, чи в доказуючих фактах виконання обов’язків або заперечення виникнення цивільно-правових обов’язків. Матеріально-правові заперечення можуть бути використані відповідачем і для відхилення судом вимог внаслідок звернення з позовом неналежного позивача(ст.105 ЦПК)

Проаналізувавши викладені в літературі погляди на поняття зустрічного позову, можна прийти до висновку, що під зустрічним позовом необхідно розуміти звернення до юрисдикційного органу -є вимога відповідача про захист його суб’єктивного матеріального права або охороняючого законом інтересу, що підлягає спільному розгляду з первісним позовом.

Виходячи із позицій відповідача в цивільному процесі розрізняються:

зустрічні позови, що направлені на заперечення первісного позову;

зустрічні позови, не переслідуючі такої цілі

На основі аналізу зустрічних позовів, можна зробити висновок, що засобом захисту відповідача проти позову являється зустрічний позов відповідача, задоволення якого повністю чи в частині задовільняє первісний позов. На прикладах із судової практики, можна переконатись що руйнівницька дія зустрічного позову виражається в тому, що заперечується фактична обгрунтованість первісного позову; заперечуються факти виникнення, зміни чи припинення правовідносин, чи доказова приналежність відповідачу спірного права.

Предметом зустрічного позову, пред’явленого у відповідності з ст.141 ЦПК, являється відхилення первісного позову рішенням суду і один із інших способів витребуваного позивачем захисту (наприклад, відхилення позову про виселення з визнанням права відповідача на спірну жилу площу). Підставами зустрічного позову можуть слугувати юридичні факти, що підривають підстави первісного позову і норми права.

Зустрічними позовами не передбачені цілі захисту проти первісного позову і слугують: