Кримінологія як наука, Детальна інформація

До І категорії він відносив тих злочинців, вроджені властивості яких дозволяють їм у самих собі знаходити сили у боротьбі зі спокусами та негативними захопленнями.

ІІ категорія складається з людей, які обездолені від природи. У силу свої негативних вроджених якостей, ці особи легко стають жертвою злочинних захоплень.

ІІІ категорія займає між першими та другими проміжне становище . Люди цього типу від природи схильні до вчинення злочинів, але їм відпущено природою і негативне, і позитивне одночасно, а тому на злочинній шлях вони стануть залежно від умов їх середовища. На думку Галя, “... злочини є продуктом індивідів що їх вчиняють, а отже їх характер залежить від природи цих індивідів і від тих умов у яких ці індивіди знаходяться; лише беручи до уваги цю природу і ці умови, можна оцінювати злочини”.

Пізнаше ідею існування вроджених злочинів чітко обґрунтував колишній тюремний лікар, італійський професор судової медицини Цезар (або Чезаре) Ломбразо.

“Злочинцями народжуються”, - наполягав він у перших своїх роботах. Пізніше він визнав, що вроджений злочинець – тільки один із типів, поряд з ним існують інші, які стають такими під впливом умов розвитку та життя. У своїх подальших роботах Ломбразо значну увагу приділяв різним факторам зовнішнього середовища, які впливають на злочинність, причому, з часом він все більшого значення надавав соціальним обставинам, хоча і не відмовився від свого вчення про вродженого злочинця.

Як писав Ж.Ван-Кан, автор однієї із самих значних кримінологічних робот “Економічні фактори злочинності”: “Заслуга Ломбразо полягала у тому, що він пробудив думку в галузі кримінології, створив системи і дотепні та сміливі гіпотези, але тонкий аналіз та обережні висновки йому прийшлось залишити свої учням. Ломбарзо використовував для доказування певні статистичні висновки, але робив це таким чином, що один із його критиків, Мартін, писав: “Статистичні дані майже ніколи не дають підстав для певних висновків”.

Такого роду твердження були піддані сумніву спеціальними статистичними дослідженнями даних про злочини (А. Хвостова в Росії, А.Геррі у Франції, Е. Д’юкпетьо в Бельгії). Значення цих робіт досить яскраво було показано для вивчення закономірностей злочинності бельгійським математиком та статистом А.Кете в 1836 р., у роботі “Людина та розвиток її властивостей або досвід суспільної фізики”, в якій автор писав: “У всьому, що стосується злочинів числа повторюються з такою постійністю, що це неможливо не замітити... Ця постійність, з якою щорічно відтворюються одні і ті ж злочини і викликають ті ж самі покарання в одних і тих самих пропорціях, є один із самих цікавих фактів, які повідомляють нам статистичні дані кримінальних судів; її і я завжди особливо старався виставити на огляд у різних своїх творах... і не переставав повторювати щорічно: є бюджет, який затверджується з дивною правильністю – це бюджет тюрем, каторг и ешафотів; про зменшення цього-таки бюджету необхідно всіма силами піклуватися.”

Представники соціально-економічних та соціологічних досліджень (Феррі, Гарофало, Марро та ін.) показували статистичний зв’язок злочинності різними соціальними факторами. Особливе місце серед цих робіт займає дослідження Ф.Енгельса про положення робітничого класу в Англії та відповідно про стан злочинності у робітничому середовищі та в суспільстві взагалі, яке було видано як книга під назвою “Становище робітничого класу в Англії” з підзаголовком “По власних спостереженнях та достовірних джерелах”. Це практично було першим глибоким дослідженням не тільки фактів впливу суспільних умов на злочинність, але й механізму такого впливу, соціальної природи злочинності.

Розвиток соціально-правових досліджень та соціології права примусив звернути увагу на соціальне підґрунтя злочинності, на причини порушення норм права, їх взаємозв’язок при реагуванні на злочини. Виникло вчення про кримінальну політику. Криміналісти стали цікавитись більше причинами злочинів та їх попередженням. Так, японський професор Кан Уеда пов’язував зародження кримінологічних досліджень у цій країні з реформою основ кримінальної політики та тюремної діяльності.

Все це стало основою розвитку соціальних досліджень злочинності, її закономірностей та причин, тобто привело до виникнення кримінології.

Прокурор касаційного суду в Римі барон Р. Гарофало назвав свою книгу, яка вийшла в 1860 році, “Кримінологія”, яка стала першим офіційним виданням та закріпленням досліджень в галузі кримінології.

Кримінологія, таким чином, до кінця ХІХ сторіччя остаточно визначилась як наука і виділилась як окрема її галузь із рамок кримінального права. Хоча остання з ІІ половини ХІХ сторіччя і стала традиційно включати вчення про злочинність, злочинця та його покарання, зі становленням кримінології як науки ці розділи в ньому не існують.

4. Предмет та зміст кримінології.

Кримінологія, як будь-яка інша наука, вивчає певні закономірності. Її специфічний предмет – це злочинність; особистість злочинця; причини та умови злочинності; шляхи та засоби її попередження; причини та умови конкретних злочинів.

Злочинність – це історично перехідне та мінливе, соціальне та кримінально-правове суспільне явище, яке являє собою систему всіх злочинів, вчинених у даній державі за певний період часу. Вона визначається таким якісно-кількісними показниками, як: рівень, структура та динаміка. Правопорушення, які не складають злочинів, але тісно пов’язані з ними, такі, наприклад, як пияцтво, наркоманія і т.п., розглядаються кримінологією при аналізі причин та умов ряду видів злочинів і розробці заходів по їх профілактиці.

Злочинність в різних її проявах включає:

- злочин або індивідуальну злочинну поведінку;

- окремі види злочинності, які виділяються за об’єктом посягань

(господарські злочини, злочини проти особи, держави, т.д.) та по формах вини (необережні та навмисні злочини);

- злочинність представників різних соціальних груп (неповнолітніх,

жінок, посадових осіб, т.д..);

- злочинність у різних регіонах країни;

- злочинність у різних сферах життєдіяльності суспільства (економічний, соціальний, політичний, т.д..);

- злочинність у державі в цілому;

- злочинність людського суспільства на конкретних етапах його

існування.

Особистість злочинця – це система соціально-демографічних, соціально-ролевих, соціально-психологічних властивостей суб’єктів злочинів. Стосовно до особистості злочинця розглядається і співвідношення соціального та біологічного в ній. Дані про особистості властивості стосовно до суб’єктів злочинів у цілому та по видах злочинів мають в собі суттєву інформацію про причини злочинів. Особистість злочинця досліджується так само, як безпосередній адресат попередження нових злочинів (рецидиву).

Причини та умови злочинності об’єднуються деякими вченими родовим поняттям криміногенні детермінанти і являють собою сукупність соціально-негативних економічних, ідеологічних, соціально-психологічних, організаційно-управлінських явищ, які породжують (причини) та обумовлюють (умови) злочинність як свій наслідок. Причини та умови злочинності у їх багатоманітності вивчаються на різних рівнях: причини та умови злочинності в цілому, окремих груп злочинності, конкретного злочину. Таким чином, детермінація причинності злочинності на їх думку – це в цілому процес народження злочинності в суспільстві (соціальна детермінація) та виділення у даному процесі похідних, причинних залежностей (причинність). Ми цю думку не поділяємо, чітко виділяючи такі поняття, як причина та умови злочину, де причина – це явище, що породжує інше явище, а умова це явище, що сприяє причині.

Попередження (профілактика) злочинності – це система державних та суспільних заходів, які направлені на усунення або нейтралізацію, послаблення причин та умов злочинності, утримання від злочинів та корекцію поведінки осіб, схильних до їх вчинення. Профілактична система аналізується: за спрямованістю, механізмом дії, змістом, суб’єктах та по інших параметрах.

Боротьба із злочинністю – складна, багатоаспектна діяльність, самостійна сфера соціального управління. Вона включає: