Кримінологія як наука, Детальна інформація

Правильна оцінка злочинного діяння передбачає з’ясування того, як фактично виглядав процес зародження злочинної поведінки на кожному із виділених вище трьох етапів, під впливом чого переважно сформувались мотивація та рішення: стійких характеристик особистості чи складної незвичної ситуації.

На етапі пост кримінальної поведінки злочинець, аналізує те, що відбувалось, його наслідки, розпоряджається незаконно набутими благами, майном тощо, приховує сліди злочину тощо.

Поняття “пост кримінальна поведінка” в ряді робіт вчених по кримінальному праву вживається у такому значенні: “незлочинна поведінка суб’єкта після вчинення будь-якого злочину”. У даному випадку цей термін використовується в іншому значенні як поведінка, що безпосередньо слідує за етапом виконання рішення про вчинення злочину та пов’язана з ним.

Таким чином, межі кримінологічного аналізу злочину, як правило, ширші, ніж кримінально-правового.

По-перше, стадії мотивації та прийняття рішення можуть включати такі вчинки, які кримінальним законом не розцінюються як приготування до вчинення злочину.

По-друге, при кримінологічному дослідженні вивчається пост кримінальна поведінка, яка має відношення до реалізації злочинного рішення, тобто в кримінологічному змісті пост кримінальна поведінка – це етап злочинної поведінки, і тоді вона розглядається як більш широке поняття, ніж злочин в кримінально-правовому аспекті.

Організований злочин та злочинна діяльність.

Організована злочинна діяльність – це система взаємозв’язаних організованих злочинних діянь якого-небудь суб’єкта (однієї людини чи групи осіб). По-грецьки слово “система” буквально означає ціле, складене із частин, тобто окремі злочини в злочинній діяльності – це є складові органічні частини і, звичайно, кожна із них – не просто злочин, а організований злочин. Як було закріплено в дореволюційному російському законодавстві, організований злочин, буквально говорячи, це заплановане, влаштоване або продумане раніше, умисне діяння. У відповідності з Уложенням про покарання кримінальні та виправні (1845) прямий умисел поділявся на умисел з раніше обдуманим наміром та умисел фактів, коли “діяння вчинене хоча і з умислом, але по вказаному спонуканню, без обдумування. (ст..4)”.

Таким чином, організований злочин може вчинятись як окремою людиною, так і групою осіб.

На етапі прийняття рішення продумується план вчинення злочину. Якщо злочин вчиняється декількома особами, між ними розподіляються ролі: один співучасник підшукує об’єкт злочинного посягання, інший – забезпечує необхідні засоби і т.д. При кримінологічному аналізі важливо вияснити, який був план розподілу ролей, як фактично вони були розподілені під час споєння злочину, причини погодження (зриву) плану та реальних дій.

Існує певна логіка розвитку організованих злочинів. В її основі лежать зміни мотивації, логіка самої кримінальної та пост кримінальної поведінки.

2. Злочин та злочинність.

Поняття “злочинність” частіше всього вживається у тих випадках, коли мова йдеться про множинність злочинів, про їх певну статистичну сукупність.

Як вказують окремі автори, “Злочинність – це відносно масове, історично мінливе, соціальне та таке, що має кримінально-правовий характер, явище класового суспільства, яке складається із всієї сукупності злочинів, вчиняємих у певний період часу.

Дійсно, злочинність найочевидніше проявляє себе через масу злочинів. Тут підкреслюється така відмінна риса злочинності порівняно з окремим злочином, як масовість.

Одне із значень слова “маса” – багато, велике число чого-небудь. Як правило, про масу говорять, коли число яких-небудь явищ підлягає статистичному аналізу, при якому виявляються певні статистичні закономірності.

Планомірний та систематичний облік масових суспільних явищ здійснюється на основі рекомендацій науки – статистики. Вона вивчає масові суспільні явища та ті кількісні закономірності, які в них складаються у нерозривному зв’язку з якісною стороною, дає кількісне вираження закономірності розвитку явища.

Ось чому, коли мова заходить про злочинність просто як про множину, масу злочинів, увага акцентується на статистичному аналізі даних про неї. Досліджується стан, структура та динаміка злочинності.

Вказаний підхід (масовість) тривалий час просліджувався у радянській літературі. За кордоном також немало авторів використовують цей напрямок досліджень.

Проте вивчення злочинів, як і будь-яких інших явищ, показує, що саме в масі вини виявляють немало нових властивостей. Відмічаються певні суворі співвідношення між різними злочинами. Наприклад, при зниженні числа виявлених та зареєстрованих фактів легких тілесних пошкоджень, побоїв, злочинів, пов’язаних з незаконним носінням зброї, збільшується число тяжких злочинів проти життя і здоров’я. Це пояснюється такими спонуканнями особи, як схильність до садизму, неповага до людини, самоствердження, егоїзм, т.п.

Зв’язок злочинності та злочинів стали тлумачити як зв’язок загального та окремого (одиночного). Загальне, як відомо, не повторяє характеристики окремого.

За множинністю злочинів проглядається і стійкість злочинної поведінки (рецидив), і організованість (групове вчинення злочинів), і суспільна небезпека вже маси злочинів, що вимірюється, у тому числі через певне співвідношення злочинів різної тяжкості.

При діалектичному розгляді проблеми співвідношення злочину і злочинності як загального і окремого (одиночного) можна змінити кут зору і поставити таке питання:

Якщо ми погоджуємся з тим, що злочин – це конкретизовані прояви злочинності, то чи правомірне твердження про те, що злочиність являє собою тільки їх множину.

Академік В.М. Кудрявцев висловлював думку про те, що злочинність включає всю сукупність вчинених злочинів і суспільно небезпечних результатів, що наступили.

Інші вчені вказували на те, що між різними злочинними актами існують різноманітні взаємозв’язки. Вони бувають очевидні вже при аналізі злочинної діяльності, про що говорилось вище.

У 60-70 роки ХХ сторіччя вітчизняні кримінологи стали підкреслювати, що злочинність – це сукупність злочинів, а не проста їх множина. Проте цього виявилось недостатнім, оскільки зв’язок багатьох злочинів можна визначити через суб’єкт злочину. Тоді виникло твердження, що злочинність – це складна сукупність злочинів та їх суб’єктів.

У кінці 70-80 р. р. в кримінології все більше став утверджуватись погляд на системно-структурний характер злочинності. Проте до цього часу цей підхід не став загальновизнаним.

У сучасних наукових літературних джерелах є поширеною думка про те, що злочинність – не просто множинність злочинів, а саме явище, цілісна сукупність, система злочинів, яка має певні системні властивості, тобто стійку залежність злочинів всередині цілісності і між нею та іншими соціальними явищами. Ряд вчених крім цього, вважають, що “злочинність – негативне соціально-правове явище, яке існує у людському суспільстві і має свої закономірності, кількісні та якісні характеристики, що ведуть до негативних для суспільства, людей наслідки і вимагають специфічних і громадських заходів контролю за нею”.

Злочинність як системно-структурне явище.