Кримінологія як наука, Детальна інформація

ситуаційну, генезис якої визначається більш сильним впливом

середовища, ніж особистісних характеристик, складною структурою злочинної поведінки.

У свою чергу, у кожному із цих видів злочинності правомірно виділити також по дві підструктури:

а) у стійкій злочинності – переднавмисну ( що включає у тому числі організовану, професійну злочинність); актуально-установочну (характеризується миттєвим вибором особи злочинного варіанту поведінки у підходящій ситуації);

б) у ситуативній злочинності – віктімо-ситуативну (характеризується несприятливою ситуацією вчинення злочину, а також певною виною злочинця у створенні чи потраплянні у таку ситуацію) та випадково-ситуативну (коли складна ситуація вчинення злочину створилась поза волею особи, яка вчинила злочин, і була для неї неочікуваною та незвичною.

Для того, щоб обґрунтувати системно-структурний характер злочинності, необхідно не тільки виділити окремі під структури (елементи), але й виявити об’єктивні зв’язки поміж ними. Об’єктивний зв’язок визначається як таке співвідношення між предметами та їх властивостями, яке (в силу їх взаємодії) у силу змін одних супроводжується змінами інших.

Основою взаємозв’язку виділених підструктур злочинності є сама злочинна діяльність у її розвитку. За певних умов один вид злочинності породжує інший (інші) чи впливає на них.

Саме безпосередні взаємозв’язки, взаємодії різних підструктур, елементів злочинності обумовлюють існування злочинності як відносно самостійного, специфічного соціального явища.

У соціальних взаємодіях злочинність виступає як відкрита та “жорстка” система. Вона адаптується до умов середовища, готова до змін, правда, у певних межах. У цілому ж злочинність саморозвивається та самодетермується як самокерована система.

Таким чином, можливі тенденції злочинності, спрямованість її змін та форми впливу на суспільство потрібно вивчати, аналізуючи у першу чергу характеристики перед навмисної злочинності, а у ній – організованої та професійної.

Злочин як соціальне явище.

Злочинність, існуючи в суспільстві, пронизує різні його сфери, різні суспільні відносини.

З цієї точки зору – це соціальне явище в широкому значенні слова “соціальний” (суспільство-соціум).

Злочинність – соціальне явище не тільки онтологічно, але й гносеологічно. Вона породжується умовами суспільного життя.

Злочинність – таке суспільно небезпечне соціальне явище, яке отримує правову оцінку. Держава у кримінальному законі визначає, що саме вважається злочином.

Злочин – це завжди винне діяння осудного суб’єкта, який досяг певного віку, з якого він може усвідомлювати значення своїх вчинків і керувати ними.

З цієї точки зору злочинність являє собою масове, винне порушення кримінально-правових заборон, деліктоздатними, осудними особами.

Злочинність – це не просто соціальне, але й соціально-психологічне явище, оскільки вона не існує поза людьми та їх поведінкою, діяльності. Вона відображає не просто масову суспільно небезпечну поведінку людей, але й винну поведінку в умовах, коли порушення кримінально-правової заборони не буває вимушеним.

Яка ж соціальна природа злочинності? Вищенаведені визначення не відповідають на це питання, оскільки вони давали емпіричне поняття злочинності. Злочинність видається досліднику у виді окремих злочинів, а також певної їх множини. Злочини мають свої відмінні риси, що відмежовують їх від інших явищ. Виділення схожості в цих злочинах фактично має місце в рамках складу злочину. Тому і сукупність злочинів наділялась при формуванні емпіричного поняття якостями, що подібні властивими всім злочинам: кожний злочин – суспільно небезпечне діяння, злочин – протиправне діяння, злочинність – кримінально-правове явище; склад злочину включає суб’єкт, об’єктивну сторону і т.д.; злочинність – це єдність злочинних діянь осіб, які їх вчинили.

Проте слідом за формуванням емпіричного поняття повинно йти створення теоретичного.

Об’єктивний аналог будь-якого злочину – боротьба за себе проти всіх інших на підставі егоїстичного розрахунку: що вигідно?

Виходячи з даних про багато чисельність таких проявів, вчені говорять вже про “соціальну війну”. При цьому цей вид “соціальної війни” вони виділяють, називаючи його “крайнім проявом неповаги до порядку” і показують, що в його основі лежить чисто егоїстичний розрахунок.

Перша ознака (крайній прояв неповаги до порядку) відокремлює злочинність від інших форм негативної поведінки, інша (чисто егоїстичний розрахунок) – від революційної боротьби, ідеалами якої є покращення умов соціального життя народу.

У теорії злочинності виділяють дві групи характеристик:

1)так звані зовнішні характеристики, які показують, як вона

функціонує у суспільстві, породжує ті чи інші його структури:

загальну поширеність;

мотивацію;

соціальну спрямованість;

суспільну небезпеку;