Кримінологія як наука, Детальна інформація

Питання про системно-структурний характер будь-якого об’єкта виникає

тоді, коли необхідно вияснити, як зміни останнього взаємозв’язані зі змінами більш загального цілого, в яке він входить як частина, і як зміна однієї частини цілого пов’язана зі зміною інших частин.

Це завдання неминуче виникає і перед кримінологами, які вивчають злочинність в органічній єдності з суспільством, як складне явище, досліджують взаємозв’язки різних її видів.

Одні автори вважають, що при системному підході до вивчення

злочинності мова повинна йти про взаємозв’язок, взаємо обумовленість даного явища та його причин. На думку інших, - про взаємозв’язок

злочинів та осіб, які їх вчиняють. Треті акцентують увагу не взаємозв’язку різних під структур (елементів) злочинності: елементами визначаються і окремі злочини, і види злочинності. По відношенню до останніх вони виступають як підсистеми. Думається, що всі ці підходи мають право на існування. Ми притримуємось тієї точки зору, що саме у результаті того, що злочинність являє собою певну систему взаємопов’язаних елементів, вона наділена відносною самостійністю, такими якісними характеристиками, які не властиві окремим її елементам. Ось чому, на думку окремих вчених, злочинність має свою історію та логіку розвитку.

Кримінологічні дослідження фіксують закономірні взаємозв’язки різних елементів злочинності, підтверджують її властивість ”пристосуватись” до змін середовища і навіть пристосувати середовище для свого виживання та розвитку. В нових умовах видозмінюються її прояви, спостерігається і зворотній вплив злочинності на суспільство.

Серйозне обговорення проблеми системного характеру злочинності передбачає вирішення питання про критерії виділення її елементів та типів їх взаємозв’язку.

Виділяються взагалі два види систем:

по-перше, системи які чітко відмежовані від середовища, наявність

яких спеціально обґрунтувати немає необхідності (людські істоти, організації, підприємства, тобто фізичні та юридичні особи). Вже на початку дослідження ці системи виглядають як деякий цілісний об’єкт у множині своїх проявів;

по-друге, системи, які вимагають побудови певної їх моделі на основі

постулювання та подальшого вивчення певної сукупності зв’язків виділених елементів (під структур), тобто існують як підсистеми. Останні проте, самостійно існувати не можуть, а взаємодіючи з іншими підсистемами складають єдину систему (причини та умови злочинів, зв’язки злочинця т.п.)

Обґрунтування системного характеру злочинності базується на:

визначенні злочинності як специфічної підсистеми суспільства,

елемента більш загальної системи – суспільства в цілому;

обґрунтуванні певної цілісності злочинності, окремих її елементів на

підставі виділення єдиного критерію якості;

виділення конкретних елементів (під структур) злочинності, які

знаходяться між собою у взаємозв’язку, взаємо обумовленості, які і задають нові якісні характеристики злочинності у цілому, що відрізняє її від окремих елементів.

Одне із вимог до системи – “наявність по крайній мірі однією великої

системи, що включає дану.”

Злочинність підлягає розгляду і як частина такої більш загальної для неї системи (але менш загальної, ніж суспільство у цілому), як негативні соціальні відхилення. Ці відхилення різноманітні: тіньова чи паралельна економіка, пияцтво, наркоманія, проституція, самогубства і т.п.

При всіх відмінностях між соціальними відхиленнями їх єдина анти суспільна природа обумовлює взаємний вплив, залежність, об’днання різних видів соціальних відхилень в єдиний негативний соціальний процес. Внутрішня структура цього процесу суттєво залежить від зміни зовнішніх соціальних умов.

Проте, визначивши такий взаємозв’язок потрібно бачити і специфіку різних форм соціальних відхилень, у тому числі відмінності злочинності від інших форм. Вона виражається у найбільшій ступені суспільної небезпечності – офіційному визнанні цього державою шляхом встановлення кримінально-правової відповідальності за вчинення певного кола діянь.

Найзагальнішим критерієм якості для всіх злочинних проявів може бути такий: соціально обумовлене, винне порушення кримінально-правової заборони, явище, що представляє собою найвищу ступінь суспільної небезпеки у порівнянні з іншими соціальними відхиленнями.

Іншими словами, злочинність перебуває на вершині соціальних відхилень. Кримінологічні дослідження показують, що більш як у 90% випадків вчинення навмисних тяжких злочинів винний раніше характеризувався іншими негативними відхиленнями в поведінці.

Злочинність розглядається як продукт взаємодії певних типів середовища та типів особистості. У цій взаємодії можна виділити дві основні під структури злочинності:

стійку, у походженні якої провідну роль відіграють особистісні

характеристики: людина долає перешкоди, створює умови для злочину, активно використовує їх;