ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ БІЗНЕСУ, Детальна інформація

Важливим є визначення і підтримання мінімально допустимих параметрів життя населення, тієї межі, за якою - убогість (гарантований мінімум заробітної плати на підприємствах бізнесу). Державне регулювання корисне і тоді, коли воно спрямоване на захист національних інтересів у системі зовнішньогосподарських зв'язків. До них відносять ліцензування експорту та державний контроль над імпортом, тобто над процесами зовнішньоекономічної діяльності, якою сьогодні займаються підприємницькі структури.

Одним з основних елементів механізму регулювання бізнесу є ринкове регулювання, яке здійснюється за допомогою механізму конкуренції, динаміки ринкових цін, стихійного вирівнювання попиту та пропозиції тощо. Якщо держава ігноруватиме механізм ринку або спробує замінити його, не враховуючи наслідків, це негативно позначиться на відносинах бізнесу.

Важливим методом державного регулювання бізнесу є амортизаційна політика, коли держава здійснює заходи, щодо прискорення амортизації. В цьому випадку суб'єкти бізнесу, виручка яких від реалізації продукції, робіт та послуг ще віднесені у встановленому порядку до пріоритетних напрямів, становить не менш як 70 % її загального обсягу, мають право протягом перших трьох років діяльності провадити амортизаційні відрахування з вартості основних виробничих фондів у розмірах, що в два рази перевищують встановлені норми.

Інші підприємства бізнесу мають право протягом перших трьох років діяльності здійснювати амортизаційні відрахування з вартості основних виробничих фондів у розмірах, що в півтора раза перевищують встановлені норми.

Слід мати на увазі, що серед механізмів державного регулювання бізнесу немає ідеальних. Будь-який з них, даючи позитивний результат в одному випадку, неодмінно дасть негативні ефекти в інших, і тут нічого не можна змінити. Тоді виявляється, що від держави, яка збирається користуватися економічними інструментами регулювання бізнесу, вимагається постійний контроль над такими негативними ефектами. По суті йдеться про відповідальність держави за негативні наслідки власних рішень та дій. Наприклад, держава, намагаючись обмежити приріст грошової маси в обігу, провадить антиінфляційне регулювання, тобто проводить дефляційну політику. Цей захід ефективний з погляду опору інфляції. Проте, як правило, призводить до подорожчання центрального і банківського кредитів. Якщо процентні ставки зростають, підприємницьким структурам складніше фінансувати інвестиції і починається гальмування економічного розвитку, втому числі бізнесу. Така ситуація склалася в економіці України напередодні літа 1992 р. І справа тут не стільки в урядові, скільки в об'єктивній суперечливості грошових регуляторів економіки.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Перехід до ринку потребує формування відкритої для зовнішнього світу господарської системи. Для досягнення цієї мети необхідні кардинальні зміни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на інтегрування в світове господарство та розвиток взаємовигідного співробітництва. Монополія держави на зовнішньоекономічну діяльність ліквідована Нині усі господарюючі суб'єкти можуть бути учасниками зовнішньоекономічної діяльності, якщо це передбачається їх статутом та засновницьким договором.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур здійснюється на основі положень, викладених у Законі України „Про зовнішньоекономічну діяльність", є основоположними для всіх суб'єктів бізнесу і повинні враховуватися при організації цього виду діяльності. Тому суб'єкти господарської діяльності України, в тому числі й іноземні, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються певними принципами:

1. Принцип суверенітету народу України на здійснення зовнішньо

економічної діяльності:

виняткове право народу України самостійно і незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами України;

зобов'язання України неухильно виконувати всі угоди та зобов'язання України у сфері міжнародних економічних відносин.

2. Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва:

право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її у будь-яких формах, не заборонених законами України;

обов'язкове додержання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

виняткове право власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на отримані результати цієї діяльності.

3. Принцип юридичної рівноправності та недискримінації:

рівність перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності;

заборона будь-яких (крім передбачених цим Законом) дій держави, результатом яких є обмеження прав та дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцями розташування та іншими ознаками;

недопустиме обмеження діяльності з боку будь-яких суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом.

4. Принцип верховенства закону:

регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

заборона використання підзаконних актів та актів управління місцевих органів, які в будь-якій формі створюються для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності менш сприятливі умови, ніж встановлено законами України.

5. Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності полягає в тому, що Україна як держава забезпечує захист інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за її межами і згідно з нормами міжнародного права.

6. Принцип еквівалентності обміну полягає в недопустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.



Регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу провадиться з метою забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку; стимулювання структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України у систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинених зарубіжних країн. Воно здійснюється:

державою, в особі її органів, та в межах їх компетенцїї;

недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами; торговими палатами; асоціаціями; спілками та іншими організаціями координаційного типу), які діють на основі засновницьких документів;