Цивільне право в західній правовій системі, Детальна інформація

діючого права, зокрема виключити з цивільного права регламентацію сімейних відносин, відносин з опіки, піклування й одночасно включити до нього інститути податкового і деяких інших галузей права.

Останнім часом багато західних юристів з огляду на безрезультативність теоретичних спроб їхніх попередників пояснити правовий дуалізм обмежуються простою констатацією існування двох розділів у праві, а розмежування між ними здійснюють за формальним критерієм — суб'єктним складом відповідних відносин. "Публічне право, — наголошує П. Вуарен, — регулює відносини індивіда з державою... Приватне право визначає відносини індивідів між собою".

Нерідко західні дослідники пропонують використовувати з тими або іншими застереженнями при розмежуванні права на публічне і приватне не один, а два або кілька критеріїв: суб'єктний склад відносин і метод правового регулювання; суб'єктний склад відповідних категорій інтересу; метод регулювання або спосіб охорони і критерій інтересу та ін.

Розвиток господарських функції держави, розширення її підприємницької діяльності, різноманітні обмеження права приватної власності і свободи договору — це ті явища, що відбувалися в західноєвропейській економіці другої половини XX ст. і значно ускладнили й без того непросту проблему розмежування публічного і приватного права. Різні теорії права, що претендували на адекватне відображення зазначених змін у соціально-економічному житті країн Західної Європи, або взагалі відкидали поділ права на публічне і приватне, або відзначали марність такого поділу з погляду загальної систематизації права.

Активне проникнення публічних засад у сферу цивільного права, що стало особливо помітно у роки Першої світової війни, спричинило появу буржуазних конструкцій господарського права. Основоположниками цієї теорії були німецькі юристи Гедеман, Гольдшмідт, Румпф, Нассбаум та ін.

Згодом ідеї господарського, або економічного, права були сприйняті юридичними доктринами Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів. Варто зазначити: те, що називається теоріями господарського права, позбавлено характеру єдиної, цілісної і чіткої конструкції.

Серед західних дослідників існують різноманітні погляди на сутність господарського права. Єдина риса, що їх об'єднує, полягає в негативному ставленні до дуалізму права. Прихильники господарського права, за всіх розходжень їхніх уявлень, вважають поділ права на публічне і приватне (принаймні у сфері підприємницької діяльності) віджитим явищем.

Нині в західному правознавстві сформувалися два основних напрямки щодо тлумачення природи господарського права. Згідно з першим — господарське право не визнається галуззю права чи галуззю законодавства. Це лише новий прийом, техніка розробки, застосування, тлумачення або вивчення норм права. Згідно з другим підходом — господарське право являє собою нову галузь права. Однак і серед адептів такого розуміння господарського права немає єдності, оскільки є прихильники як вузького трактування, так і широкого розуміння господарського права.

Перші вважають, що господарське право містить норми, які регулюють діяльність держави в економіці, в тому числі правила, що стосуються до націоналізації, статусу державних підприємств, планування, контролю за цінами, економічних угод і торгової практики. Сюди ж досить часто зараховують норми податкового, валютного, митного права, положення, що стосуються виконання громадських робіт і обігу цінних паперів. Інакше кажучи, господарське право розглядається як розділ публічного права, що регламентує різні аспекти державного управління економікою. Ця точка зору переважає нині в юридичній практиці ФРН і Нідерландів. Деякі французькі і бельгійські юристи відстоюють погляд на господарське право як на трохи розширене традиційне торгове право, до якого додаються норми, що регулюють створення і діяльність різних професійних організацій, пов'язаних з господарським життям, а також правила, що обмежують свободу підприємницьких дій.

Нарешті, деякі автори наполягають на широкому розумінні господарського права. Вони протиставляють приватне господарство, у якому свобода учасників економічних відносин нічим не обмежена, суспільному господарству. Приватне господарство, регламентоване законодавством, є перехідним етапом до суспільного. Ця перехідна форма господарського життя, так само, як і суспільне господарство, відрізняються від приватного тим, що вони виступають як організовані господарські системи. Будь-які юридичні норми, що належать до цього організованого господарства, утворюють особливе господарське право. У ньому об'єднуються публічно-правові і приватноправові елементи. Прихильники широкого трактування господарського права вважають, що воно повинно включати норми багатьох традиціиних галузей права — цивільного, торгового, адміністративного, фінансового, трудового і навіть кримінального, — аби тільки вони прямо чи опосередковано регламентували організацію і функціонування економічного механізму суспільного виробництва.

Економічна і політична організації суспільства в західних країнах відносно самостійні, автономні. Тому існує певне розмежування між економічним і політичним примусом. "Дуалізм економічного і політичного примусу в сучасному праві проявляється також у розмежуванні приватного і публічного права, точніше кажучи, у ще більш підкресленому розмежуванні приватноправових і публічно-правових відносин, ніж це робило колись римське право. Водночас це відносини правові, а це означає, що за ними стоїть політичний примус; тим більше спосіб, яким економічний примус впливає на виникнення приватноправових, а політичне — публічно-правових відносин, є істотним чинником, що визначає розходження між цими двома видами суспільних відносин".

Відсутність такого дуалізму в країнах загального права пояснюється історичними особливостями становлення його системи в Англії, точніше, специфікою буржуазної революції в цій країні, яка закінчилася компромісом між лендлордами і промисловцями. В результаті англійське право зберегло безліч феодальних елементів, включаючи структуру правової надбудови. Це привело, крім усього іншого, до того, що розмежування громадянського і політичного суспільства не було чітко визначено і не дістало такого доктринального і законодавчого відображення, як у результаті Великої французької революції.

Поділ права на публічне і приватне, як ми вже зазначалося, має практичне значення, оскільки спори з приводу публічних прав розглядаються не в судах загальної юрисдикції, а в адміністративних судових органах. У країнах загального права відсутня єдина система адміністративних судів. Однак у цих державах в останні десятиліття помітно збільшилася кількість спеціальних юрисдикційних органів, що створюються переважно для розв'язання конфліктів за участю держави або її органів. Наприклад, у Великобританії були створені особливі трибунали у справах про примусовий викуп майна у власників, з питань оподатковування та ін. У США існують Претензійний суд, що розглядає позови до уряду, Апеляційний суд з митних і патентних справ, Тимчасовий апеляційний суд, створений на основі статуту про економічну стабілізацію, Митний суд, Податковий суд. Крім того, діють численні адміністративні трибунали, наділені повноваженнями розглядати певні категорії спорів, переважно між органами державного управління і приватними особами. Такі права, наприклад, мають Федеральна комісія з продажу і обігу цінних паперів, Федеральна торгова комісія та ін. І хоча за діяльністю таких адміністративних судових органів наглядають загальноцивільні суди, цей нагляд має обмежений, поверховий характер. Практично й у країнах загального права адміністративна юстиція значною мірою стала автономною судовою системою зі своїми процедурними правилами, що нерідко істотно відрізняються від норм процесуального права, якими керуються загальноцивільні суди.

Фактично поділ права на публічне і приватне існує й у країнах англо-американської сім'ї правових систем.

Розширення використання публічно-правових засад у сфері регулювання відносин власності, договірних зв'язків, з одного боку, і одночасне застосування приватноправових інститутів для реалізації публічних потреб — з іншого ускладнили проблему розмежування публічного і приватного права. Ці процеси, однак, нерівнозначні. Розширення, "захоплення" території приватного права публічним є переважною тенденцією, її називають "публіцизацією" приватного права (Р. Саватьє). Деякі юристи оцінюють її як прояв трансформації всього масиву права в публічне (Ж. Ріпер). У працях західних авторів йдеться про "анексію", "вторгнення", "підпорядкування", "поглинання" приватного права публічним. Відтак вважають, що приватне право втрачає свою провідну роль і оригінальність; воно змінилося під дією публічного права, дух якого відмінний і навіть ворожий духу приватного права.

Проте дуалізм буржуазного права продовжує існувати. Звичайно, нині не можна провести чітку межу між публічним і приватним правом, розташувавши по той чи інший її бік галузі позитивного права. У багатьох традиційних галузях присутні норми і тієї, й іншої юридичної природи. Однак незважаючи на те, що визначити характер правових положень стає дедалі складніше, все-таки завжди можна встановити, про яку норму — публічно-правову чи приватноправову йдеться. Поділ права на публічне і приватне не можна розуміти спрощено, як поділ тільки на рівні галузей права. Він може здійснюватись і на рівні окремих інститутів і навіть конкретних правових норм.

Виявлення місця цивільного права в системі сучасного західного права потребує аналізу проблеми дуалізму права і в іншому його змісті, тобто як проблеми дуалізму лише приватного права. Під дуалізмом приватного права звичайно розуміють існування в межах приватного права, поряд з цивільним, самостійної галузі — торгового права. Автономний характер торгового права виявляється насамперед у наявності особливого торгового кодексу та у функціонуванні спеціальних торгових судів.

Дуалізм приватного права, на відміну від дуалізму права взагалі, пояснюється суто історичними причинами. Він виник у Західній Європі у зв'язку з появою в середні віки особливого купецького, або торгового, права, що регулювало комерційні відносини між членами купецьких гільдій. Революції у Франції та інших країнах Західної Європи знищили становий характер суспільства, проголосили свободу промислу, тобто формально право кожної особи займатися підприємницькою діяльністю. Внаслідок цього відпала одна з основних причин існування відособленого купецького права. Однак дуалізм приватного права було збережено. У Франції, Німеччині, Іспанії, Португалії, Японії, в державах Латинської Америки та в інших країнах романо-германської сім'ї правових систем було прийнято торгові кодекси, а в більшості з них також створено й особливі торгові суди.

В Англії торгове право поступово розчинилося в загальному праві і на початок XIX ст. остаточно ним поглинулося. Аргументи, на які посилаються для обґрунтування дуалізму приватного права в західній юридичній літературі, як правило, зводяться до того, що деякі правові положення стосуються винятково комерсантів (зокрема, правила про торгову реєстрацію, торгову фірму, торгову звітність та ін.). Торгове право, порівняно з правом цивільним, базується на інших засадах: йому не властивий формалізм, воно інтернаціональне за своєю природою, швидше пристосовується до змін господарського життя суспільства. Нарешті, існують істотні розходження в регулюванні цих галузей права і деякими окремими інститутами права. Наприклад, у торговому праві ширше застосовується безвинна, "сувора" відповідальність. Щодо норм цивільного права норми торгового права розглядаються як спеціальні. Це означає, що у разі колізії між ними насамперед мають застосовуватися приписи торгового права і лише за їх відсутності — цивільно-правові норми.

Існування дуалізму приватного права породжує проблему розмежування сфери дії цивільного і торгового права. В законодавстві західних країн ця проблема розв'язується шляхом визначення осіб, визнаних комерсантами, а також установлення кола угод, що вважаються торговими.

Розвиток товарно-грошових відносин, включення в торговий оборот практично будь-яких матеріальних і нематеріальних цінностей спричинює розширення сфери застосування торгового права. Багато принципів, конструкцій і норм торгового права поширюються нині і на сферу традиційного цивільного права. Цей процес дістав назву "комерціалізації" цивільного права. Такі зміни приводять до переміщення межі між цивільним і торговим правом, а сьогодні в багатьох випадках її взагалі буває важко встановити.

З урахуванням названих обставин деякі західноєвропейські держави вважали за доцільне об'єднати (уніфікувати) цивільне і торгове право. Так, Швейцарія та Італія скасували свої торгові кодекси. Швейцарське цивільне укладення 1907 p., Швейцарський зобов'язальний закон 1911 p., Цивільний кодекс Італії 1942 p., а також новий цивільний кодекс Нідерландів, запроваджений з 1970 р. частинами, регламентують не тільки цивільні, а й торгові відносини. В більшості західноєвропейських країн торгові кодифікації продовжують діяти, але їхня роль у системі джерел торгового права значно зменшилася. В окремих державах ліквідовано торгові суди (Нідерланди) або обмежено їх компетенцію (ФРН). У Японії торгові суди взагалі ніколи не створювалися.

Разом з тим прийняття єдиних цивільних кодексів не усунуло дуалізму в правовому регулюванні майнових відносин, побудованих на засадах юридичної рівності. Власне кажучи, в усіх країнах Заходу, включаючи Великобританію, США та інші держави загального права, існують спеціальні норми, покликані регулювати винятково комерційні чи торгові відносини.

Збереження самостійності торгового права цілковито відповідає тенденції сучасного права до диференційованого регулювання однорідних суспільних відносин залежно від їхнього суб'єктного складу.

Таким чином, у країнах Заходу нагромаджено значний досвід правового регулювання підприємництва. Ним охоплюється велике коло проблем, пов'язаних з підприємницькою діяльністю, спрямованих на врахування відносин її суб'єктів один з одним, з державою та окремими особами. Корисність західного досвіду для розвитку підприємництва в нашій державі полягає у використанні його правових принципів і підходів до розв'язання складних проблем його регулювання з урахуванням перехідного стану економіки, вітчизняних традицій, менталітету населення.

Список використаної та рекомендованої літератури

Андреева О. Д. Технология бизнеса: маркетинг. — М.: ИНФРА-М -НОРМА, 1997.

Беляев О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посіб. — К.: 2001. - С. 158.

Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — Москва-Лондон, 1995.

Виханский О. С. Наумов А. И. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс. — М.: МГУ, 1995.