Підприємство (фірма) як основна ланка економіки та його характерні риси, Детальна інформація

Крім цього, припинення виробничої та іншої діяльності підприємством можливе у разі прийняття рішення про заборону його функціонування за порушення норм чинного законодавства, визнання у судовому порядку недійсними установчих документів та рішення про створення підприємства, визнання його банкрутом.

Відповідно до Закону України "Про банкрутство", підприємство визнається банкрутом у разі неспроможності своєчасно виконати свої зобов'язання перед бюджетом або кредитором. Таке можливе тільки за рішенням господарського суду. До цього моменту підприємству надається можливість вирішити проблеми щодо виконання своїх зобов'язань, вийти зі стану неплатоспроможності.

Порушення справи про банкрутство передбачає подання заяви до суду будь-якого з кредиторів, самого боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби. Достовірність та повнота бухгалтерського обліку, іншої інформації про фінансове і майнове становище боржника мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою) незалежно від підстав порушення справи.

Процедура здійснення банкрутства передбачає, що у місячний термін з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство громадяни і юридичні особи можуть взяти участь у санації боржника (санація в перекладі з латинської — оздоровлення, лікування). Якщо ж протягом місяця не буде вжито заходів щодо санації боржника, то арбітражний суд приймає остаточне рішення про визнання підприємства банкрутом. У випадках, коли недобросовісний підприємець визнає себе банкрутом з метою приховати незаконне витрачання коштів не за призначенням (у тому числі розкрадання), ліквідувати, реорганізувати чи приватизувати підприємство (фірму) зі зміною форми власності (фіктивне банкрутство) або навмисно приховує банкрутство, передбачено кримінальну відповідальність.

Складовою функціонування і розвитку підприємств є їхні організаційно-правові форми.

Функціонування і розвиток ринкової економіки здійснюється на основі значної кількості економічних та організаційних форм підприємств. Розрізняють державні, приватні (недержавні), колективні (кооперативні) та змішані підприємства.

В усіх країнах світу існують державні підприємства. Основна мета їх діяльності полягає у здійсненні пріоритетних загальнодержавних науково-виробничих і науково-технічних програм, розбудові виробничої та соціальної інфраструктури, необхідної для нормального функціонування і розвитку соціально-економічної системи. Державні підприємства діють в оборонній промисловості, енергетиці, транспорті, деяких добувних галузях, нафтопереробці та ін. Характерною рисою державних підприємств є те, що держава або контрольовані нею установи володіють часткою капіталу, достатньо для контролю за їх діяльністю.

Державні підприємства неоднорідні за своїм складом. Серед них виокремлюють:

• підприємства, засновані на загальнодержавній власності, в тому числі казенні товариства, їх особливістю є те, що вони не підлягають приватизації і можуть входити в об'єднання лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України, а майно, що перебуває у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому за правом оперативного управління;

• підприємства, засновані на власності республіканській (Автономна Республіка Крим);

• підприємства комунальні, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Загальнодержавні та комунальні підприємства засновуються за рішенням органів, уповноважених управляти відповідно державним або муніципальним майном України, а казенні — за рішенням Кабінету Міністрів України.

Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймається за однієї з таких умов: підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством, а головним споживачем продукції такого підприємства (понад 50 відсотків) є держава. Приватні підприємства засновуються на індивідуальній трудовій власності і на власності підприємця з використанням найманої праці.

Першу групу підприємств становлять дрібні підприємства у вигляді майстерень, ательє тощо.

Приватні підприємства, які використовують найману працю, вирізняють трьох форм: приватні підприємства з одним власником; підприємства, які перебувають у власності партнерів; корпорації.

Характерними рисами підприємств з одним власником є те, що підприємець веде справи у власних інтересах, має у своєму розпорядженні матеріальні, фінансові, інтелектуальні ресурси, капітальне обладнання для ведення виробничої діяльності, особисто контролює виробничий процес та використання його результатів. До переваг такого підприємства належить те, що його власник має значну свободу дій, існує внутрішня мотивація до забезпечення ефективної діяльності, висока адаптивність до змін у зовнішньому середовищі. Його недоліками є недостатність фінансових ресурсів та виробничого потенціалу для реалізації великомасштабних програм та проектів. Оскільки банкрутства найчастіше трапляються серед одноособових власників, то комерційні банки неохоче надають їм позики, особливо значні та довгострокові. Ще одним недоліком є те, що на такого підприємця покладається багато виробничих функцій, здійснити які, навіть і здібній людині, не так легко. Тому такі підприємства не завжди ефективні.

Більш позитивно зарекомендували себе підприємства, засновані на партнерстві. Це колективне утворення, засноване двома або більше особами шляхом домовленості про спільне володіння підприємством і управління ним. Переваги таких підприємств полягають у тому, що завдяки спеціалізації управлінської діяльності досягається більша ефективність виробництва, інтегруються значні ресурси, що зменшує загрозу банкрутства, формує довіру кредитно-фінансових інститутів до таких утворень. Недоліками партнерства є те, що за наявності певної кількості партнерів можливі розходження в інтересах, поглядах на шляхи розвитку, методах розв'язання проблем. Це іноді гальмує прийняття відповідальних рішень, а необмежена відповідальність призводить до того, що доводиться розраховуватись власними доходами за помилки інших.

Значного поширення в умовах ринкової економіки набули корпорації. Вони являють собою юридичну особу, яка не пов'язана з конкретними людьми, визнається урядом, має значні ресурси, виробляє і реалізує продукцію, має право на одержання кредитів, несе відповідальність за свої дії. Учасником корпорацій може бути держава, власниками основної маси (контрольних пакетів) акцій — приватні особи або організації, дрібні власники акцій — акціонери, що становлять основну частину учасників корпорацій Завдяки цьому корпорація є найбільш ефективною формою акумуляції грошового капіталу В ній Існує обмежена відповідальність І власники корпорацій (акціонери) ризикують лише тією сумою, яка була вкладена в купівлю акцій Особисті активи при цьому не ставляться під загрозу навіть у разі банкрутства корпорації Значною перевагою корпорації є те, що вона має можливість збільшувати до значних розмірів обсяги виробництва, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, бути висококонкурентною на внутрішньому І зовнішньому ринках

До колективних підприємств належать ті, які засновані на власності трудового колективу в разі переходу всього майна державного підприємства у власність трудового колективу, викупу орендованого майна або набуття колективом майна в Інших випадках, передбачених законодавством Колективними також є підприємства, що ґрунтуються на власності кооперативу чи добровільного об'єднання громадян для ведення господарської або Іншої діяльності, яка передбачає особисту участь у діяльності кооперативу, використання власного орендованого майна Ним може бути І підприємство, засноване на власності громадської або релігійної організації 3 цього випливає, що у складі цих підприємств вирізняють колективні трудові (народні) підприємства, кооперативні, підприємства громадських організацій.

Спільні (або змішані) підприємства засновуються на поєднанні різних форм власності, в тому числі Із залученням Іноземного капіталу .

Співвідношення між основними формами підприємств залежно від форм власності змінюється в процесі еволюції економічної системи Трансформація адміністративно-командної системи в ринкову супроводжується утвердженням різноманітних форм підприємств відповідно до критерію власності Здійснені Інституцюнальні перетворення в економіці України привели до того, що на початок 2002 \x03C1 Із загальної кількості об'єктів єдиного державного реєстру підприємств, організацій, установ за формами власності державні становили 4,8 %, комунальні — 7,4, приватні — 29,6, колективні — 57,2, міжнародні організації та юридичні особи Інших держав 1 %.

Залежно від обсягів діяльності підприємства поділяються на великі, середні та малі.

Великі підприємства орієнтуються на виробництво масової продукції Із сталим асортиментом Завдяки цьому досягається зменшення витрат на виготовлені товари, знижується ціна, що робить їх доступними для масового споживача. Крім цього, серед переваг великих підприємств слід зазначити те, що вони активно впливають на формування ринку, створюючи нові види товарів і наданих послуг. Ці підприємства мають достатні матеріальні, фінансові, інформаційні та інтелектуальні ресурси для розробки науково-технічних проектів. Зазначені риси великих підприємств сприяють зміцненню економічного потенціалу країни, її соціально-економічному прогресу.

В умовах трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову спостерігається тенденція до подрібнення великих підприємств.

Однак подрібнення можна здійснювати там, де це доцільно. Адже практика розвинених країн світу свідчить про те, що на великих підприємствах зосереджується виготовлення новітніх, наукомістких виробів. А тому поряд з малими та середніми діють і великі спеціалізовані підприємства. Критерієм трансформації великих підприємств у менші в умовах постсоціалістичних країн може бути тільки соціально-економічна ефективність.

До середніх підприємств належать ті, що виробляють невелику за обсягами, але стійку за номенклатурою виробів продукцію у значних кількостях, їхньою перевагою є те, що вони здатні швидко реагувати на зміну кон'юнктури ринку завдяки сучасному оснащенню, передовим технологіям, можливостям для інновацій. Порівняно з великими і малими середні підприємства виграють у тому, що першим здійснити зазначене не дають масштаби їх виробничої діяльності, а другим не вистачає коштів для втілення в життя науково-технологічних досягнень, передових технологій, ноу-хау.

Малими вважаються підприємства з певною кількістю працівників. Відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні" до малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства з такою кількістю працівників:

• у промисловості та будівництві — до 200 осіб;

• в інших галузях виробничої сфери — 50 осіб;

• у науці і науковому обслуговуванні — до 100 осіб;