Основні ознаки підприємництва та його місце в економічній системі, Детальна інформація

Реферат на тему:

Основні ознаки підприємництва та його місце в економічній системі

Першою і чи не найважливішою для розуміння характерною ознакою підприємництва є констатація індивідуального характеру підприємницької діяльності. Підприємництво — це завжди результат приватної ініціативи (хоча не виключаються й інші форми кооперації й асоціації), вільної від безпосереднього державного втручання. Підприємництво передбачає розробку і здійснення економічного проекту, здебільшого незалежного від державного управління і фінансування, автономного в плані пошуку необхідних коштів. Це можуть бути власні кошти одного чи кількох підприємців або позичені кошти (кредити), повернення яких планується після завершення виробничого або торгового циклу й одержання розрахованого прибутку. В цьому розумінні підприємництво, що охоплює ряд господарських секторів, є загалом альтернативою державному сектору економіки, що функціонує винятково на базі політики держави щодо нього і фінансується з державної скарбниці.

Не менш важливим є розуміння заохочувальних мотивів, стимулів для заняття підприємництвом. І тут першочерговим стимулом є прагнення отримати прибуток. Звідси випливає найпростіший наслідок: діюче приватне підприємство прибуткове (рентабельне) уже за визначенням; збиткове не тільки не принесе бажаного прибутку, а й розорить підприємця. Вислів "вилетіти в трубу" за всієї своєї примітивності дуже точно передає зміст цього явища. Тому можна стверджувати, що приватнопідприємницька сфера економіки загалом є сферою завжди рентабельною — нерентабельні приватні підприємства просто приречені на ліквідацію або перепрофілювання. Забезпечення свого проекту — основа основ усіх розрахунків підприємця і основний предмет його турботи у процесі діяльності.

З перших двох випливає і третій наслідок, що стосується характеру роботи підприємця, а саме — організаторська робота. Вона поділяється на кілька послідовних стадій:

• вивчення кон'юнктури ринку з метою визначення пріоритетних з погляду майбутнього прибутку сфер економіки;

• фінансово-економічні розрахунки (зокрема калькуляція попередніх витрат), що покладені в основу проекту;

• вивчення діючих законоположень, що регламентують обрану підприємцем форму діяльності;

• розробка на їхній базі і затвердження в державних органах нормативного акта (актів) майбутнього підприємства;

• пошук і мобілізація коштів (інвестицій);

• залучення фахівців і робітників до безпосереднього поетапного здійснення робіт;

• поточне управління виробничим процесом;

• організація збуту виробленої продукції або наданих послуг (маркетинг);

• звітність перед податковими і контрольно-ревізійними органами держави.

На всіх стадіях підприємницької діяльності персональну відповідальність за її наслідки — як фінансову, так і юридичну — несе підприємець. Фінансова відповідальність полягає у забезпеченні рентабельності проекту (не забезпечивши її, підприємець збанкрутує), юридична — у дотриманні чинних законів, забезпеченні прав усіх робітників та службовців, залучених до здійснення проекту (не дотримуючись останніх, підприємець вступає в конфлікт з державою, що рівнозначно злочинові з усіма юридичними наслідками).

Потрібно зауважити, що підприємництво як помітне в масштабах держави явище можливе лише в умовах розвинених ринкових, товарно-грошових відносин, за наявності в суспільстві свободи торгівлі і вільного ціноутворення, а також приватної власності на засоби виробництва і права на отримання доходів. Крім того, воно можливе при вільному "рекрутуванні" кадрів підприємців з усіх прошарків населення, тобто у суспільстві з розвиненими демократичними нормами і традиціями. Повною мірою це реалізується через принцип рівності всіх громадян перед законом і свободу конкуренції, оскільки єдиним критерієм придатності до підприємницької діяльності є особисті здібності людини. Станові або політичні обмеження є згубним для підприємництва фактором. Тому про підприємництво на ранніх етапах людської історії, у рабовласницьку і феодальну епохи можна говорити певною мірою умовно, констатуючи лише наявність окремих елементів приватної ініціативи, епізодів підприємницької діяльності. Давні східні деспотії і Римська імперія в період її розквіту прагнули, з одного боку, тримати під повним контролем усі сфери життєдіяльності суспільства, а з іншого — ведучи безупинно загарбницькі війни і нещадно експлуатуючи рабів, не мали потреби в рентабельності виробництва. Феодальне ж суспільство з його закостенілою становою структурою, ґрунтуючись значною мірою на натуральному господарстві при мінімумі товарно-грошових відносин, також не сприяло приватній ініціативі виробників. На діяльність потенційних підприємців накладалася низка політичних, релігійних і станових обмежень. Не випадково єдиним винятком з цього правила була економіка кількох регіонів, що базувалася здебільшого на торгівлі, які за своїм політичним ладом і сформованими традиціями були вільні від таких обмежень. Це торгові міста середньовічної Італії — Венеція і Генуя, Ганзейський союз у Північній Німеччині (Гамбург, Бремен, Любек), Новгородська республіка в середньовічній Русі. Як постійний і вагомий у масштабах держави фактор економіки підприємництво з'являється лише на стадії переходу від пізнього середньовіччя до Нового часу — приблизно від епохи Великих географічних відкриттів до перших буржуазно-демократичних революцій.

Уважний аналіз трактування підприємництва спонукає ще до кількох міркувань. З необхідності недержавного фінансування, самостійного пошуку коштів випливає, що таке можливе лише за наявності кредитних установ. Тому історія підприємництва як за кордоном, так і в Україні найтісніше була пов'язана з розвитком фінансів і кредиту, а становлення кредитних інститутів було одночасно і показником, і передумовою успішного розвитку підприємницької діяльності. А тому закономірно, що перші банки і страхові компанії з'явилися в середні віки саме у Північній Італії і Північній Німеччині, а початкові бурхливої підприємницької активності у XVIII-XIX ст. повсюдно передував банківський "бум".

Звертаючись до категорії прибутку як основного стимулу в підприємницькій діяльності, можна помітити його зв'язок з поняттям експлуатації. Завдання безумовного забезпечення рентабельності спонукає підприємця до необхідності скорочення витрат виробництва, економії на фондах заробітної плати, охорони праці, соціального захисту працівників. В умовах недосконалості законів про приватне підприємництво і слабкості моральних стримуючих начал гонитва за прибутком породжувала найбільш безсоромну експлуатацію трудящих, сваволю підприємців у дуже жорстоких формах. К. Маркс присвятив усю завершальну 24 главу першого тому класичної праці "Капітал" жахам капіталістичної експлуатації на стадії первісного нагромадження. Однак співвідношення між розміром заробітної плати робітників та їх експлуатацією ввійшло до азбуки політекономії задовго до К. Маркса.

Про це писав ще "батько політекономії" Адам Сміт (1733-1790), а Девід Рікардо (1772-1823) сформулював економічний закон: чим вища заробітна плата робітника, тим нижчий прибуток підприємця і навпаки. Тому через стадію жорстокої експлуатації проходила у процесі свого становлення і розвитку ринкова економіка усіх без винятку країн, що, у свою чергу, стало основою для появи багатьох революційних і соціалістичних теорій, включаючи і марксизм.

Втім, стадія "дикого", "експлуататорського" капіталізму має історично минущий характер. У процесі формування інститутів правової держави, утворення органів представницької демократії розпочинається розробка фабрично-заводського законодавства. Підприємництво поступово обмежується системою регламентуючих норм і правил, що враховують права та інтереси робітників, сприяють підвищенню їх життєвого рівня і надають найманій праці рис соціального й економічного партнерства.

Одночасно в середовищі самих підприємців триває пошук форм і методів діяльності, вільних від крайнощів експлуатації. Зароджуються і набувають стійкого характеру традиції добродійності, турбота про життя і побут робітників, залучення їх до участі в справах підприємства. Це зумовлюється як моральними й релігійними, так і суто прагматичними міркуваннями (підвищення продуктивності праці, запобігання соціальним конфліктам тощо). Зменшення прибутків при великих відрахуваннях на заробітну плату і соціальну сферу компенсується підприємцями за рахунок піднесення загальної культури виробництва і розширення його обсягу, підвищення продуктивності праці на основі використання науково-технічних досягнень та державних страхових і пенсійних механізмів.

Згодом, на рубежі XIX-XX ст., починає діяти суспільно-економічний механізм, описаний Дж. М. Кейнсом (1883-1946): збільшення заробітної плати сприяє зростанню купівельної активності населення, що, у свою чергу, стимулює подальший розвиток (і, отже, підвищення сумарної прибутковості) виробництва.

Саме на цей період припадає виокремлення, конкретизація сутніс-них рис підприємства. Основні з них:

• володіння капіталом;

• поєднання різнорідних факторів виробництва;

• орієнтація на отримання прибутку і капіталізація доходу;

• особиста ініціатива, самостійність, почуття відповідальності і готовність до ризику;

• творча фантазія і "бійцівські" здібності, необхідні для боротьби з конкурентами, подолання несприятливих обставин тощо.

Неважко помітити, що всі перераховані властивості і якості, необхідні бізнесменові, прямо або побічно випливають із наведеного вище визначення підприємництва.

Підприємницька діяльність повільно, але неухильно гуманізується, набуває дедалі цивілізованішого вигляду, стаючи потужним фактором не тільки економічного, а й соціального і культурного прогресу суспільства; сприяє розкриттю потенціалу людської особистості, дає людині відчуття справжньої свободи, будучи водночас найкращою формою соціального захисту. Величезна роль у набутті підприємництвом зазначених рис належить державі, її політиці.