Стан розвитку малого підприємництва в Україні. Спільні підприємства в системі малого бізнесу. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання без створення юридичної особи, Детальна інформація

Підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична діяльність, яка полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється на власний ризик фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності, і спрямована на систематичне одержання прибутку.

В умовах ринкової економіки громадяни мають два основних способи заробити на прожиття: працювати за наймом або самому займатися підприємницькою діяльністю.

Підґрунтям цього положення є ст.42 Конституції, що встановлює загальне правило, згідно з яким кожна людина має право на зайняття підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Проте слід мати на увазі, що у Конституції право на зайняття підприємницькою діяльністю закріплене як елемент правоздатності, тобто як загальна абстрактна можливість. Для того, щоб його реалізувати, фізична особа повинна мати бізнесдієздатність.

Зараз, коли Україна знаходиться на шляху до ринкової економіки, який супроводжується зростанням безробіття, невиплатою зарплати на ряді підприємств, усе більше людей замислюються над можливістю організувати свій власний бізнес, самостійно зайнятися підприємницькою діяльністю.

Громадянин, що бажає зареєструватися як підприємець, повинен представити в органи реєстрації: * документ, що засвідчує його особистість; * копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; * дві фотокартки; * квитанцію про сплату реєстраційного збору; * заповнити реєстраційну картку, яка водночас є заявою про державну реєстрацію. Плата за реєстрацію складає 25 гривень (1,5 неоподатковуваних мінімуми).

Якщо всі документи оформлені правильно, то орган реєстрації повинен протягом 5 робочих днів видати громадянину свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи. У такий спосіб громадянин одержує статус підприємця, але він у даному випадку займається підприємництвом без створення підприємства (для простоти будемо називати такого підприємця індивідуальним підприємцем). Це найпростіша форма підприємництва.

Її перевага полягає в тому, що не треба утворювати підприємство, розробляти статут, створювати статутний фонд, вести бухоблік, звітність та іншу документацію, пов’язану з діяльністю підприємства. Індивідуальні підприємці можуть використовувати спрощену систему оподатковування, про що мова йтиме нижче. Оподатковування індивідуальних підприємців здійснюється, в основному, відповідно до Декрету КМУ "Про прибутковий податок із громадян" від 26.12.92 р. (із змінами від 13.02.98 р.) Але така підприємницька діяльність, на жаль, має й свої недоліки.

Головний з них полягає в тому, що індивідуальний підприємець відповідає за борги від підприємницької діяльності усім своїм майном, включаючи частку сім’ї в майні (див. Закон "Про банкрутство" у ред. від 30 червня 1999 р.). Інший недолік полягає в тому, що податкові органи мають право обстежити житлові помешкання таких індивідуальних підприємців, оскільки вважається, що вони використовують свої житлові помешкання для одержання прибутків. Таким чином, перед нами виникла фігура підприємця.

У зв’язку з цим закономірне питання: "А чи усі громадяни мають право бути підприємцями?" Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та іноземці, не обмежені законом у дієздатності. (Нагадаємо, що повна дієздатність наступає з 18 років, а також при вступі в шлюб до досягнення цього віку).

Не мають права займатися підприємницькою діяльністю: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які здійснюють контроль за діяльністю підприємств; особи, котрим суд заборонив займатися визначеними видами діяльності, пов’язаними з підприємництвом, а також особи, що мають непогашену судимість за корисливі злочини.

Але всі перераховані вище особи можуть бути акціонерами й одержувати дивіденди по акціях. Говорячи про підприємництво, необхідно зупинитися на принципах підприємницької діяльності, що визначені в Законі "Про підприємництво".

Справа в тому, що багато громадян, що мають намір стати або вже стали підприємцями, звично оглядаються на органи влади, виходять з того, що з ними треба погоджувати будь-який свій крок, будь-яку дію. Проте це не так, оскільки Закон проголошує свободу підприємницької діяльності. Це означає, що підприємець може без обмежень приймати рішення та здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Свобода підприємництва означає також право будь-якої особи залучати на добровільних засадах майно і кошти юридичних осіб і громадян, використовувати працю найманих робітників, вільно розпоряджатися прибутком, що залишається після виплати всіх передбачених законодавством податків і зборів. Безумовно, свобода підприємницької діяльності не може бути безмежною.

Інтереси охорони навколишнього середовища, національної безпеки, здоров’я громадян потребують введення визначених обмежень у сфері підприємництва. Так, Закон забороняє підприємництво в сфері обороту наркотичних засобів, виготовлення і реалізації бойової зброї і боєприпасів та інші обмеження. Крім цього, для близько 50-и видів підприємницької діяльності потрібно одержати спеціальний дозвіл (ліцензії), на цьому ми детальніше зупинимося в інших розділах книги.

Закон особливо підкреслює, що підприємець зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ і держави, що охороняються законом. За заподіяний збиток і шкоду підприємець несе майнову та іншу, встановлену законом, відповідальність. Але, передбачаючи юридичну відповідальність підприємця, держава, зі свого боку, бере визначені зобов’язання й на себе.

Так, держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює однакові можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця.

Вилучення державою в підприємця його основних і оборотних коштів та іншого, належного йому, майна не припускається, за винятком випадків, передбачених законодавством. Державні органи і посадові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції. У випадку видання цими органами актів, що перевищують їхню компетенцію, підприємець може звернутися в суд із заявою про визнання таких актів недійсними.

Збитки, заподіяні підприємцю внаслідок виконання незаконних указівок державних або інших органів, або їхніх посадових осіб, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їхніми посадовими особами своїх обов’язків стосовно підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Збитки, заподіяні підприємцю внаслідок порушення громадянами або юридичними особами його майнових прав, що охороняються законом, також відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у встановленому законом порядку.

Банкрутство - - це визнана судом така неплатоспроможність боржника, за якої його майна недостатньо для сплати боргу. Результатом банкрутства є примусове припинення підприємницької діяльності. Фізична особа-підприємець може добровільно оголосити себе банкрутом, але для цього їй необхідна згода усіх її кредиторів.

У випадках визнання банкрутом індивідуального підприємця вимоги до нього кредиторів за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, поєднуються з вимогами за його особистими зобов'язаннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди тощо. ЦІ вимоги задовольняються за рахунок майна, що належить підприємцю, на яке може бути звернене стягнення. При цьому вимоги кредиторів кожної наступної черги задовольняються лише після повного розрахунку з кредиторами попередньої.

Після завершення розрахунків із кредиторами підприємець, визнаний банкрутом, вважається вільним від виконання зобов'язань, пов'язаних з його підприємницькою діяльністю. Але незадоволені вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, та інші вимоги особистого характеру зберігаються незалежно від того, чи були пред'явлені вимоги про їх стягнення у процесі банкрутства.

Після завершення процедури банкрутства (з моменту винесення рішення суду, а при позасудовому порядку — після розрахунків із кредиторами на підставі офіційної публікації про банкрутство) втрачає силу реєстрація фізичної особи як підприємця.

Якщо фізична особа-підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя майном, з яким укладається договір про управління цим майном.

Список використаної літератури

Білоус Г. Розвиток малого підприємництва в Україні // Економіка України. - 2004. - № 2. - С. 34-40.

Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчин М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства - К.: "Каравела"; Львів: "Новий світ - 2000", 2001. - 298 с.

Власюк О.С. Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні. - К., 2000

Генрі Б. Деякі аспекти економічної політики і правового регулювання у сфері малого бізнесу. - Л., 2001.

Жаліло Я.А.. Малий і середній бізнес в Україні: від стратегії зростання до стратегії розвитку. - К.2001