Правове регулювання легалізації підприємницької діяльності в Україні, Детальна інформація

1. Підприємництвом вважається безпосередня діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг. Це означає, що суб'єкт підприємницької діяльності активно діє на ринку товарів, робіт та послуг — від свого імені укладає угоди, виробляє продукцію, набуває майнових та немайнових прав тощо. Більш повно така ознака, як безпосередність розкривається в ч. 2 ст. 1 Закону України «Про підприємництво», згідно з якою створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством. Тобто засновник (учасник) на відміну від створеної ним юридичної особи не провадить активної діяльності «із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг». Він володіє корпоративними правами на цю юридичну особу, здійснює управління нею та отримує відповідну частку прибутку такої юридичної особи.

2. Підприємництво є самостійною діяльністю. Це означає, що по-перше, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. Також фізичні особи мають можливість зареєструватись як громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності і провадити таким чином діяльність без створення жодної організаційно-правової форми.

По-друге, згідно зі ст. 3 Закону України «Про підприємництво» підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Тобто вони мають право здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймати відповідні рішення. Ознака самостійності тісно пов'язана із ознакою безпосередності і передбачає провадження незалежної діяльності своїми власними силами і за своєю ініціативою.

3. Підприємництво є систематичною діяльністю. Проте чітких кількісних критеріїв систематичності (тобто скільки разів потрібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася підприємницькою) законодавством не встановлено. В літературі висловлюється думка про можливість застосування в цьому разі Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 24-93 «Про податок на промисел», за змістом ст. 1 якого систематичним вважається продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів, який здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року. Хоча і цей кількісний критерій є дещо умовним, адже, наприклад, за нормами кримінального права систематичною діяльністю вважається така, що відбувалася три і більше разів.

4. Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності.

5. Метою підприємницької діяльності є отримання прибутку. Якщо метою тієї чи іншої діяльності не є отримання прибутку, вона не може бути віднесена до підприємницької. Ця мета, як правило, знаходить своє відображення в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності і простежується, виходячи з характеру його діяльності. За цією ж ознакою підприємницька діяльність відмежовується від суміжного поняття господарської діяльності, яку ст. 1 Закону України від 1 червня 2000 р. № 1775-НІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначено як діяльність, пов'язану з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

6. Підприємницька діяльність провадиться фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Це означає, що підприємницькою діяльністю можуть займатися як юридичні, і фізичні особи, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності за правилами ст. 8 Закону України «Про підприємництво» та Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про підприємництво» підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

1. Вільний вибір видів діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавством (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України «Про підприємництво» діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями). Цей принцип тісно пов'язаний із іншим принципом підприємницької діяльності — принципом самостійного формування програми діяльності та вільного вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства.

2. Залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян. Це означає, що юридичні особи й громадяни шляхом внесення майна і коштів можуть увійти до складу учасників уже існуючого суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи або шляхом об'єднання такого майна створити нову підприємницьку організацію. Крім того, підприємницька діяльність може здійснюватися і без утворення нової юридичної особи, наприклад, шляхом об'єднання майна за договором про спільну (сумісну) діяльність.

3. Вільний найм працівників. Конкретизація цього принципу міститься в тексті принципу залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законом. Адже законодавство, зокрема, містить положення, що обмежують трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства (див. ст. 8 Закону України від 1 березня 1991 p. № 803-ХІІ «Про зайнятість населення», якою передбачена необхідність отримання дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України).

4. Вільне розпорядження прибутком, що залишається після оплати платежів, установлених законодавством. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.

5. Самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд. Проте ст. 3 Закону України від 16 квітня 1991 р. № 959-Х1І «Про зовнішньоекономічну діяльність» дозволяє бути суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і фізичним особам за умови їх реєстрації як суб'єктів підприємницької діяльності (ст. 5 цього Закону).

Види підприємницької діяльності:

1. Виробнича підприємницька діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція.

2. Невиробнича підприємницька діяльність, у межах якої виділяється:

діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтних робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезень); діяльність із зайняття торгівлею; інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку.

За ознакою суб'єкта — учасника відповідних правовідносин підприємницька діяльність поділяється на:

Підприємництво без створення юридичної особи (просте). Воно здійснюється фізичними особами, що набули в установленому порядку статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Підприємництво зі створенням юридичної особи (складне).

Залежно від наявності обмежень щодо зайняття підприємницькою діяльністю її можна розподілити на:

1. Вільну підприємницьку діяльність. Для провадження такої діяльності не потрібна згода (дозвіл) держави в особі уповноважених нею органів. Така діяльність провадиться за принципом «дозволено все, що не заборонено законом».

Загальні положення щодо осіб, які можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності, містяться у ст. 2 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ «Про підприємництво», відповідно до нього суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, необмежені законом у правоздатності або дієздатності. По-перше, це означає, що підприємцями не можуть бути особи які не досягли 18-ти років, оскільки, як відомо, з 18-ти років настає повна дієздатність (за винятком неповнолітніх, які уклали шлюб на законних підставах і набули у зв'язку із цим повну дієздатність). Саме з 18-річного віку особа має право самостійно виступати в цивільному обороті (вступати в зобов'язання, укладати угоди, нести юридичну відповідальність). Факт повноліття особи перевіряється під час державної реєстрації за її паспортом.

По-друге, особа, яка бажає набути статусу громадянина-підприємця, не повинна бути визнана судом недієздатною (людина визнається судом недієздатною, якщо внаслідок душевної хвороби або недоумства вона не може розуміти значення своїх дій або керувати ними) або обмежено дієздатною (людина визнається судом обмежено дієздатною, якщо внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами вона ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище). Проте під час державної реєстрації цей факт не перевіряється, оскільки переліком документів, що подаються для державної реєстрації громадянина-підприємця, подання відомостей про вищенаведені факти не передбачено. Наглядніше суб’єкти підприємницької діяльності представлені на рисунку 1.1.

Рис. 1.1. Суб'єкти підприємницької діяльності в Україні

Законодавство передбачає ряд обмежень на зайняття підприємництвом у зв'язку із виконанням фізичними особами певної діяльності. Так, за ст. 2 Закону України «Про підприємництво» не допускається зайняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, господарського суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також осіб, яким суд заборонив займатися певною діяльністю (до закінчення терміну, встановленого вироком суду). Статтею 5 Закону України від 5 жовтня 1995 р. «Про боротьбу з корупцією» передбачено, що державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб. Нарешті відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування забороняється безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю.

2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У країнах, що трансформуються до ринкової економіки, ще більшою мірою, ніж у країнах із вже розвиненою ринковою економікою, виявляється необхідність державного регулювання економіки в перехідний період.

Зокрема, це зумовлюється необхідністю: 1) надзвичайних заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення господарства; 2) адаптації економіки і системи управління до нових умов; 3) проведення активної соціальної політики; 4) проведення структурної політики; 5) проведення антимонопольної політики.

Державне регулювання економіки здійснюється соціально-економічним прогнозуванням через антимонопольну політику і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування, інших форм регулюючого впливу держави. Нарівні з нормативно-правовим регулюванням відповідних сфер господарювання для економічної діяльності держави характерна розробка комплексних і регіональних програм.