Давньогрецький театр, Детальна інформація

\x1612\x7768\xE903\x4300\x1C4A\x6E00\x2248\x7404\x2248\x3204 створювали живий, сценічно виразний тип вистави, багатий гострими діалогами, насичений буфонадою; все це вимагало від постановника і акторів образотворчості, яскравості характеристик, сміливих і дотепних мізансцен.

6. Архітектура давньогрецького театру

Народний характер античного театру визначив особливості його організації і будови. Давньогрецький театр споруджувався на відкритому повітрі і складався з 3-х основних частин: орхестри, театрона і скени.

Найдавнішою із цих частин є орхестра – круглий майданчик, на якому виступали хор і актори. Спочатку глядачі вільно розміщувалися навколо орхестри. Пізніше з’явилися особливі місця для публіки, розташовані на схилах прилеглих пагорбів і гір. Античний театр вміщував величезну кількість глядачів (Афінський театр, наприклад, до 17 тис. чол.). Скена, що спочатку була призначена тільки для переодягання і виходів акторів, знаходилася ззовні кола орхестри, пізніше стала вже на дотичній до її кола. Передня стіна скени – проскеній спочатку мала зазвичай вигляд колонади, зображаючи фасад храму або палацу і набула з часом велике значення в оформленні спектаклю.

Оскільки в трагедії дія майже завжди відбувалася перед палацом або храмом, то, на думку німецького архітектора і археолога В.Дерпфельда, проскеній звичайно мав вигляд колонади або портика; ця колонада проходила або вздовж всього фасаду скени, або займала тільки її центральну частину. На обох кінцях будівлі скени були збудовані (можливо, вже в 1-й пол. 5 ст. до н.е.) дві бічні прибудови, які називалися параскеніями. Параскенії служили, мабуть, місцем зберігання декорацій та іншого театрального майна; в тих випадках, коли драма вимагала наявності двох або трьох жител, параскенії могли зображати ці житла.

Між скеною й місцями для глядачів, які займали дещо більше половини круга, знаходилися проходи – пароди, через які вступали на орхестру хор і актори, які по ходу п’єси прибували з міста, гавані або з чужої країни. В V і IV ст. до н.е. грецькі актори грали на орхестрі перед проскенієм. Ніякого високого або низького сценічного майданчика в цей час не існувало.

Планування грецького театру було розраховане на добру чутність. Крім того, для посилення звуку в деяких театрах застосовувалися резонуючі посудини, які поміщалися серед глядацьких місць. Якщо, стоячи в центрі орхестри, кинути на камінь підлоги монету або розірвати клаптик паперу, то дзвін монети, що впала, шерех листа, що розривається, будуть чутні в самому верхньому ряді. Завіси в грецькому театрі не було, хоча можливо, що в деяких п’єсах які-небудь частини проскенія тимчасово завішувалися від глядача.

7. Постановочна техніка театру

Розвиток драматургії визначав еволюцію постановочної техніки грецького театру. В ранніх трагедіях Есхіла декорації представляли собою масивні дерев’яні споруди (великий вівтар з кумирами дванадцяти богів в "Благальних", гробниця царя Дарія в "Персидцях", скеля в "Прикованому Прометеї").

При Софоклі з’явилися розписні декорації, що допомагали перетворювати проскеній у фасад палацу або храму, в передню стіну намету предводителя. В деяких комедіях дія переносилася з одного місці в інше (наприклад, з міста в село, із землі в підземне царство і т.д.), причому в театрі вони розташовувалися поряд.

Зміст грецької драми вимагав застосування театральних машин. Божества злітали вгору і спускалися вниз за допомогою блоків, причому від глядачів нічого не ховалося і завжди було видно мотузку і крюк, яким зачіпляли за пояс "ширяючого в повітрі" актора. Існував в старовині латинський вираз Deus ex machina (бог з машини). За допомогою цих машин на сцену з’являлося божество і легко розрішувало взаємини дійових осіб, котрі занадто ускладнилися.

8. Види давньогрецьких театрів

8.1. Театр класичної епохи

Театр Діоніса в Афінах

Найдавнішою з відомих театральних будівель є театр Діоніса в Афінах, розташований в священній огорожі Діоніса на південно-східному схилі Акрополя, що в подальші епохи ще декілька разів перебудовувався. Його розкопки були завершені в 1895 р. Дерпфельдом.

По двох незначних залишках стіни Дерпфельд встановив круглу орхестру – терасу з діаметром 27 м. (Е.Фіхтер вважає, що діаметр цієї орхестри рівний приблизно 20 м). Вона була розташована на схилі Акрополя таким чином, що її північна частина вдавалася в гору, а південна – підпиралася стіною, що підіймалась в найпівденнішій частині на 2–3 м. над рівнем священної огорожі Діоніса і на заході впритул стикалася із старим храмом. Ніяких кам’яних сидінь в цьому театрі ще не було: глядачі сиділи на дерев’яних лавах, а, можливо, на нарах чи просто стояли. Візантійський учений Свіда повідомляє, що в 70-у олімпіаду (тобто у 499-496 до н.е.) тимчасові сидіння зруйнувалися, і після цього афіняни спорудили театрон, тобто особливі місця для глядачів.

Скена спочатку не позначала палацу або храму. Проте більш пізні п’єси Есхіла і драми Софокла вже вимагали як задника палацу або храму, і на дотичній орхестри почали споруджувати дерев’яну будівлю скени, на фасаді якої незабаром з’явилися 3 двері. В цей же час входить у побут і сценічний живопис, причому розписні дошки могли розставлятися між колонами проскенія.

При Периклі театр піддався перебудівництву, яке закінчилося, ймовірно, після його смерті. Стара орхестра була відсунута на північ. Таким чином, було досягнуто дещо більшого простору для представлення акторів і для сценічних пристосувань, потрібних для розігрування драм Софокла і Еврипіда. Південна межа тераси була повністю перебудована, і замість старої кривої опорної стіни була споруджена з крупних глиб конгломерату довга (близько 62 м.) пряма стіна, яка підтримувала терасу. На відстані приблизно 20,7 м. від західного кінця стіни виступає до скени приблизно на 2,7 м. солідний фундамент, який має в довжину близько 7,9 м. Вважають, що він служив опорою для машин, які застосовувалися в театрі. Але сама скена була ще дерев’яною. Дещо на південь від старого храму був збудований новий храм Діоніса, в якому була поміщена статуя бога із золота і слонячої кістки, створена Алкаменом.

Опорні стіни глядацьких місць стикалися з одеоном – будівлею для музичних змагань, споруда якого була закінчена Периклом в 443 до н.е. Сидіння в цьому перебудованому театрі були все ще з дерева, за виключенням, можливо, деяких почесних місць. Були параскенії. Будівля скени при постановці, яка вимагала зображення палацу або будинку, була звичайною двоповерховою, причому верхній поверх, можливо, дещо відступав назад і залишав акторам простір спереду і з боків. Храм міг мати загострений фронтон. Периклівська реконструкція була завершена спорудженням великого залу, котрий йде вздовж усієї довжини нової опорної стіни, з відкритою колонадою на його південній стороні.

Наступна велика перебудова афінського театру відбувалася в 2-ій половині 4 ст. до н.е. (завершена біля 330 р.) і була пов’язана з ім’ям Лікурга, завідуючого афінськими фінансами. Замість тимчасових дерев’яних будов була збудована постійна кам’яна скена. Параскенії виступали приблизно на 5 м. від фасаду скени. Фасад скени мав 3 двері. Ймовірно, по фасаду і на своїх внутрішніх сторонах параскенії мали колони. Деякі вчені вважають, що в кам’яному театрі Лікурга існував дерев’яний проскеній, який дещо відступав від будівлі скени і утворював портик (подібно тому, як це було пізніше в театрі еллінізму).

П’єси розігрувалися як і раніше на рівні орхестри, перед скеною, фасад якої пристосовувався (за допомогою рухомих ширм, перегородок і інших пристосувань) для постановки окремих п’єс. Глядацькі місця, значну частину яких можна бачити в Афінах і дотепер, були споруджені з каменя. Для підтримки їх була збудована подвійна опорна стіна.

В нижньому ярусі простір місць для глядачів розділявся сходами, які радіально підіймаються, на 13 клинів. У верхньому ярусі число сходів подвоювалося. Усього на схилі пагорба було 78 рядів. Орхестра була дещо відсунута ще далі на північ. Навколо орхестри для стоку дощової води був влаштований канал.

8.2. Театр епохи еллінізму

В епоху еллінізму (ІІІ–І ст. до н.е.) театр став одним з провідників грецької культури на Сході. Театри будувалися не тільки в знову виниклих крупних торгових центрах, але й в дрібних містах. В Александрії – столиці царства Птоломеїв в Єгипті, при Птоломеї II (285–246 до н.е.) відбувалися святкування на честь Діоніса, що обставлялися з великою пишнотою, під час яких влаштовувалися вистави трагедій і комедій. Монархічний режим, що встановився в державах еллінізму і поступовий спад грецької класичної культури, що відбувався, проявився як в театрі так і в інших видах мистецтва. Стародавня комедія зовсім зникає. Нова комедія (Меандр, Филимон і інші) відтворювала сучасне життя тільки в плані сімейно-побутових відносин і особистих переживань людини. В той же час побутові тенденції нової комедії вимагали від виконавців відповідної зміни стилю гри. На обличчі актора все ще збереглася маска, але збільшилося число уживаних масок (9 – для ролей чоловіків, 17 – для жінок, 11 – для хлопців і 7 – для рабів), виразність цих масок вказує на прагнення можливо більш індивідуалізувати традиційні типи комедії. В епоху еллінізму вперше виступають актори-професіонали.

З’являються акторські товариства, які брали на себе захист інтересів своїх членів, і виступали організаторами драматичних і музичних змагань. Членами товариств були тільки чоловіки і причому вільнонароджені. В епоху еллінізму актори також були у великій пошані і акторські товариства мали права юридичної особи. Для організації вистав актори навіть під час війни могли вільно виїжджати до інших держав, їх особа і майно були недоторканими. Самі актори одержували звільнення від несення військової служби.

За своєю архітектурою театр епохи еллінізму відрізняється від театру класичної епохи. До нас дійшли руїни театрів еллінізму, оскільки вони споруджувалися вже з каменя (хоча окремі частини будувалися ще іноді з дерева). Розкопки дозволяють з великою точністю відновити їх план і складові частини. З театрів епохи еллінізму відомі театри в Епідаврі, Мегалополі (міста в Пелопоннесі), Прієні, Ефесі (Мала Азія). Перед нижнім поверхом скени – кам’яна прибудова, яка складалася із стовпів з розміщеними спереду напівколонами (в деяких театрах з напівколон і повних колон) і забезпечену плоским дахом. Ця прибудова в написі Оропа називається проскенієм, в будівельних документах Делоса (біля 300 р. до н.е.) – проскенієм і логейоном. Постановки нової комедії, в якій хор був вже відсутній, здійснювалися не на орхестрі, а на плоскому даху, що йде від колон проскенія до 2-го поверху скени. Цей сценічний майданчик називали логейоном (говорю), а іноді і просто – проскенієм. Глибина логейона – 2,5–3,5 м. при такій же приблизно висоті. Приміщення під проскенієм називалося гіпоскенієм. За логейоном підносився 2-й поверх скени – епіскеній. Його фасад, на думку ряду дослідників (Беті, Фіхтер, Буллі, М.Бібер), представляв собою на початку епохи еллінізму солідну стіну з дверима, перед якою і розігрувалася дія. Проте приблизно у 2 ст. до н.е. в стіні були зроблені широкі отвори і таким чином влаштовані виходи з епіскенія на логейон. Ці отвори, звані фіромами, служили не тільки для появи акторів, але і для поглиблення сценічного майданчика; в них ховалися актори, які по п’єсі повинні були ховатися або займатися підслуховуванням. Вітрувій в своєму трактаті "Про архітектуру" (кн. 5, гл. 6, 8) згадує про тригранні призми-периакти, що обертаються навколо своєї осі, за допомогою яких відбувалася зміна декорацій. Ці периакти, ймовірно, поміщалися в бічних фіромах.

У всіх театрах епохи еллінізму орхестра утворює повний або майже повний круг. Її діаметр варіює залежно від величини будівель приблизно від 11 (Ороп) до 30 м. (Мегалополь). Скена звичайно всюди має форму подовженого чотирикутника, середня глибина якого рівна 4–7 м., а максимальна ширина 35–40 м. Параскенії в епоху еллінізму поступово відмирають, що пояснюється появою високої сцени. При вказаних рисах схожості кожний окремо взятий театр епохи еллінізму мав у своїй будові ряд особливостей. Деякі з цих театрів були побудовані ще в 5 (театр в Еритреї) і 4 ст. до н.е., але в епоху еллінізму піддалися перебудові.

Театр в Епідаврі

Театр був збудований середині 4 ст. до н.е. архітектором Поліклетом Молодшим. Цей театр, за свідченням грецького історика і географа 2 ст. н.е. Павсанія, вже в старовині вважався найзнаменитішим зі всіх грецьких і римських театрів по витонченості своєї архітектурної форми. Він і зберігся краще за інші грецькі театри. Театр в Епідаврі – єдиний театр, руїни якого дають можливість отримати уявлення про внутрішній устрій скени. Простір місць для глядачів є півколом. Поперечний прохід розділяє його на 2 яруси: 13 сходів ділять нижній ярус на 12 клинів, 23 сходи верхнього ярусу ділять його на 22 клини. Сидіння в нижньому і верхньому рядах першого ярусу мають спинки і, значить, є почесними місцями.

Орхестра складає повний круг діаметром 24,32 м. Навколо орхестри йде канал для стоку води. Поверхня орхестри, облямована кам’яним бордюром, являє собою утрамбовану землю, циліндровий камінь позначає центр орхестри. Будівля скени в основних контурах добре збереглася. Вона представляє собою довгий прямокутник, розділений на 5 приміщень. Центральне з них відповідає за своєю довжиною діаметру орхестри.