Роль воєнного елемента в урегулюванні політичних конфліктів, Детальна інформація

Реферат на тему:

Роль воєнного елемента в урегулюванні політичних конфліктів

Сьогодні ми спостерігаємо унікальну ситуацію, коли збройні сили, які традиційно вважалися засобом ведення війни, опановують нову роль, роль засобу підтримання і зміцнення миру. І, можливо, в майбутньому ця нова роль стане для них основною.

Мета, якій служитимуть збройні сили, виконуючи свою нову роль, полягає не в досягненні капітуляції чи поразки однієї з сторін, а в установленні такого миру, від якого виграють обидві воюючі сторони. Тільки такий мир може бути міцним.

Очевидно, що істотно впливає на роль, методи і форми використання воєнного елемента у підтриманні миру сучасна міжнародна воєнно-політична ситуація. Світовому співтовариству вдалось уникнути глобального воєнного конфлікту між двома воєнними блоками, що захищали різні соціальні системи. Світ соціалізму впав. Перехід молодих держав до незалежності створив передумови для зруйнування тоталітарної структури.

Основною рисою політичного життя на території колишніх соціалістичних держав стали конфлікти. Саме вони найбільше загрожують миру та стабільності в Європі та в інших регіонах. Ці конфлікти, особливо воєнні, порушують стабільний баланс сил та інтересів, що вже склався, створюють стан невизначеності і ведуть до нової, невідомої для нас воєнно-політичної ситуації.

Особливістю цих конфліктів є те, що в них беруть участь або молоді держави, які не мають досить сильних органів управління, або соціальні сили всередині держави, що не мають міцних організаційних структур. За такої природи суб'єктів конфлікт дуже важко врегулювати як політичними, так і економічними засобами.

Бойові дії в цих конфліктах ведуться озброєними угрупованнями, які, як правило, не належать до регулярної професійної армії, тому їхні дії відрізняються від дій регулярних армій у війні. Об'єктом конфліктів здебільшого є територія як необхідний простір і основа для становлення молодих незалежних держав.

Особливістю сучасних конфліктів є також і те, що вони мають яскраво виражене національне або релігійне забарвлення. Тому об'єктом знищення стають не тільки озброєні угруповання, а й населення, яке належить до тих чи інших етнічних груп або сповідує ту чи іншу релігію. Масовий геноцид, що супроводжує сучасні конфлікти, сприяє їх поширенню на території сусідніх держав, дестабілізує обстановку в багатьох регіонах світу.

Всі ці особливості не можна не враховувати при характеристиці ролі воєнного елемента у підтриманні миру. Цей елемент становить сукупність засобів і форм примусу конфліктуючих сторін до збереження або встановлення миру між ними з використанням спеціальних формувань, оснащених військовою технікою.

Для того щоб служити меті збереження або встановлення миру, воєнний елемент, як і цивільний, має відповідати принаймні двом вимогам: по-перше, бути досить ефективним, тобто здатним підкорити собі волю конфліктуючих сторін, вжити примусових заходів до встановлення миру і, по-друге, мати реальну матеріальну силу, достатню для вжиття таких примусових заходів.

Цивільний елемент у підтриманні миру може мати дипломатичне, економічне, ідеологічне, науково-технічне, міжнародно-правове вираження, тоді як природа сили воєнного елемента полягає в ефективності «силового» впливу на конфліктуючі сторони. Ефект примусових заходів до встановлення миру військовими засобами досягається завданням або загрозою завдання матеріальної шкоди тій чи іншій стороні, обмежуючи тим самим її матеріальні можливості для ведення війни. Саме завдяки цьому воєнний елемент здатний найсильніше впливати на конфліктуючі сторони. Але величезний недолік воєнного елемента у підтриманні миру полягає в тому, що його використання пов'язане з великими матеріальними витратами, людськими жертвами, не завжди збігається з гуманістичними ідеалами людства і тому завжди потребує виправдання своєї миротворчої місії, освячення її вищими, найбільш авторитетними міжнародними організаціями.

Переваги і недоліки воєнного елемента породжують два протилежні погляди на його роль у підтриманні миру.

Прихильники так званого традиційного підходу вважають, що тільки воєнний елемент є найкращим гарантом встановлення і збереження миру, найбільш радикальним засобом врегулювання збройних конфліктів. Прихильники протилежної точки зору, навпаки, схильні вважати неприпустимим використання воєнних засобів у вирішенні міжнародних спорів і конфліктів. На їх думку всі без винятку питання, пов'язані з установленням миру, повинні вирішуватися тільки мирними, цивільними засобами.

Прикладом таких протилежних точок зору можуть бути позиції, що їх займали США і Росія з проблеми врегулювання воєнного конфлікту в Боснії. США наполягали на проведенні там воєнної операції, тоді як Росія виступала проти будь-якого воєнного втручання.

Очевидно, істина — посередині між такими полярними точками зору: врегулювання воєнного конфлікту можливе лише при одночасному використанні і воєнного, і цивільного елементів. Діалектичний зв'язок між ними об'єктивний, оскільки він випливає з самої природи воєнного конфлікту.

Незважаючи на те, що воєнний конфлікт є реалізацією протилежних інтересів, доведених до «точки кипіння», в ході боротьби відбувається усвідомлення певних загальних інтересів, на основі яких потім виникає можливість урегулювання конфлікту.

Ось чому у воєнному конфлікті немовби одночасно існують два типи відносин між конфліктуючими сторонами. Перший тип — радикально-конфліктний, коли кожна із сторін прагне завдати якомога більше шкоди своєму супернику, не зважаючи на власні жертви. Це нераціональний тип відносин. У ньому немає розрахунку затрат і результатів. Другий тип відносин — раціональний, компромісний, коли учасники конфлікту, незважаючи на жорстке збройне протиборство, розраховують свої ходи, ретельно зважують витрати і надбання, дотримуються загальних правил гри.

Саме ці два типи відносин у воєнному конфлікті визначають роль воєнного і цивільного елементів у встановленні миру.

Врегулювання конфлікту за допомогою мирних дипломатичних засобів можливе лише при переважанні в ньому другого типу відносин. При пануванні відносин першого типу конфлікт не піддається такому врегулюванню. Тому основна роль воєнного елемента в установленні миру полягає в переведенні конфліктних сторін від радикально-конфліктних до компромісних відносин. Ця роль зводиться до нейтралізації воєнним елементом конфліктуючої сторони, що прагне досягти з допомогою сили воєнної перемоги або діяти з позиції сили.

Виконання цієї ролі можна умовно звести до реалізації воєнним елементом трьох функцій: оперативної, консультативно-регулюючої і контрольно-інформаційної.

Оперативна функція полягає у проведенні воєнних операцій, демонстративних дій, направленні військових місій і контингентів, введенні миротворчих сил у зони конфліктів, роззброєнні конфліктуючих сторін.

Перехід від радикально-конфліктних відносин до компромісних неможливий без налагодження комунікації між сторонами. Воєнний елемент, здійснюючи консультативно-регулюючу функцію, саме покликаний налагоджувати таку комунікацію. Військові контингенти миротворчих сил, реалізуючи цю функцію, регулюють відносини між сторонами, що здійснюють протиборство, згідно з установленими в зоні бойових дій умовами перемир'я, правилами поведінки щодо цивільного населення і військовополонених, здійснюють обмін інформацією з протидіючими сторонами.

Контрольно-інформаційна функція зводиться до розвідування дій протидіючих сторін, висвітлення обстановки в зоні конфлікту, направлення військових спостерігачів, здійснення контролю за дотриманням угод і договорів по врегулюванню конфлікту.

Ефективність, а, отже, і роль воєнного елемента в установленні миру залежить від того, на якій фазі воєнного конфлікту він починає застосовуватися.

Збереження і встановлення миру доцільно розглядати як процес, що складається з трьох основних етапів, які відповідають трьом фазам розвитку конфлікту — його зародженню, ескалації і врегулюванню. Умовно ці етапи можна назвати так: запобігання агресії (воєнного конфлікту); припинення агресії або врегулювання воєнного конфлікту; ліквідація їх наслідків. Спеціальна група Ради північноатлантичного співробітництва визначає ці етапи як «запобігання конфлікту», «примусове встановлення миру», «підтримання миру» і «миротворчість».

Запобігання агресії передбачає різні види діяльності, зокрема, згідно з Главою VTI Статуту ООН, такі, що варіюються від дипломатичних ініціатив до превентивного розгортання військ з метою відвернути ескалацію спорів у конфлікти або їх поширення.

З метою встановлення миру застосовують дипломатичні дії після початку конфлікту з метою досягти мирного врегулювання. Вони включають в себе посередництво, примирення, а також ізоляцію і санацію.

Підтримання миру - - це стримування, зниження інтенсивності і припинення бойових дій шляхом втручання нейтральної третьої сторони, організовані і керовані на міжнародній основі; використання збройних сил і цивільних осіб для доповнення політичного процесу врегулювання конфлікту і для відновлення та підтримання миру.

Миротворчість — це дія після закінчення конфлікту для виявлення і підтримання структур, які прагнутимуть до зміцнення політичного врегулювання з метою уникнути повернення до конфлікту.