Інформаційна влада. Засоби масової комунікації, Детальна інформація

Структура ЗМІ в цьому контексті в кожній країні може бути різною. Головне полягає в тому, щоб усі вони мали рівні права, а інформаційний простір не був надмірно монополізований. Лише тоді ми зможемо говорити про інформаційну владу як справді рівноправну четверту владу поряд із законодавчою, виконавчою та судовою. Звичайно, це ідеал. Але якщо не йти в цьому напрямі, ми обов'язково натрапимо на якийсь "...ізм". А так хочеться пожити в нормальному, правовому, демократичному суспільстві...

Мас-медіа і громадська думка. Політичне маніпулювання

Масова комунікація пов'язана з видами діяльності на основі використання знаків і символів.

Ідеологеми, державна та політична символіка, правила етикету, мова жестів, дорожні знаки і т. ін. містять необхідну для соціалізації індивіда інформацію.

У сучасному світі роль засобів масової інформації постійно зростає. Нині вже нікого не здивуєш, назвавши мас-медіа четвертою владою (поряд із законодавчою, виконавчою та судовою).

У правовому демократичному суспільстві ці гілки влади мають бути незалежними, а розподіл влади повинен бути чітко виписаний в конституції країни. У противному разі виникають ситуації, коли гілки влади воюють одна з одною, використовуючи власні друковані органи. І сучасна історія України має чимало таких прикладів, коли парламентський "Голос України" обмінювався з "Урядовим кур'єром" різкими заявами прес-служб Верховної Ради та Президента України.

З науково-дослідницького погляду це можна назвати прикладами горизонтальної політичної комунікації, з погляду так званої традиційної демократії — нонсенсом, оскільки у розвинених країнах немає відомчої преси. А з погляду формування поваги пересічного громадянина до влади — взагалі безглуздям і недалекоглядністю, оскільки "пікірування" законодавчої та виконавчої гілок влади аж ніяк не сприяє зростанню довіри до влади взагалі, а підриває легітимний ґрунт держави й руйнує соціально-політичний баланс усередині суспільства.

Окрім горизонтальної політичної комунікації виокремлюють її вертикальний різновид.

Якщо в першому випадку мають на увазі процеси обміну інформацією на рівні "індивід — індивід", "суспільна група — суспільна група", "держава — держава" і т. ін., то вертикальна політична комунікація передбачає інформаційні обміни між суб'єктами політики різної ваги: "держава — індивід", "суспільна група — держава" і т. ін.

Зрозуміло, що взаємний вплив різновагових суб'єктів політики в комунікативних процесах є різним. Його можна дослідити й оцінити через різні концепції функціонування мас-медіа, які домінували і домінують у різні періоди розвитку сучасної цивілізації в окремих суспільствах.

1. Авторитарна концепція, що сформувалася у XVI-XVII ст. і визначала основне покликання преси — підтримка й сприяння політиці уряду та служіння державі.

2. "Правдива" концепція, сформована наприкінці XVII ст. (праці Д. Мільтона, Дж. Локка, Д. Мілля). Вона ґрунтувалася на свободі волі та декларувала такі цілі преси: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та контроль за діями уряду.

3. Тоталітарна концепція, що виникла наприкінці XIX ст. (В. Ленін), зміцнилась у першій половині XX ст. (Й. Сталін, А. Гітлер, Й. Геббельс, Мао Цзедун) і передбачала необхідність ведення ідеологічної боротьби з класовим ворогом.

4. Концепція соціальної відповідальності преси, яка утвердилась у середині XX ст. (Т. Петерсон, А. Катля, А. Кадета ін.) виходячи з таких цілей мас-медіа: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та переведення конфліктів у план дискусії.

Виходячи з цього неповного переліку концепцій функціонування мас-медіа, читачі самі можуть оцінити, яка саме концепція є провідною в діяльності засобів масової інформації в Україні.

Нас же в цьому контексті цікавить проблема політичного маніпулювання, яким так полюбляє користуватися правляча політична еліта, нав'язуючи свої стереотипи масовій суспільній свідомості через засоби масової інформації.

Під політичним маніпулюванням ми розумітимемо приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей в певних політичних інтересах.

Цей спосіб соціального управління має певні переваги порівняно із силовими адміністративно-правовими й економічними методами панування, оскільки здійснюється непомітно для об'єктів управління, не потребує значних матеріальних затрат і жертв для встановлення контролю над суспільством.

Технологія глобального, загальносуспільного маніпулювання ґрунтується на вже згадуваних раніше базових соціальних міфах, що втлумачуються в суспільну свідомість за допомогою таких способів маніпулювання:

• брехня — пряме, відверте підтасовування фактів і поширення брехні;

• замовчування — блокування правдивої інформації щодо діяльності того чи іншого суб'єкта політики, події і т. ін.;

• напівправда — препарування інформації, яка об'єктивно та ґрунтовно висвітлює малозначущі деталі й водночас замовчує важливі факти та (або) неправдиво інтерпретує події;

• упровадження іміджів і кліше — укорінення в суспільну свідомість бажаних для правлячої еліти стереотипів щодо тих чи інших суб'єктів політики, ідеологічних доктрин, окремих подій та фактів;

• навішування ярликів — бездоказове нав'язування суспільству негативних (з погляду більшості) оцінних категорій з метою компрометації певних суб'єктів політики (партій, суспільно-політичних рухів, індивідів) на кшталт "імперіаліст", "націоналіст", "фашист", "шовініст", "антисеміт" тощо.

Звичайно вплив правлячої еліти на формування громадської думки за допомогою мас-медіа може бути досить ефективним.

Це можна дослідити під час проведення виборчих кампаній, коли іміджмейкери використовують безліч маніпуляційних прийомів, аби переконати громадян у тому, що їхній кандидат у президенти, депутати чи мери — найкращий.

Один із таких прийомів — "спіраль замовчування", коли за допомогою сфабрикованих опитувань громадської думки або вибірково інтерпретованих результатів реальних опитувань мас-медіа намагаються переконати громадськість у підтриманні більшістю того чи іншого політика. На фоні замовчування реального рейтингу опонентів голос так званої більшості роблять дедалі сильнішим. Відтак ті, хто ще не визначився у своїх політичних симпатіях, поволі схиляються до думки приєднатися до більшості, не бажаючи опинитись у соціально-психологічній ізоляції.

Використовуються й інші можливості політичної реклами, наприклад за допомогою всіляких піар-заходів і сучасних PR-технологій нікому не відомих кандидатів "розкручують" у політичних лідерів.

Однак є певні обмеження об'єктивного та суб'єктивного характеру щодо політичного маніпулювання, які не дозволяють повністю перетворити вільний вибір громадян на формальний акт, запрограмований іміджмейкерами.

Згадаймо часи тоталітарної пропаганди в Радянському Союзі, коли вся пропагандистська машина була запрограмована на формування "гвинтиків" і бездушних соціальних роботів. Проте одночасно з офіційною політичною культурою розвивалася альтернативна контркультура андеграунду.