Метолологічні принципи політології, Детальна інформація

Порівняльно-історичні методи да-- ють змогу вивчати політичні події та явища, пов'язуючи їх з історичними умовами, а також якісними змінами на різних етапах розвитку. Ці методи потрібні для аналізу подій і явищ, що періодично повторюються в історії, для порівняння генетично споріднених політичних процесів, які відбуваються в певній історичній ситуації, але за походженням прямо не пов'язані.

Користуючись цими методами, можна узагальнювати сучасний та історичний досвід політики, виявляти об'єктивні закономірності розвитку порівнянням окремих етапів і періодів політичного процесу.

Наприклад, проблемно-хронологічний метод передбачає поділ певної доволі широкої теми на окремі вузькі проблеми, що розглядаються в хронологічному порядку. А метод ретроспективного аналізу політичних явищ сприяє розвитку прогностичного потенціалу політології, оскільки ця функція тісно пов'язана з умінням робити об'єктивні висновки з попереднього та сучасного розвитку, краще усвідомлювати його закономірності.

Порівняльні методи мають найдавнішу історію використання з усіх методів науки про політику. Порівняльними методами користуються тоді, коли не вдається провести експеримент чи опитування або необхідно безпосередньо спостерігати за політичними явищами та процесами.

Особливістю цих методів є зіставлення двох чи більше політичних об'єктів (або їх частин), що мають схожі характеристики.

Використання порівняльних методів дає змогу знайти ознаки, за якими відрізняються (або не відрізняються) політичні об'єкти. Вони є ефективними під час використання в межах однорідних політичних структур. Але об'єктами зіставлення можуть бути політичні структури, локалізовані в різних політичних системах (скажімо, Північно-Атлантичний блок (НАТО) і Організація Варшавського Договору — тепер колишнього).

Порівняльні методи характеризуються двома підходами: інституціональним і функціональним.

Інституціональний підхід полягає у виборі для зіставлення аналогічних політичних інститутів, їх нормативного опису і відповідних характеристик.

Функціональний підхід дає змогу знайти два чи більше об'єктів, які мають істотні розбіжності в характеристиках, але обслуговують ті самі інтереси та потреби (скажімо, виконавчий комітет міської Ради народних депутатів і мерія).

У будь-якому разі використання порівняльних методів дає змогу знайти закони, що керують політичними явищами та процесами і сприяють формуванню свідомості й політичної культури громадян.

Емпіричні методи ХІХ-ХХ ст.

Емпіричні, або біхевіористичні, мето- ди політичних досліджень почали активно використовуватися на межі , коли постала практична потреба в об'єктивних знаннях політичної дійсності, пов'язаної насамперед з участю громадян у політиці.

Особливе значення в емпіричних дослідженнях надається вивченню проблем політичної поведінки, громадської думки, політичної культури, ментальності, впливу різних чинників на політичний процес, системному аналізу суспільно-політичних структур, комплексному вивченню проблем соціального управління, аналізу політичних інститутів, плануванню й прогнозуванню політичних процесів і т. ін.

Біхевіористичні методи (дістали назву від англ. behavior — поведінка) характеризуються як спосіб дослідження суспільно-політичних явищ щодо аналізу поведінки окремих людей та груп.

У США, до речі, суспільні науки, які широко використовують цей метод, узагалі дістали назву біхевіоральних.

Найпіирпіе вони застосовуються в політології та політичній психології. В основу методів покладено категорію політичної поведінки, що розглядається під кутом зору "стимул — реакція".

Під політичною поведінкою тут розуміють дії особистості, яка відіграє певну політичну роль незалежно від того, свідомо чи підсвідомо це робиться.

Аналізу політичної поведінки передує отримання емпіричної інформації одним або водночас кількома методами:

• безпосереднім наглядом;

• контент-аналізом документів та інформаційних потоків;

• експериментом;

• анкетним опитуванням;

• інтерв'ю.

Використання біхевіористичних методів їх прихильники обґрунтовують тим, що всі форми спільнот є результатом дій і взаємодій індивідів та зв'язків між ними.

Інакше кажучи, політику як суспільне явище вони намагаються тлумачити на основі розуміння домінанти психічних мотивів участі в політиці окремих людей. Отже, вважається, що участь індивідів у політичних явищах і процесах (яка має для них певну цінність) є наслідком їхнього психічного стану: емоцій, волі, прагнень тощо.

Біхевіористичні дослідження зосереджені на кількох основних напрямах. Наиважливіпіим з них є електоральна поведінка громадян.

Напрями дослідження електоральної поведінки можна поділити на чотири групи.

1. "Мікро-мікро" — дослідження, в яких вивчають зв'язки між біографічними даними людини, її ролями та мотиваціями у поєднанні з політичними настроями та рішеннями.

2. "Макро-макро" — дослідження впливу структурних зв'язків на рівень політичних рішень, стабільність і спрямованість "мікро-мікро"-зв'язків.

3. "Мікро-макро" — дослідження впливу громадян на політику, стратегію й тактику політичних структур (партій, суспільних організацій, рухів, процедури прийняття рішень).