Метолологічні принципи політології, Детальна інформація

2. Елементи перебувають у взаємозв'язках і загалом створюють структуру системи.

3. Система має видимі кордони з навколишнім середовищем.

4. Вплив середовища на систему визначається як вхід.

5. Вплив системи на середовище визначається як вихід.

6. Між реакціями системи (виходами) та вхідними імпульсами відбувається певна взаємодія.

7. Характер впливу на входах модифікується через зворотний зв’язок на виходах.

Модель політичної системи унаочнює рис. 4.

Рис. 4. Модель політичної системи

Під елементами політичної системи можна розуміти державні інститути (представницьку, виконавчу, судову владу), суспільно-політичні структури (партії, організації, рухи, стани, спільноти, суспільні групи), політичну діяльність, політичну культуру сус-пільства, громадян, систему масової комунікації і т. ін.

Вхід системи - потреби, інтереси, вимоги, побажання та ін. Вихід системи - політичні рішення, що ухвалюються з метою підтримки функціональних характеристик системи.

Системний аналіз можна проводити на трьох рівнях.

1. Політичні системи як ціле: Організація Об’єднаних Націй, Рада Європи, Північно-Атлантичний блок (НАТО), окрема країна.

2. Субсистеми: система місцевої влади, партійна система, судова система та ін.

3. Елементи політичної системи: партії, рухи, уряд, парламент, громадянин, у тому числі вхід і вихід політичної системи (політичні інтереси, рішення, дії, акти виборів, голосування на референдумах, опитування тощо).

Використання системного методу потребує пошуку й аналізу:

• критеріїв виокремлення систем, субсистем, елементів;

• чинників, які встановлюють ієрархію та впорядковують функціонування системи;

• критеріїв класифікації елементів за функціональними ознаками;

• ролі зовнішніх імпульсів та імпульсів, що генеруються на виході системи.

Урахування зазначених аспектів сприяє адекватності картини відображення політичних процесів, що відбуваються в суспільстві.

Структурно-функціональний метод

Цей метод спирається на концепцію політичної системи, що належить Д. Істону. Зазначена концепція оперує такими поняттями, як політична система, субсистеми, структура, культура, а також поняттями, що використовуються під час описування функціональних аспектів політичної системи.

У цьому контексті привертає увагу концепція розвитку, яка базується на поняттях структурної диференціації та культурної секуляризації. Якщо перше поняття віддзеркалює процес функціональної спеціалізації й автономізації політичних та інших структур, то друге полягає в раціоналізації політичної діяльності людей, розвитку аналітичного мислення та емпіричних нахилів останніх. Спираючись на згадані концепції, можна виконувати порівняльний аналіз різних політичних систем, які мають певні загальні споріднені характеристики.

Стимули політичного розвитку, на думку прихильників цієї концепції, походять із таких джерел:

• міжнародного середовища (загроза або ведення війни);

• внутрішнього середовища (поява нових політичних сил, які претендують на перерозподіл влади);

• політичної еліти (перебуває всередині самої політичної системи).

Г. Алмонд, зокрема, вказував на такі типи стимулів політичного розвитку:

• створення державності;

• національне становлення;