Політичне прогнозування, політичні рішення та їх ефективність, Детальна інформація

За термінами виокремлюють такі прогнози:

• оперативні (1-3 місяці), які стосуються поточних політичних подій і явищ;

• короткострокові (1-2 роки), пов'язані з прогнозуванням результатів виборів, розвитку політичної кризи тощо;

• середньотермінові (5-7 років), пов'язані з розвитком держав, блоків, системи міжнародних відносин;

• довгострокові (до 20 років), які торкаються загальних проблем глобального політичного розвитку;

• стратегічні (понад 20 років), які розраховані на подальшу перспективу, коли очікуються значні якісні зміни і т. ін.

Політичне прогнозування використовує такі методи:

• метод експертних оцінок, коли підбираються експерти, готуються відповідні анкети, збираються експертні висновки, що аналізуються і оцінюються з погляду достовірності;

• "метод дельфійського оракула", або "метод Дельфі", який поєднує об'єктивну інформацію з урахуванням великого досвіду та інтуїції експерта. Найбільше використовується в короткотермінових прогнозах;

• метод екстраполяції, спрямований на побудову динамічних показників процесу (статистичних або логічних рядів), що прогнозується з використанням теорії ігор, ймовірностей;

• метод аналогії, який використовує методологію порівняльної політології;

• методи імітаційного моделювання, коли вибудовується імітаційна математична модель політичного об'єкта (системи міжнародних відносин, політичної системи держави і т. ін.), яка досліджується за допомогою ЕОМ з використанням альтернатив, зміни параметрів досліджувальної системи і т. ін.

Оскільки політична сфера суспільства є надзвичайно складним об'єктом для дослідження, політичне прогнозування розробляється, як правило, у вигляді альтернатив розвитку, що мають вірогідний характер.

Алгоритм політичного прогнозування передбачає етапи:

• предпрогнозний (розробка програми дослідження);

• побудова базової моделі (методом системного аналізу);

• збирання даних прогнозного фону (тенденції соціально-економічного розвитку, соціальна, міжнародна, міжнаціональна обстановка, громадська думка);

• побудова пошукових прогностичних моделей;

• побудова нормативних (реальних) моделей;

• оцінка достовірності і точності прогнозу;

• вироблення рекомендацій для політичного рішення;

• критичний аналіз прогнозу.

Сутність і метоли ухвалення політичних рішень

Будь-яка політична система має спеціалізовані організації або коло осіб, які уповноважені правовим шляхом чи санкціоновані неформально ухвалювати політичні рішення. В останньому разі їх виокремити доволі важко, оскільки ці суб'єкти політики перебувають у тіні.

Зазначені особи (персонально або у складі цих організацій) є елітою певної політичної системи. А еліта, у свою чергу, є суб'єктом влади та впливу. Політична практика має чимало прикладів, коли офіційні урядові інституції, які, на перший погляд, повинні нести відповідальність за процес ухвалення рішень, реально є маріонетками.

Найхарактерніший приклад — органи державної та місцевої влади в колишньому СРСР, які де-юре вважалися повновладними, а де-факто виконували рішення партійних комітетів КПРС. Отже, на поверхні висновок — відповідь на запитання щодо того, хто конкретно приймає ухвали, не може робитися лише на основі розгляду конституційних норм. Особливо слід зважати на це, аналізуючи авторитарні й тоталітарні політичні системи, де більшість норм, що регулюють суспільно-політичні відносини, не є правовими. Як приклад можна навести "архітектора китайських реформ" Ден Сяопіна, який, не обіймаючи офіційних посад у державі або правлячій у Китаї компартії, тривалий час у 80-90-х роках визначав стратегічний курс розвитку своєї країни.

Західна політологія у другій половині XX ст. активно розробляла проблеми ухвалення політичних рішень. З'явився навіть термін — теорія ухвалення політичних рішень, в розвиток якої найбільший внесок зробили Г. Саймон і Р. Дал.

Г. Саймон вважав, що теорія ухвалення політичних рішень визначає не тільки політичну поведінку, а й детермінує організаційну структуру суспільства, а Р. Дал визначив фактори, від яких залежать політичні рішення.

У будь-якому разі політологи єдині в тому, що, власне, процес прийняття ухвал визначається як послідовність таких операцій:

• постановка проблеми;