Політологія міжнародних відносин, Детальна інформація

З другої половини XX ст. формується модерністський напрям дослідження міжнародних відносин (М. Каплан, Р. Роуз-кранс, Р. Снайдер, X. Брук, Б. Сепін), який враховує не лише міждержавні відносини, а й неурядові громадські організації (NGO), приватні ініціативи та ін. "Модерністи" прагнуть використовувати формальні методи оцінювання та прогнозування, запозичивши їх з теорії ігор, теорії систем, теорії ймовірності тощо.

Система міжнародних відносин регулюється сукупністю норм і принципів, які дістали назву міжнародне право.

Сучасні норми міжнародного права, які забезпечують регулювання взаємодії суб'єктів політики (тут йдеться про держави), базуються на таких принципах:

• мирного співіснування;

• незастосування сили або погроз силою в міжнародних відносинах;

• суверенної рівності держав;

• непорушності державних кордонів;

• територіальної цілісності;

• поваги прав людини тощо.

На жаль, не завжди вони реалізуються на практиці, але прагнути до їх запровадження конче потрібно.

Зовнішня та внутрішня політика держави: зв'язок і механізми формування й реалізації

Ще у XVI ст. Н. Макіавеллі помітив вплив на устрій держави та на політичне життя загалом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів.

Міжнародний фактор завжди відігравав важливу роль у внутрішньополітичних процесах. Особливо це стало помітним наприкінці XX ст., коли людство зіткнулося з рядом глобальних проблем, які можна розв'язати лише загалом. Проте і переоцінювати вплив міжнародного фактору не варто. Непоодинокими є факти, коли тиск міжнародного співтовариства на окрему країну призводив до протилежних наслідків.

Вплив суб'єктів міжнародних відносин на внутрішньополітичний розвиток може бути різним.

Наприклад, американські політологи Л. Уайтхед і Ф. Шміттер виокремили чотири способи такого впливу:

• контроль — встановлення демократії силою через зовнішній тиск та відкрите застосування санкцій;

• дифузія — вплив однієї держави на іншу через "нейтральні" та міжнародні канали;

• злагода — сукупність взаємодій груп країн, які породжують нові демократичні норми шляхом приєднання до регіонального блоку (наприклад, до ЄС — Греції, Іспанії, Португалії чи до НАТО — Польщі, Угорщини, Чехії) або до економічної й політичної системи іншої держави (наприклад, возз'єднання НДР і ФРН в межах єдиної держави або утворення союзу Росії й Білорусі);

• пов'язування умовами — свідоме примушування з боку міжнародних організацій через встановлення певних умов розподілу фінансових або інших ресурсів.

На наш погляд, цей перелік варто було б доповнити ще й таким засобом впливу, як використання методів спецслужб (звичайно, нелегальних) для зміни політики певного уряду. Спектр цих неправових методів може бути дуже широким — від тиску на діючих політиків аж до зміни або знищення ключових постатей, від яких залежить напрям дій правлячої еліти суспільства.

Сучасна політична думка продемонструвала наявність принаймні трьох точок зору на проблему співвідношення внутрішньої та зовнішньої політики:

• сутність внутрішньої політики ідентична політиці зовнішній (Т. Моргенау). І внутрішня, і зовнішня політика є боротьбою за панування, верховенство, яка залежить лише від різних умов внутрішньо- і зовнішньополітичного життя;

• зовнішня політика визначає внутрішню (Л. Гумплович, 1833-1909). Боротьба за існування — найважливіший чинник соціального життя. Це визначає основні закони міжнародної політики:

- закон постійної боротьби між сусідніми державами за прикордонну лінію;

- закон необхідності перешкоджати посиленню могутності сусіда та турбуватися про політичну рівновагу;

• внутрішня політика визначає зовнішню (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін).

Це зумовлено панівними в суспільстві економічними відносинами та інтересами правлячих класів [109].

Порівнюючи ці підходи, варто зауважити, що реальне співвідношення зовнішньої та внутрішньої політики, напевно, більшою мірою залежить від конкретних обставин, хоча кожна з цих концепцій має право на існування.

По-різному науковці тлумачать і природу міжнародної політики:

• психологічний ("силовий") підхід полягає в розгляданні політики в контексті боротьби за панування, владу, що органічно випливає із внутрішньої природи людини (Т. Моргенау);