Тоталітарні доктрини. Комунізм. Фашизм. Сіонізм. Анархізм, Детальна інформація

Тоталітарні доктрини. Комунізм. Фашизм. Сіонізм. Анархізм
Тип документу: Реферат
Сторінок: 3
Предмет: Політологія
Автор: Олексій
Розмір: 12
Скачувань: 3280
Реферат на тему:

Тоталітарні доктрини. Комунізм. Фашизм. Сіонізм. Анархізм

КОМУНІЗМ

У середині XIX ст. на авансцену виходить радикально-комуністична течія суспільно- політичної думки, творцями якої були Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895).

У концептуальному сенсі ця течія містила такі тези:

• рушійною силою в антагоністичних формаціях є класова боротьба;

• за капіталізму вирішальну роль відіграє пролетаріат, котрий виконує месіанську роль;

• пролетаріат має здійснювати свою диктатуру;

• пролетарська місія полягає у зламі буржуазної державної машини через здійснення революції та побудову комуни;

• для перемоги пролетаріату потрібна своя політична партія;

• пролетарська партія очолить цю боротьбу лише за умов рішучої ідеологічної непримиренності як щодо відвертих супротивників, так і щодо колишніх однодумців.

Р. Арон, А. Лефевр, з якими погоджується Ж. Бодуен, одним із засновників сучасної соціології поряд з Е. Дюркгеймом, В. Парето та М. Вебером вважають К. Маркса, який збудував свою теорію під інтелектуальним впливом німецької філософії (Г. Гегель), англійської політекономії (Д. Рікардо) та утопічного соціалізму (Ш. Фур'є, Л. Блан, П. Прудон).

За Марксом та Енгельсом, рушійною силою заміни "способу виробництва" є внутрішні суперечності, що підривають його ізсередини та готують перехід до наступного способу виробництва. По суті, марксизм є певною філософією історії, позначеною детермінізмом та утопізмом. Скажімо, Р. Арон вбачав у марксизмі "світську релігію", що базується на обіцянці спасіння. Комунізм — безкласове, справедливе суспільство, здатне функціонувати без держави, суспільство, покликане забезпечити щастя всім людям.

Піка популярності марксизм досяг у XX ст., але наприкінці його практично зійшов нанівець — більшість передбачень цієї доктрини щодо капіталізму так і не справдилися, до того ж зазнала повного краху система так званих соціалістичних країн. Виявилася не зовсім виправданою в оцінці суспільних явищ і ставка марксизму на класову боротьбу як рушійну силу розвитку суспільства.

Слід наголосити, що за основними тезами марксизму про революцію, непримиренну класову боротьбу, диктатуру пролетаріату на початку XX ст. відбувся розкол у робітничому русі та соціал-демократії. Інституціоналізувався цей розкол після більшовицької революції в Росії та утворення III Комуністичного Інтернаціоналу.

Ортодоксальне комуністичне тлумачення призвело до створення тоталітарного соціалізму (більшовицького та нацистського), а реформістське — до створення моделі демократичного соціалізму, в основу якої було покладено програму інтеграції робітничого класу в існуючу суспільну систему.

Основними рисами більшовицької політичної доктрини (В. Ленін, Л. Троцький, Й. Сталін) можна назвати домінування класової боротьби в суспільстві, зв'язок з ідеологією; концепції соціалістичної революції, держави диктатури пролетаріату; ідею пролетарської, соціалістичної демократії; концепцію з національного питання; тактику щодо інших політичних партій та головні принципи зарубіжної політики соціалістичної держави. Одночасно окреслюється сталінізм як специфічна форма тоталітаризму і маоїзм.

Мао Цзедун, зробивши ставку на "революційність" селянства, сталінську ідею боротьби з ворогами (внутрішніми і зовнішніми) та теорію "партизанської боротьби" і досі має чимало послідовників, що сповідують переважно терористичні методи у вирішенні політичних проблем.

ФАШИЗМ

Назва цієї ідейно-політичної течії походить від лат. слова fascio — пучок, в'язка, об'єднання.

Сформувалася вона 1919 р. на базі злиття концепту нації, як вищої і одвічної реальності і догматичного принципу справедливості.

Цей екстремістський політичний рух базується на єдності нації, заснованої на спільності крові, раси, і об'єднаної в одну державу.

Ідеологія фашизму спрямована проти ідеалізму і лібералізму, абстрактних демократичних цінностей, асоціативних проявів.

На відміну від націоналізму, расизму або шовінізму фашизм (наприклад, в італійській версії) на перших етапах свого існування намагався поєднати піднесення національної величі (відродження історичного значення Риму) з політичною демагогією псевдосоціалістичного типу.

Певний час концепція виключної ролі держави стосовно нації і соціальної спільноти визначала в середині XX ст. розвиток суспільно-політичного життя в багатьох європейських країнах (Італії, Німеччині, Іспанії, Угорщині, Румунії, Словаччині та ін.), Японії та ін.

За методами політична доктрина націонал-соціалізму (А. Гіт-лер, А. Розенберг) і фашизму (Д. Джентіле, А. Рокко, Б. Муссо-ліні) була близька до більшовизму. Спільні характерні риси цих доктрин такі: 1) встановлення однопартійної системи, єдиновладдя однієї партії; 2) будівництво тоталітарної держави (політична диктатура, зрощення партапарату з держапаратом, примусова регламентована праця, безальтернативність прийняття політичних рішень); 3) уніфікація всього громадського життя, єдність усіх громадських об'єднань; 4) авторитарний спосіб мислення, панування ідеології, ідеологізація всього суспільного життя, крайня його політизація [81; 109; 185; 249; 310].

Аналогічні підходи можна побачити і у японських націонал-соціалістів, лідером яких вважають Іккі Кіта, який написав "План реконструкції Японії" (1919), згідно з яким експансія Японії в регіоні тлумачилася як визволення Азії від "білого імперіалізму". Так само, як у Німеччині та Італії, японська версія націонал-соціалізму містифікувала японські духовні традиції, зокрема ідею шанування імператорської влади, яка походить від потомка богині Сонця Аматерасу — великого Дзимму.

Змістовний аналіз концептуальних засад націонал-соціалізму та фашизму дає підстави характеризувати його як відкриту терористичну диктатуру реакційних шовіністичних, імперіалістичних елементів фінансово-промислового капіталу.

Водночас слід визначити, що фашизм серед різновидів тоталітаризму був не найсильнішою формою суспільно-політичної організації.

Зосередження на суто національному та етнокультурному аспектах, етатизації (одержавленні) суспільного життя не дало змоги остаточно атомізувати громадське суспільство, внаслідок чого після військового або політичного краху фашизму перехід до демократизації суспільного життя відбувався швидше, ніж в країнах, що пережили єврейсько-більшовицькі політичні експерименти.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes