Формування та організація роботи правлячої команди, Детальна інформація

Цих проблем можна уникнути, якщо знати й аналізувати сильні та слабкі сторони кожного члена правлячого кабінету з урахуванням обраних ними соціопсихологічних ролей, оптимально використовувати їхній потенціал, аби досягти кінцевого результату — ефективної роботи та адекватних урядових рішень.

Зрозуміло, що такий розподіл ролей доволі умовний, у реальних колективах часто окремі особи поєднують у собі рольові функції в найрізноманітніших їх співвідношеннях. Єдине зауваження — голів і генераторів ідей не повинно бути багато, оскільки це може призвести до безплідних дискусій і розколу.

Зв’язки з громадськістю

Демократичне суспільство передбачає зростання ролі й впливу масової свідомості на поведінку та ухвали центрів прийняття рішень (президента, уряду, парламенту, суду тощо). А масова свідомість членів суспільства, у свою чергу, формується під впливом інформації, що надходить від урядових структур про їхню діяльність, прийняті ними політичні та інші рішення, ефективність та оптимальну виваженість цих рішень, результативність дій уряду і т. ін.

Інакше кажучи, обираючи на основі демократичних процедур легітимні владні структури, громадяни мають повне право отримувати інформацію про діяльність своїх обранців, яким вони передовірили владу (єдиним джерелом влади в демократичному суспільстві є саме народ). А тому, враховуючи, що термін діяльності адміністрації й парламенту не такий вже й тривалий, вони мають активно займатися проблемами власного іміджу, оскільки на наступних виборах перед ними знову постане питання переконувати громадян у тому, що саме ці люди є найбільш достойними управляти державою.

У цьому аспекті важливим є все, про що тим чи іншим способом дізнається громадськість: прес-конференції глави Адміністрації, брифінги його прес-секретаря, заходи за участю першої особи, перелік людей, яких вона приймає, виступи у традиційних та аудіовізуальних мас-медіа і т. ін.

У кожній адміністрації зв'язки з громадськістю (переважно через засоби масової інформації) покладено на відповідні служби. Як правило, це пресові служби. Однак історія має чимало прикладів, коли за інформаційну політику адміністрації відповідали структури, які виконували функції, ширші за чисто "прес-службівські". Наприклад, в адміністрації президента США Р. Рейгана цими питаннями займався керівник інформаційної служби Білого дому, який контролював діяльність прес-служби, а також служб зв'язків із громадськістю (вітчизняний аналог — служба внутрішньої політики), спічрайтерів (тих, хто писав промови) і телевізійної служби.

Успішний досвід двох термінів президентства Р. Рейгана може переконати: єдина інформаційна політика в цьому аспекті дає позитивні результати. Використання політико-технологіч-них прийомів дозування інформації є дійовим і ефективним шляхом управління складними процесами формування та еволюції політичного іміджу особистості, державної або суспільної інституції і т. ін.

Найпотужнішою інформаційною зброєю адміністрації є робочий план такої помітної політичної фігури, як президент. Його постать уже сама по собі є новиною. Але календар зустрічей бажано складати таким чином, щоб у ньому була принаймні одна подія, яка, за розрахунками, могла б домінувати в новинах дня.

Якщо головною подією має бути заява президента, то в ідеалі вона має тривати щонайбільше 30-40 секунд. Лише за такої умови вона має чудові шанси вийти в ефір без редакторських купюр.

Іще один технічний прийом — фотоекспромт — надання журналістам можливості сфотографувати президента в його кабінеті або резиденції разом з відомими гостями. І хоча ті, хто робить ці фотографії або кіновідеознімання, називають цю роботу "почесною вартою біля тіла", вона належним чином оцінюється редакторами мас-медіа під час підготовки вечірніх новин (особливо коли жодної інформації з президентської адміністрації за день не було і вибирати, власне кажучи, ні з чого).

Адміністрація президента Р. Рейгана запровадила ще один варіант маніпуляційної техніки, побудованої на тонких психологічних нюансах. У той час, коли президент прямував до свого вертольота або виходив з нього, біля Білого дому розігрувалася ціла вистава. Охорона не підпускала репортерів близько до маршруту пересування президента. Двигуни вертольота навмисно не вимикали. І коли Р. Рейган проходив повз журналістів, ті намагалися перекричати турбіни і запитати його про події, які їх цікавили. Але президент лише чарівно посміхався й махав рукою, не відповідаючи або кидаючи коротенькі репліки.

Як наслідок, у вечірніх новинах громадяни бачили президента, що лагідно посміхався, на якого нападала юрба "агресивних" і "невихованих" репортерів.

Окрім першої особи, потрібно активно використовувати й "почет", який, як відомо, "грає короля". Майже всі адміністрації використовують виступи членів своєї команди на підтримку лінії свого патрона. Але тут дуже важливо дотримувати таких правил:

• виступи або інтерв'ю членів кабінету мають бути скоординовані пресовою службою в часі й за тематикою, погоджені в руслі єдиної стратегічної лінії;

• представник адміністрації повинен з'являтися на екрані один, а не в контексті дискусії або суперечки;

• членові кабінету треба надавати слово після всіх критичних виступів на адресу адміністрації (останнє слово запам'ятовується краще) і т. ін.

Іще один аспект роботи пресової служби — підготовка власних прес-релізів та аудіо-відеоматеріалів з хроніки адміністрації, які можна безпосередньо передавати без участі в цих заходах журналістів. Якщо є технічні можливості передавати такі матеріали в газети і на телерадіостанції (особливо провінційні), це значно підсилить могутність пропагандистської кампанії і дасть змогу уникнути (хоча й не повністю) небажаного "суб'єктивізму" незалежних від адміністрації журналістів.

Зрозуміло, це лише деякі організаційно-технічні аспекти маніпулювання роботою мас-медіа з висвітлення діяльності адміністрації. Звичайний арсенал засобів значно ширший, але й наведені приклади дають уявлення про важливість і складність роботи з "паблік рилейпінз", в якій ключовою є постать прес-сек-ретаря.

Досвід показує, що залежно від стосунків прес-секретаря із своїм патроном перший може грати різні за рівнем самостійності ролі. Якщо він досить близький до президента (губернатора, мера та ін.), то має відповідні повноваження й інтерпретувати дії президента для журналістів. У противному разі прес-секретар перетворюється на бліде дзеркальне відображення феєрверків ідей та вчинків, задуманих і організованих іншими людьми.

Узагалі посада прес-секретаря є однією з найнебезпечніших з погляду політичного самозбереження, оскільки ця людина перебуває на перетині силових та інформаційних полів президента, його апарату і журналістського корпусу.

З одного боку, він може викликати невдоволення президента "занадто вільним тлумаченням" його позицій, з другого — може спрацювати заздрість колег-чиновників, які, можливо, не так часто бувають у президента, а отже, мають менший вплив на нього. І ці суто внутрішні відносини всередині апарату розширюються з огляду на щоденну дуель із журналістами, яким потрібні "смажені" факти.

Робота прес-секретаря потребує не лише широких знань майже з усіх питань внутрішньої та зовнішньої політики, а й чима-

лої артистичної підготовки, відчуття міри й рівня своєї компетентності. Скажімо, якщо прес-секретар згодиться вдовольнити інформаційну спрагу репортера або оглядача і надасть йому інтерпретацію якоїсь події, він ризикує виявити свою некомпетентність у цьому питанні. Якщо ж він звернеться до колег з апарату адміністрації з проханням поінформувати з особливо секретного питання, йому просто не завжди нададуть таку інформацію.

Основними формами роботи прес-секретаря є прес-конференція президента, власний брифінг і письмова заява для преси, коли не бажано виходити на люди ані президенту, ані прес-сек-ретареві, але потрібно чітко продемонструвати свою позицію. Крім того, прес-секретар обов'язково бере участь у підготовці та організації інтерв'ю президента для одного або кількох журналістів, може сам на сам зустрічатися з представниками мас-медіа або написати статтю для газети чи журналу. Останнє, щоправда, буває не так часто, оскільки для цього треба мати хист не лише журналіста, а й фахівця, скажімо, в галузі політології, права. Більшість прес-секретарів за освітою — журналісти.

В адміністраціях Білого дому США невід'ємною частиною роботи прес-секретаря є щоденні брифінги. Наприклад, прес-секретар Кеннеді провів за час президентства свого патрона 1332 брифінги, прес-секретарі Джонсона — 1515, Ніксона — близько 2000, Форда — 583 (за неповний термін виконання президентських повноважень), Картера — 1245, Рейгана — 2167 брифінгів.

Варто зауважити, що прес-секретарі першого українського президента Л. Кравчука взагалі не використовували таку форму роботи, обмежуючись веденням щомісячних (нерегулярно!) прес-конференцій президента і написанням письмових заяв прес-служби з тих чи інших питань. Річ у тім, що Л. Кравчук спонукав своїх "зв'язківців" з пресою виконувати другорядні ролі, не даючи волі ініціативі підлеглих (яку, щоправда, не виявляли обидва прес-секретарі). Таким чином, Л. Кравчук фактично позбавив себе можливості маневрувати й запускати пробні (зондажні) думки й ідеї на суспільний загал з тим, щоб потім або підтверджувати їх (у разі підтримання громадськістю), або спростовувати (в разі їх непопулярності).

Інакше побудував свої відносини з пресою через прес-секре-таря Президент Л. Кучма, який не обмежував можливостей своїх прес-секретарів у проведенні брифінгів (щотижневих) або щодо інших форм зв'язків з представниками мас-медіа. Таку саму свободу мали й інші співробітники адміністрації президента — глава адміністрації, радники, помічники, керівники структурних підрозділів апарату президента.

Про події, що відбуваються на брифінгах, дізнаються в різних країнах світу, а інколи вони можуть бути не лише засобом формування громадської думки, а й інструментом впливу на події за кордоном. Коли 1975 р. американський президент Дж. Форд віддав наказ про напад авіації США на камбоджійців, їхня радіостанція натякнула, що захоплений ними американський корабель, який став приводом для такого рішення, може бути звільнений. Позаяк тоді ці країни не мали дипломатичних відносин, заява для преси з Білого дому виявилася єдиним засобом негайної відповіді на завуальовану пропозицію уряду Камбоджі.

Важливою частиною роботи прес-секретаря є підготовка до проведення прес-конференції президента: