Вибори президента В.Ющенка, Детальна інформація

В той же час іще на початку 2004 року розглядалися, хай у гіпотетичній площині, й сценарії "третього терміну" для Кучми, хоча вони були приречені на провал з огляду на падіння популярності "дворазового" президента.

Сьогодні можна лише тільки пригадати, що майже рік тому, 30 грудня 2003 року, Конституційний суд видав "на-гора" рішення, яке для Кучми фактично означало "зелене світло" на участь у президентських виборах 2004 року. Згідно з цим рішенням, Кучма виконував президентські повноваження не вдруге, а... вперше. Щоправда, президент цим сумнівним шансом не скористався...

Певний час ім'я кандидата від влади не називалося, хоча поступово ставало зрозумілим, що такою людиною є прем'єр-міністр України Янукович - висуванець однієї з потужних донецьких політико-бізнесових груп.

Іще на початку весни тривали доволі інтенсивні дії, скеровані на здійснення політичної реформи. Як одну з її передумов було навіть ухвалено закон про вибори до парламенту в 2006 році на пропорційній основі.

Навесні законопроект № 4105, який стосувався внесення змін до Конституції, підтримали у Верховній Раді недостатня кількість депутатів: 294 голоси виявилися тим максимумом, який спромоглися віднайти в парламенті ініціатори політичної реформи.

Після провального голосування щодо політичної реформи Янукович мав усі підстави розкрити свої "козирні карти" й розпочати власну президентську кампанію більш артикульовано та відверто. Сім депутатів з фракції "Регіони України", які не віддали свої голоси за дітище Медведчука, продемонстрували, що Янукович або не контролює процеси у своїй фракції, або, навпаки, дуже добре їх контролює.

В цьому разі голосування засвідчувало, що прем'єрові-кандидату політична реформа просто непотрібна.

2. Рік виборів - перебіг кампанії

14 квітня 2004 року лідери депутатських фракцій і груп, а також політичних партій, що входили в парламентсько-урядову коаліцію, на засіданні за участю президента Кучми ухвалили рішення про висування прем'єра Януковича єдиним кандидатом у президенти на виборах 2004 року.

Кандидат від опозиції Віктор Ющенко пішов шляхом самовисування, яке відбулося 4 липня на Співочому полі в Києві - в цій акції взяли участь майже 100 тисяч осіб.

Кампанія Януковича будувалася на соціально-орієнтованих слоганах та ініціативах. Риторика соціальності була міцно вмонтована в передвиборчу кампанію кандидата від влади, який був прем'єр-міністром і мав можливість потужно використовувати відповідний владний плацдарм для нежданого-негаданого задоволення соціальних потреб населення, поєднуючи корисне з приємним.

За великим рахунком, підвищення рівня життя громадян є стратегічним завданням уряду, однак у цій ситуації українці розглядалися сугубо як електорат, отож самі ці похвальні ініціативи мали суто передвиборчий характер. Практично недоступною була незаангажована інформація про те, скільки ж коштуватиме державному бюджету України в майбутньому поточне збільшення різноманітних виплат, яким чином це впливатиме на економічну ситуацію і чи не доведеться нам розплачуватися за цю радість зростанням цін та підвищенням рівня інфляції.

Представники опозиції намагалися довести, що форсовані ініціативи уряду можуть негативним чином відбитися на економічній стабільності. "Нашоукраїнець" Петро Порошенко зазначав, що вже наразі можна спостерігати ознаки гіперінфляції, хоча завдяки маніпуляціям зі статистичними даними владі вдається поки що приховувати суттєве подорожчання продуктів першої необхідності.

Медіа. Невід'ємними рисами виборчої кампанії 2004 року стали монополізація ЗМІ в контексті підтримки ними Януковича та недопущення до них опозиції. Слово "темник" стало відомо світовому співтовариству, як свого часу слово "перестройка", але із зовсім іншим інформаційним настроєм.

Своєрідна революція в галузі мас-медіа сталася лише під час помаранчевої революції, завдяки чому висвітлення подій у країні стало більш плюралістичним. Проте поки що дуже зарано говорити про те, наскільки такий процес є незворотним, оскільки жоден із менеджерів, які примушували своїх підлеглих працювати за "темниками", публічно не подав у відставку...

3. Технології під час виборів

"Технічні кандидати". Їх нараховувалось аж 24. Найголовнішою родзинкою цієї технології було те, що представники від них входили до складу виборчих комісій. У той же час частина "технічних кандидатів" фактично зробила за Януковича всю брудну роботу з дискредитації Ющенка. Зокрема, притчею во язицех можуть бути "рекламні" виступи кандидатів Козака та Со щодо "американського" походження дружини Ющенка.

Розпалювання міжрегіональних суперечностей. Площина передвиборчої конкуренції з подачі російських політичних технологів переводилась у конкуренцію регіональну. Зокрема, Ющенка намагалися позиціонувати як кандидата від Заходу, а Януковича - як соціального прем'єра і кандидата від Сходу України. Плоди застосування цих міфічних схем можна було побачити під час сплеску регіонального квазісепаратизму в середовищі керівних еліт Сходу та Півдня України, який мав місце після початку помаранчевої революції.

Адміністративний ресурс. Власне, йшлося про залучення до виборчої кампанії всієї вертикалі виконавчої влади та й органів місцевого самоврядування, які "допомагали" електорату зробити свій вибір. Фактично в Україні не було створено умов, які б дозволили виборцям зробити свій вибір вільно та свідомо. ЦВК жодним чином не реагувала на брудні "листівочні" та "регіональні" технології, не звертала жодної уваги на розвішені, наприклад, по Донецькій області численні біг-борди, де Україна була розподілена на "три сорти", тощо.

Політичні події відбилися на політичному структуруванні українського парламенту. Поступово пропрезидентська, "пропрем'єрська" більшість зазнала напіврозпаду, а пізніше й розпаду. Фактичний розвал цього квазіутворення відбувся, як можна пригадати, восени - з початком першого сесійного тижня у ВР. Депутати готувалися влітку до великого перегрупування парламентських сил і побудови принципово іншої коаліції.

Та все ж несподівано початок нового законотворчого політичного сезону ознаменувався фактичним розпадом парламентської більшості. Уже тривалий для політики час було помітно, що парламентська більшість не є монолітною, що вона постійно трансформується завдяки залученню голосів народних обранців з опозиційних парламентських фракцій і що спирається вона на фундамент, закладений поза межами ВР (радше в АП).

Публічна розв'язка понад дворічної "більшовицької" історії настала 9 вересня 2004 року. Членство в лавах більшості призупинили однопартійці Володимира Литвина - члени фракції Народної аграрної партії України. Представники групи "Демініціативи-Народовладдя" теж призупинили своє членство в парламентській більшості.

Розпад більшості виявився запорукою того, що ВР стала фактично єдиним легітимним органом у державі в період помаранчевої революції, який узяв усю відповідальність за стан справ у державі на себе і спробував перевести революційну ситуацію з майданів українських міст у політичне річище. В той же час у ВР також було ухвалено дещо видозмінену в термінах політичну реформу в обмін на можливість ухвалення закону "Про особливості застосування закону "Про вибори президента" при переголосуванні другого туру виборів у грудні 2004 року", який мінімізував можливі фальсифікації.

Можна констатувати, що нині суттєво піднялися в ціні "політичні акції" спікера ВР Литвина, але розвиток цієї ситуації буде більш наявним наступного року, коли будуть сформовані новий уряд та нова парламентська більшість.

Після доведення в стінах Верховного Суду факту фальсифікації результатів другого туру президентських виборів 26 грудня 2004 року відбулося його переголосування, яке завершилося переконливою перемогою Ющенка.

Хоча ЦВК іще не оголосила офіційних результатів, але, за попередніми даними, отриманими на основі опрацювання 100% виборчих бюлетенів, за лідера "Нашої України" віддали свої голоси 51,99% виборців, а за Януковича - 44,19%.

4. Обриси зовнішньополітичних векторів

За поточний рік зовнішня політика Україна стала більш проросійською. Відтак у період виборчої кампанії Україна відчула помітне зростання російського впливу на перебіг політичних процесів в країні, який також став більш технологічним та багатовимірним.

Він не обмежувався тільки виборчою ситуацією чи впливом традиційно популярних в Україні московських мас-медіа, але став важливим фактором у формуванні та реалізації української внутрішньої політики. Це обумовлено широкою присутністю російського бізнесу в Україні, включенням України в російські проекти на кшталт ЄЕП.

Окремою сторінкою історії російського впливу на українські вибори є традиційна участь російських політтехнологів в українській виборчій кампанії. В даному разі Україна, її регіональні особливості та суперечності стали справжнім полігоном, на якому безжалісно, незважаючи на етичні та світоглядні гальма, можна було розгортати справжні бойові спецоперації.